Читати книгу - "Сім вечорів"

Оповідь триває, і надходить мить, коли її героєм стає вже не рибак, а якийсь правитель, згодом правитель Чорних островів, і зрештою усе поєднується. Це типово для «Тисячі й однієї ночі». Нам на думку можуть спасти китайські кулі, всередині яких містяться інші кулі, чи російські ляльки «матрьошки». Щось подібне ми зустрічаємо в «Дон Кіхоті», але там це не доходить до крайнощів «Тисячі й однієї ночі». До того ж, усе це вміщено всередину розлогої головної оповіді, добре вам відомої: про ошуканого дружиною султана, який, щоб уникнути нового обману, вирішує щоночі брати новий шлюб, а на ранок наказує стратити чергову дружину. Аж поки Шахразада зважується врятувати інших жінок і починає розповідати йому казки, щоразу уриваючи оповідь. Так вони проводять наодинці тисячу й одну ніч, і нарешті вона показує йому їхнього сина.

Казки всередині інших казок справляють дивне враження майже нескінченності, такого собі запаморочення. Це наслідували письменники, які жили набагато пізніше. Приміром, Льюїс Керрол{77} у книжках про Алісу чи в романі «Сильвія та Бруно», де присутні сни всередині інших снів, які розгалужуються і яких стає дедалі більше.

Тема снів одна з улюблених у «Тисячі й одній ночі». Чарівною видається історія про два сни. Одному каїрцю сниться голос, що наказує йому податися до перського міста Ісфаган, де на нього чекає скарб. Чоловік вирушає в тривалу й небезпечну путь, і вже в Ісфагані, стомлений, лягає на подвір’ї якоїсь мечеті, щоб відпочити. Не відаючи того, він опиняється серед злодіїв. Їх усіх арештовують, і суддя запитує, що привело його до цього міста. Єгиптянин відповідає. Суддя регоче й каже: «Безмозкий легковіре, мені тричі снився дім у Каїрі, позаду якого розбитий сад, у тому саду є сонячний годинник, а далі водограй і смоківниця, а на дні водограю скарб. Мені й на думку не спало повірити у цю нісенітницю. Щоб я тебе більше не бачив у Ісфагані. Ось тобі монета і забирайся геть». Чоловік повертається до Каїра. Уві сні судді він упізнав власний дім. Він копає землю під водограєм і знаходить скарб.

У «Тисячі й одній ночі» вчуваються відлуння Заходу. Ми натрапляємо тут на пригоди Одіссея, хіба що Одіссей зветься Синдбадом-мореплавцем. Іноді це ті ж самі пригоди (тут присутній Поліфем). Щоб звести палац «Тисячі й однієї ночі» були потрібні покоління людей, і ці люди — наші благодійники, бо передали нам у спадок цю невичерпну, здатну на безліч метаморфоз книгу. Я кажу — безліч метаморфоз, бо найперший текст, що належить перу Галлана, доволі простий і, можливо, найчарівніший з усіх, він не вимагає від читача жодних зусиль; без цього найпершого тексту, як вельми слушно завважив капітан Бертон, неможливо було б здійснити наступні переклади.

Отже, Галлан друкує перший том 1704 року. Це викликає щось схоже на скандал, але водночас і зачарування у раціональній Франції Людовика XIV. Коли говорять про романтизм, мають на думці значно пізніші часи. Ми б могли завважити, що романтизм починається тієї миті, коли хтось у Нормандії чи Парижі береться до читання «Тисячі й однієї ночі». Ця людина залишає світ, регламентований Буало, і вступає у світ романтичної свободи.

Потім відбудуться інші події. Французьке відкриття шахрайського роману Лесажем{78}; шотландські та англійські балади, надруковані близько 1750 року Персі{79}. А близько 1798 року романтизм започатковується Колріджем, який снить Кубла Ханом, оборонцем Марко Поло. Отже ми бачимо, яким чарівним є світ і якими примарними речі.

З’являються інші переклади. Переклад Лейна, супроводжуваний цілою енциклопедією мусульманських звичаїв. Антропологічний і непристойний переклад Бертона, написаний чудернацькою англійською мовою почасти XIV сторіччя, повного архаїзмів та неологізмів, мовою не позбавленою вишуканості, але часом важкою для читання. Згодом з’являються вільний в обох сенсах цього слова переклад доктора Мардрюса{80} та буквальний, позбавлений будь-якого літературного зачарування німецький переклад Літмана{81}. Ми, на щастя, вже маємо іспанський переклад, зроблений людиною, яка була моїм учителем — Рафаелем Кансіносом-Ассенсом. Книгу було видано в Мексиці; можливо, це найкращий з усіх перекладів, до того ж супроводжуваний коментарем.

У «Тисячі й одній ночі» є найзнаменитіша казка, відсутня в оригінальних варіантах. Це історія Аладдіна та чарівної лампи. Вона міститься в перекладі Галлана, і Бертон марно шукав її арабський чи перський текст. Хтось висловив припущення, нібито Галлан сфальшував оповідь. Гадаю, слово «сфальшував» несправедливе та злостиве. Галлан мав таке саме право вигадати казку, що й нічні співрозмовники. Чому б не припустити, що, переклавши стільки казок, він захотів вигадати ще одну й так і вчинив?

Історія не завершується казкою Галлана. У своїй автобіографії де Квінсі згадує, що в «Тисячі й одній ночі» для нього була одна казка, яка значно переважала решту, і це історія Аладдіна. Він пише про чаклуна з Магрибу{82}, який прибув до Китаю, бо знав, що тут мешкає єдина людина, здатна віднайти чарівну лампу. Галлан запевняє нас, буцімто чаклун був астрологом, і зорі відкрили йому, що він повинен вирушити до Китаю на пошуки хлопця. Де Квінсі з його дивовижною вигадливою пам’яттю згадує це інакше. Він твердить, нібито чаклун приклав вухо до землі й почув кроки багатьох людей. І з-поміж тих кроків розрізнив ходу хлопця, якому судилося віднайти лампу. Це, за словами де Квінсі, навело його на думку, що світ створений зі взаємозв’язків, повен чарівних дзеркал, і в малих речах закодовані великі. Такої подробиці, нібито чаклун приклав вухо до землі й розрізнив кроки Аладдіна, немає в жодному тексті. Цією вигадкою де Квінсі завдячує своїм снам або пам’яті. «Тисяча й одна ніч» не вмерли. Нескінченний час «Тисячі й однієї ночі» триває. На початку XVIII сторіччя книгу перекладають; на початку XIX чи наприкінці XVIII де Квінсі згадує її інакше. «Ночі» матимуть інших перекладачів, і кожен витлумачить їх по-своєму. Ми могли б вести розмову про багато книг під назвою «Тисяча й одна ніч». Дві французькою мовою, написані Галланом і Мардрюсом; три англійською в інтерпретації Бертона, Лейна та Пейна{83}; три німецькою Генінга{84}, Літмана та Вайля{85}; одну — іспанською Кансіноса-Ассенса. Всі ці книги різні, оскільки «Тисяча й одна ніч» і далі множаться чи то відтворюються. Чарівний Стівенсон