Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

— Чим більше себе жалієш, тим більше болієш, — вирішив Мишко. — А стоїть мені дать слабинку, пацани мої, якшо не збухаються, то штаб пришле другого камандіра. І на місці нашого взводу, которий «А», буде взвод гламурний — три целих хуй десятих чоловіка. А нам таких ненада, нам нада безбашених. Нас мало, но ми в смірітєльних рубашках.

— Як знаєш, Мишко, як знаєш… Тільки якщо нас притиснуть і доведеться драпати, тобі ліпше бути в авангарді. Щоб не попасти в лапи мусорів. А з такою твоєю багатою біографією і тим більш температурою, ти не дуже й розженешся.

— Сірожа, повір мені на слово: коли буде великий шухєр, всі горбаті та криві будуть давати дьору в перших рядах. А шо вже говорити про мене, убогого. Мені сам Бог велів бути в авангарді отступающих майдановців. А поки, так, по дружбі… Принеси мені лучче чогось для сугріву… І покрєпчє… Може, просплюсь і ето — впєрьод за ордєнамі. Тоєсть, за новим тюремним сроком…

— Та не питання… — відказав, пірнув рукою у свій наплічник, дістав звідти плескату пляшку дешевого коньяку і поклав Мишкові під подушку. — Але компанії не складу, мушу вас покинути.

— Удачі тобі, братішка. Вона нам всім буде нужна, шо больним тілом, тим більше, шо больним на голову. Тоєсть нам з тобой.

— Будемо на зв’язку, Камандір…

І рішуче вийшов із намету. В наметі враз чомусь стало порожньо. Мишко дістав з-під подушки коньяк, відкоркував, пригубив, задоволено облизав губи, та пити не став. «Потом, з пацанами вип’ю… Не впотрєблять же самому таку прелєсть, хай даже раді лічєнія», — сказав собі під носа і заховав його назад. Важкий хворобливий сон поглинув його.

* * *

Найцікавіше почалось, коли на майданівській сцені опинились відомі телевізійні персонажі і розпочали Народне Віче. На розігріві публіки виступали активісти, котрі ще не встигли себе заплямувати політикою. Полились порожні слова про поганого Януковича та його банду, про звірячі закони, прийняті із порушеннями регламенту Верховною Радою… Заклики до лідерів опозиції об’єднатись…

Аж нарешті толкнув речуху Арсеній Петрович… Про народну раду, про конституцію, яку має написати «народ»… І на завершення свого спічу виголосив слова, котрі остаточно добили Віче вкупі з Майданом: «Тут є лідер. Це український народ»!

— Все, допиздівся Сєня, — вирішив у наметі Мишко.

Взвод саме зібрався за столом на обід і переглядав перебіг подій Народного Віче на моніторі ноутбука, а не наживо. Зазвичай «місцеві» повстанці на такі заходи не виходили, хіба коли потрібно було здійснювати охорону. Але цього дня у взводу «А» випав вихідний. Мишко вимкнув комп’ютер і дав команду накривати на стіл.

Хоча нині на Майдані кримці готували шурпу і плов, закарпатці — варили бограч і бануш, хлопці принесли з кухні пустого борщу, гречану кашу, розварену до стану пюре, і дві банки маринованих огірків-помідорів.

— Туристи приїхали голодні, — пояснив Заумний. — Не пробитися до нормальних кухонь.

— Панаєхалі, — реготнув Бача, зайнятий готуванням курячих крилець на сковорідці.

— Все хоче жрать,— резюмував Мишко, не ласий до витребеньок. — Потягнеться і тітушня з антімайдана підкормиться[19], а ми шо, протів? Ми будемо питаться, чим Бог послав. Главне, шоб тьотушки[20] були ситі і мали сили наших пацанов викрадать і пиздить до інвалідності. Ми ж добрі, ми — «європейська нація»… По крайнєй мєрє, так нас учать наші еті… Лідєри, прості господі.

Останнім часом майданівців стали гірше годувати, хоча склади в Будинку Профспілок були вщерть заповнені продуктами. Утім, з голоду ніхто не пух — сала, хліба, солінь, чаю, кави, цукру завжди було вдосталь. Крім того, ввечері штаб виділяв на кожен намет кілька добрих шматків сала, цибулю, часник, дві-три банки згущеного молока, палку дешевої вареної ковбаси і кілограм-два курячих крилець. Бувало — таке-сяке масло, наближене за своїми якостями до маргарину, лоток яєць, кусок твердого сиру. І як бонус — по 10-20 гривень на «бійця» для різних потреб.

Чимало киян встигли потоваришувати з інсургентами і несли продукти безпосередньо в намети. Тому «закрома» більшості загонів мали непогані запаси. Щоб не бути прив’язаним до кухні, багато майданівців не лінувалися готувати. Фірмовою стравою у взводі «А» був «Олів’є». Ним постійно «займався» Бача, насікаючи відро салату за лічені хвилини. А також смажені курячі крильця. Ось і зараз ці страви стояли у центрі невеличкого стола, займаючи майже весь обідній простір. Оскільки борщ забракували з першої проби, його на стіл і не виставляли. Гречку заправили маслом, тушонкою і смаженою цибулею, після цього її стало можливим їсти.

Нині за столом було більш-менш вільно, оскільки частина бійців роз’їхалась по домівках відсвяткувати Водохрещу або похворіти. Пан Петро зник, мов крізь землю провалився ще звечора, тому всі потайки переживали, чи його бува не схопили тітушки… Дехто взагалі приходив в намет тільки на ночівлю, а вдень тинявся невідомо де, маючи якісь свої справи. Тому зараз за обідом всілось десятеро чоловіків, які сумно подивлялися на «багату» сервіровку столу. Особливу невдоволеність виказали куми-мисливці — обидва лисі та ласі до чарки. Вони були діловими і вимогливими до всіх, окрім себе. Завжди одягнені у камуфляжний одяг, з понтами як мінімум техаських рейнджерів.

— А шо… нічьо нема? — здивувався кум Вітос.

— В-в-в-в та-а-атакий день всуху? — майже обурився кум Олєг. — Сьодня ж празнік!

— Так ви ж мєсні, — аж розгнівався Мишко і виставив на стіл пляшку коньяку, — могли б із дому для нас, провінціалів, принести чогось для апетиту.

— Та да, — погодився на це киянин Бача, що безвилазно сидів на Майдані вже другий місяць. — Вобщє ці київські халявщики обнагліли. Тільки приходять жрать і бухать на Майдані. Я даже плова татарского раз в жизні не попробував, шо вже говорить про закарпатські вкусні блюда.

— Да, — погодився кум Вітос, — нам в першу очєрєдь должні видавати вкусняшки. Хай би попробували всі ці туристи пожити в палатках…

— Так ти ж тут не живеш і ніразу даже не ночував… — буркнув Бача, котрий не долюблював кумів.

— Ми ж взвод «А», — роздув грудну клітку лисий кум, — всєгда і всюди перші. Еліта Майдана.

— От сьодні й будете перві чергувать, — вирішив Камандір. — А то нас осталось совсім мало, люди потомились, а ви хотя би в теплих постєлях потом виспитеся…

Мисливці це пропустили повз вуха,