Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

— Так-так, колись ви ще нашкрябаєте бридких статейок про мене та Гаррі, — байдуже урвала її Герміона. — Але кого це зараз цікавить?

— Цього року бридких статейок про Гаррі понаписували й без мене, — глянула на нього поверх окулярів Ріта й додала хрипким шепотінням: — Гаррі, що ти відчуваєш? Ти зраджений? Збентежений? Недооцінений?

— Він обурений, — чітко й виразно проказала Герміона. — Бо він сказав міністрові магії правду, але міністр такий ідіот, що йому не повірив.

— То ти й далі наполягаєш, що Той-Кого-Не-Можна-Називати повернувся? — зняла окуляри Ріта, дивлячись на Гаррі пронизливим поглядом. Її палець тим часом нетерпляче тягся до сумочки з крокодилячої шкіри. — Заохочуєш Дамблдорові побрехеньки про повернення Відомо-Кого і про те, що ти єдиний цьому свідок?

— Я не єдиний свідок, — огризнувся Гаррі. — Там ще було з десяток смертежерів. Може, назвати прізвища?

— Це було б гарнісінько, — видихнула Ріта й знову заходилася нишпорити в сумочці, дивлячись на нього так, ніби ніколи не бачила нічого прекраснішого. — Такий величезний жирний заголовок: "Поттер звинувачує..." Тоді підзаголовок: "Гаррі Поттер називає смертежерів, які й досі є серед нас". А тоді твоя велика гарнісінька фотографія з підписом: "Схвильований п'ятнадцятирічний Гаррі Поттер, який уцілів після нападу Відомо-Кого, викликав учора зливу обурення, звинувативши в причетності до смертежерів шанованих і видатних членів чаклунської громади..."

Вона вже підносила до рота своє самописне перо, але враз захват на її обличчя змінився розчаруванням.

— Але ж, — відклала вона перо й вовком глянула на Герміону, — наша юна старостиня, зрозуміло, не захоче, щоб це все з'явилося в пресі.

— Власне кажучи, — солодко відповіла Герміона, — юна старостиня саме цього й хоче.

Ріта витріщилася на неї. Гаррі теж. А от Луна мрійливо замугикала собі під ніс "Візлі — наш король" і помішала коктейль соломинкою з цибулиною на кінці.

— Ти хочеш, щоб я написала все, що він скаже про Того-Кого-Не-Можна?.. — притишеним голосом перепитала Ріта.

— Саме так, — підтвердила Герміона. — Всю правду. Тільки факти. Слово в слово, як це скаже Гаррі. Він вам викладе всі деталі, назве імена досі не виявлених смертежерів, яких він там побачив, опише, як тепер виглядає Волдеморт... ох, заспокойтеся, — презирливо кинула вона Ріті хустинку, бо та, почувши Волдемортове ім'я, так підскочила, що перевернула на себе пів склянки вогневіскі.

Ріта почала витирати свого поплямленого дощовика, не відводячи очей від Герміони. А тоді відверто сказала: — "Віщун" цього не надрукує. Ніхто не вірить у його вигадки, якщо ти досі сама цього не помітила. Усі вважають, що це марення. Ось якщо ти дозволиш мені написати статтю з цієї точки зору...

— Нам не потрібні чергові побрехеньки про те, що в Гаррі поїхав дах! — розсердилася Герміона. — Їх уже було достатньо, дякуємо! Я хочу, щоб він отримав нагоду сказати правду!

— На подібні статті нема попиту, — холодно відказала Ріта.

— Ви хочете сказати, що "Віщун" цього не надрукує, бо Фадж не дозволить? — роздратовано кинула Герміона.

Ріта уважно й довго дивилася на Герміону. Тоді нахилилася до неї над столом і сказала діловим тоном: — Так, "Віщун" залежить від Фаджа, але що це міняє по суті? Вони не надрукують статті з позитивним образом Гаррі. Ніхто не захоче її читати. Це суперечитиме настроям громади. Люди й так дуже стурбовані останньою втечею з Азкабану. Вони просто не хочуть вірити в повернення Відомо-Кого.

— Отже, "Щоденний віщун" існує, щоб повідомляти лише те, що люди хочуть почути? — ядучо спитала Герміона.

Ріта знову випросталася, здивовано підняла брови й допила своє вогневіскі.

— "Віщун" існує для продажу, дурне дівчисько, — холодно пояснила вона.

— Мій тато вважає, що це жахлива газета, — несподівано втрутилася в розмову Луна. Цмулячи крізь соломинку коктейль, вона дивилася на Ріту своїми величезними, банькатими, трохи божевільними очима. — А ось він публікує тільки те важливе, що людям необхідно знати. Його не цікавлять гроші.

Ріта зневажливо зиркнула на Луну.

— Твій батько, мабуть, видає якийсь тупий сільський бюлетеньчик? — скривилася вона. — Де друкує всілякі там "Двадцять п'ять способів, як непомітно змішатися з маґлами" і дні наступних доброчинних розпродажів?

— Ні, — заперечила Луна, занурюючи цибулину в коктейль, — він видає "Базікало".

Ріта похлинулася так голосно, що люди за сусіднім столом стурбовано озирнулися.

— Тільки те важливе, що людям необхідно знати? — убивчим тоном перепитала вона. — Та цей журнальчик годиться тільки на те, щоб удобрювати ним землю замість гною.

— Але ви зараз маєте нагоду трохи підняти його рівень, — мило всміхнулася Герміона. — Луна каже, що її батько охоче надрукує інтерв'ю з Гаррі.

Ріта якусь мить витріщалася на них, а тоді розреготалася.

— "Базікало"! — заливалася вона. — Ви вважаєте, що люди серйозно сприймуть його інтерв'ю, якщо його опублікує "Базікало"?

— Дехто не сприйме, — незворушно відповіла Герміона. — Але у версії втечі з Азкабану, оприлюдненій "Щоденним віщуном", не сходяться кінці з кінцями. Мені здається, багатьох цікавить, чи не існує правдоподібнішого пояснення цієї події. Тож якщо альтернативна версія буде опублікована навіть у такому... — вона скоса зиркнула на Луну, — такому... скажімо, нетиповому журналі... люди захочуть її прочитати.

Ріта якийсь час мовчала й уважно розглядала Герміону, схиливши голову набік.

— Гаразд, припустімо, я це зроблю, — нарешті сказала вона. — А який буде гонорар?

— Не думаю, що тато платить авторам, — сонно проказала Луна. — Вони вважають за честь побачити в журналі свої матеріали та своє ім'я.

Ріта Скітер мала такий вигляд, ніби знову ковтнула смердосоку, а тоді накинулася на Герміону.

— Я маю це зробити на дурняк?

— Так, — спокійно підтвердила Герміона, потягуючи коктейль. — Бо інакше я буду змушена повідомити у відповідні інстанції, що ви незареєстрований анімаг. До речі, "Віщун" заплатить вам чималий гонорар за опис життя в Азкабані очима в'язня.

Ріта, здавалося, мріяла тільки про те, щоб схопити паперову парасольку, яка стирчала з Герміониної склянки, й запхати її Герміоні в носа.

— Отже, я не маю вибору? — сказала Ріта тремтячим голосом. Вона знову відкрила сумочку з крокодилячої шкіри, витягла аркуш пергаменту й наготувала самописне перо.

— Тато буде радий, — повеселішала Луна. Ріта скреготнула зубами.

— Ну що, Гаррі, — повернулася до нього Герміона. — Готовий розповісти людям правду?