Читати книгу - "Герострати, Емма Іванівна Андіївська"

у ваші справи, не зрозумійте мене фальшиво, я тільки волів би зробити щось, аби вам перестало боліти, – скореґував я сам себе й зауважив: чим гучніше я натинаю голос, тим менше вони мене чують, бо я віддаляюся, стоячи на буферах, які гримлять і ляскають, потяга, яким я мав їхати до свого колсґи, що прислав мені телеграму, і потяг, обліплений людьми і клунками, як під час війни, мчить, не зупиняючися, повз станції, які зливаються в рухому стіну, і я кричу намарне, бо між нами щораз більшає віддаль.

– Ну ж і вибрали ви собі транспорт! – обізвався до мене мій відвідувач, який теж стояв на буферах.

Я хотів заперечити, що я нічого не вибирав, проте стояти виявилося так незручно, що я тільки махнув рукою.

– Дивно, – мовив мій відвідувач, – я ніколи не припускав, що мій біограф любить їздити на буферах.

– Я б не сказав, що люблю.

– Чого ж вас тоді сюди занесло? Чи у вас якісь особливі переживання, пов’язані з війною?

– Не думаю. Я тоді був ще хлопчиком і не усвідомлював страхіть.

– Ще дивніше.

– Справді дивне, проте дивне інше. /Дивне, що ви раптом цікавитеся мною так, наче ми помінялися ролями.

– Ви досі ще не навчилися висловлюватися, а я волів би, щоб у моїй біографії рясніло якомога менше висловів на зразок «помінялися ролями».

– Ви говорите точнісінько, як колись один мій гімназійний учитель.

– Я не гімназійний учитель і не терплю порівнянь, вони завжди знецінюють людину, навіть якщо хтось вдається до них з найкращим наміром – вивищити порівнянням людину.

– Гаразд. Пробачте.

– Я цікавлюся вами тому, що ви сьогодні винятково неуважні. Ви прийшли довідатися про мене, а ви досі не спромоглися навіть познайомитися з людьми. Крім того, мені не подобається, що вас занесло сюди на буфери, тут легко голову зламати, а найприкріше – весь час доводиться допильновувати, аби не посковзнутися, бо вони їдуть тижнями, не зупиняючись, і тут уже понамерзала сеча і лайно, так що важко стояти, адже всі вони ходять сюди.

– Наскільки я пригадую, ви самі запрошували мене і на прогулянку, і до авта, а тепер раптом змінили думку.

– То різні речі. У вас пристрасть до аналогій, а це завжди тільки спотворює дійсність. Пам’ятайте також: це остання адреса, яку ви маєте.

– О, я пам’ятаю! Ще й як пам’ятаю! Цього ви справді не потребували нагадувати. Вірте мені, я докладав усіх зусиль, хоча мені ще не пощастило про вас нічого довідатися.

– Бо ви підходите не з того боку. Вам заважає упередження.

– Ні, ні, це ви лише прискіпуєтеся до мене. Це ви кажете виключно на те, щоб я не їхав на буферах.

– Про мене! – здвигнув плечима мій відвідувач і раптом крикнув:

– Вважайте!

Буфери з розгону стали, загримівши так, що посипалася з вагонів бляха, мені рвонуло голову назад, аж розсікло болем хребет, і я мало не звалився зі скрині, на якій сидів. Ще якусь мить у мене в скронях стояло бряжчання буферів, а тоді воно стало м’якшати, наче його на лету вкладали в чарунки, поливаючи липкою рідиною, від якої воно переформовувалося на гугнявий жіночий голос, і я побачив, як за цей час, що я подорожував із відвідувачем, змінився весь склад оповідачів снів, може, це й справді прийшла друга зміна, бо тих, які тепер говорили, раніше я не помічав. Усі обличчя оновилися, їх наче й побільшало, хоч не виключене, іцо це тільки так здавалося від диму, що його наче навмисне, аби надати собі вагомости, продукували добродії перед власницею гугнявого голосу, яка теж пихкала смердючою сигарою, рукою допомагаючи артикуляції.

– Технікольор, технікольор! – ішло десь з-під низу, ніби на підлозі лежав хтось, хто вимовляв слова, що їх літня пані з сигарою проектувала угорі. – Тепер кожний дурень снить у технікольорі, надивившися кольорових фільмів. Досягпення мені велике! Ото здивували!

Вона зараз поб’є цих добродіїв, вирішив я, стежачи, як літа с її рука з сиґарою І справді, трах, трах, залящав ляпас, і пані з сиґарою вдоволено сказала: «От так!» Оскільки ж добродії не рухнулися, я засумнівався, чи не помилився я, бува.

– Ні, – сказала вона. – От ви спроможіться на некольорові сни, коли всі навколо без винятку снять кольоровими, отоді щойно побачимо!

– Некольорові сни – ознака хвороби!

– Ах, дивіться лишень! Ознака хвороби далебі тому, що вони не ваші! Що ніхто таким не похвалиться. Тоді все велике лише ознака хвороби!

– Ну, звичайно, геній і безум!

– Саме так, мої дорогенькі, саме так! Час уже б це усвідомити, а ще більше – що таких снів, як мої, світ не бачив! Таки не бачив!

– Я протестую! Все має межі. Це ж просто недопущенне! От мої сни!

– І не протестуйте. Це вам нічого не допоможе. Геній не має меж.

– Ви просто смішні!

– Ого-го, голубе, ми зараз побачимо, хто смішний!

Мені здалося, ніби пані кинула сигару й підняла за спинку стілець. Обидва добродії підплигнули угору і теж похапали стільці, щоб обронятися.

О, Господи, що ж це зараз діятиметься, мимоволі заплющив я очі, чекаючи, як зараз у мій бік посиплються ніжки стільців, бо в цю мить пронизливо заверещало з усіх кінців.

– У моєму помешканні я цього не дозволю!

– Даму б’ють!

– Не даму, а бегемота!

– Запам’ятайте собі раз назавжди, на світі існують ще й інші люди крім вас, а не тільки ви!

– Чорт!

– Від чорта чую!

– Удушу!

– Я не дозволю!

– Ви собі занадто дозволяєте!

Вони справді передушать один одного, адже коли дійде до поліції, як я тоді виправдуватимуся? їх треба або розборонити, або негайно тікати, сполошився я і розплющив очі, однак усі вже знову сиділи на стільцях, тільки їм з обличчя лив піт так, що вони не встигали його витирати, хоч між ними снував старий, кинувши вовтузитися біля магнетофона, і розносив гарячі рушники, з яких валила пара, ледве встигаючи подавати нові і забирати вживані.

– Кольорові сни – профанація снів, – озвалася першою пані, що відбігла сиґари. і тепер якось одразу стало видно, яка вона стара і як їй важко говорити, бо їй заважають протези в роті, але усі відхекувалися, і ніхто не заперечив.

– Тепер тільки некольорові сни зроблять епоху, тобто мої сни, – сказала постаріла пані. – Мої сни в білих і чорних, не барвах, о ні, це було б занадто грубо, а згущеннях. Бож то не просто собі біле і чорне з щоденного життя, а барви космосу, що є світлом і тьмою. Так, так, і даремно ви кривитеся. Саме світлом і тьмою.