Читати книгу - "МІсто ВІчноЇ СтІжки , Arachne "

- Лейро, - сказав він, м'яко стискаючи її руку. — Я не знаю, що на нас чекає далі. Але я обіцяю тобі одне: я зроблю все, що в силах, щоб врятувати тебе і твій народ. Ти не одна у цьому. Я з тобою.

Лейра глянула на нього з вдячністю та тихою надією. Її очі більше не відбивали страху, але в них з'являлася іскорка віри.

- Дякую, Джонатан, - прошепотіла вона. — З тобою я відчуваю, що ми маємо шанс… шанс на майбутнє, яким би воно не було.

У цей момент між ними встановився той самий невидимий зв'язок, який вони обоє відчували з самого початку. Їхнє тяжіння стало не просто фізичним — воно було засноване на взаємному розумінні, підтримці та вірі одне в одного.

Лейра, незважаючи на свою крихкість, показала Джонатану свою силу, а він, у свою чергу, знайшов у ній те, що давно втратив — надію та бажання боротися за майбутнє.

***

У міру просування через місто Джонатан і його команда починають зустрічати нащадків атлантів — людей з незвичайною зовнішністю та здібностями. Їхня шкіра біла як сніг, немов через вічний холод, а очі сяють яскраво-блакитним світлом. Вони мають незвичайні навички, пов'язані з контролем над льодом і водою, і їх рухи граціозні і безшумні, немов вони самі стали частиною цього замерзлого світу. Ці мешканці дивляться на Джонатана та його команду з цікавістю та настороженістю, але Лейра запевняє їх, що вони не становлять загрози.

Одного разу, просуваючись вузькими вуличками міста, покритими льодом, Джонатан помічає незвичайний рух у тіні однієї з будівель. Він зупиняється, щоб краще розглянути, і раптом з-за рогу з'являється дивна істота, що нагадує крижину, тільки живу. Воно виглядає як ходячий голем, складений зі снігу і льоду, з яскравими очима, що світяться. Це стародавній страж, створений атлантами для захисту міста та артефакту.

Істота нападає на команду, її рухи швидкі та точні, як удар крижаного вітру. Джонатан ледве встигає ухилитися, коли потужний кулак істоти врізається в землю, розколюючи лід. Марк та інші члени команди кидаються на допомогу, намагаючись відвернути увагу вартового.

- Обережно! — кричить Лейра, підбігаючи до Джонатана. — Це давні варти, вони захищають місто та артефакт від непроханих гостей.

Бій з крижаним сторожем виявляється нелегким, але Джонатан згадує про старі методи боротьби з големами, що ґрунтуються на їх уразливості до тепла. Він знаходить на поясі свій невеликий термічний заряд і кидає його у істоту. Крижаний голем починає танути, втрачаючи свою форму, поки, нарешті, не розпадається на шматки льоду.

Після битви команда продовжує свій шлях, але тепер Джонатан розуміє, що кожен крок може бути небезпечним. Лейра розповідає йому про древні пастки, створені для захисту артефакту. Це можуть бути невидимі бар'єри, що заморожують усе, що їх перетинає, або крижані ями, вкриті тонким шаром снігу.

Під час одного з переходів вузькими вулицями міста вони випадково активують одну з таких пасток. Під ногами Джонатана тріскається крига, і він ледве встигає схопитися за виступ на стіні, перш ніж під ним відкривається глибока крижана прірва. Марк та інші швидко приходять на допомогу, витягуючи його на безпечне місце.

— Це місто сповнене загадок та небезпек, — каже Лейра, коли вони продовжують свій шлях. — Але кожен крок наближає нас до артефакту і нашого порятунку... чи знищення.

Джонатан розуміє, що тут не тільки знання і відкриття чекають на них, а й смертельні випробування, які доведеться подолати.

Джонатан, заглиблюючись у вивчення міста, починає поступово розкривати таємниці, приховані у крижаних стінах. Атланти не тільки зберегли свої знання та технології, а й залишили сліди стародавніх ритуалів, які колись наділили їх неймовірною силою. Однак ці сили були небезпечні та руйнівні — саме вони занапастили їх у минулому.

Під час одного з досліджень Лейра веде Джонатана до храму, що перебуває в самому центрі міста. Цей храм відрізняється від інших будівель - він виконаний з чорного каменю, який не вкритий льодом, і його стіни випромінюють слабке свічення. Усередині, в центрі величезної зали, знаходиться артефакт — стародавній кристал, що сяє м'яким блакитним світлом. Лейра розповідає, що це серце Атлантиди, потужний артефакт, здатний зняти прокляття та звільнити їхній народ.

Однак Джонатан відчуває, що за цією силою ховається щось більше. Його науковий розум намагається знайти пояснення, але інтуїція підказує йому, що артефакт не такий простий. Лейра підтверджує його побоювання:

— Цей кристал є джерелом сили нашої цивілізації, але він також є причиною її падіння. Колись наші предки використовували його, щоб контролювати стихії та природу, але вони переоцінили свої сили. Стародавня сила, ув'язнена в кристалі, вийшла з-під контролю і зруйнувала Атлантиду, зануривши її в прірву. Ми змогли вижити, але ця сила наклала на нас прокляття. І тепер, щоб зняти його, ми повинні знову використати артефакт… але це може пробудити ту саму силу, яка знищила наш світ.

Джонатан стоїть перед артефактом, відчуваючи його міць і водночас усвідомлюючи всю небезпеку. Він розуміє, що перед ним стоїть найскладніший вибір. Використання кристала може врятувати Лейру та її народ, але водночас пробудить древнє зло, яке колись занапастило їхню цивілізацію.

Він відчуває тиск відповідальності, усвідомлюючи, що його рішення визначить долю не лише цього народу, а й можливо всього світу.