Читати книгу - "Ловець снів"

— Стеж, як із босом розмовляєш, Кембрі, — суворо мовив Фредді, ворушачи респіратором.

— Та в сраку того боса. Цю операцію закінчено .

Фредді підняв руку, наче збираючись розмазати Кембрі по спинці сидіння. Кембрі випнув огидне, перелякане обличчя, скорочуючи відстань.

— Ну давай, здорованю. Чи, може, спочатку хочеш перевірити руку, чи немає на ній порізів? Адже навіть маленької ранки буде достатньо.

Занесена рука Фредді застигла, затремтіла й повернулася на кермо.

- І якщо вже зайшла така розмова, Фредді, я б тобі порадив бути обережнішим. Коли гадаєш, що бос збирається залишати свідків, то ти божевільний.

— Так, божевільний, — задушевно мовив Курц і посміхнувся. — Багато фермерів божеволіють, принаймні раніше так було, до того як Віллі Нельсон, благослови Господь його золоте серце, став проводити «Допомогу фермерам»[180]. Мабуть, це через стреси. Бідолаха Ед Девіс загримів до лікарні для ветеранів — він воював у Другій світовій, — і незабаром після події з колодязями Франк Робертс продав свою ферму, переїхав до Вічито і влаштувався торговельним представником до «Елліс-Чалмерз»[181]. І жоден із колодязів не був отруєний. Він запросив санітарного інспектора взяти проби, і інспектор постановив, що вода в колодязі не заражена. Сказ таким шляхом не передається, сказав він. Хотів би я знати, чи передається так Ріплі.

— Хоча б називай це правильно, — мало не бризкаючи слиною, процідив Кембрі. — Це байрус .

— Байрус чи Ріплі — яка різниця? — знизав плечима Курц. — Ці хлопці намагаються отруїти наші колодязі. Отруїти наші дорогоцінні соки[182], як хтось сказав.

— Так вам начхати на це! — видав Перлі настільки уїдливо, що Фредді навіть здригнувся. — Ви про одне думаєте: як зловити Андергілла. — Помовчавши, він додав скорботним голосом: — Ви таки дійсно божевільний, босе.

— Овен! — скинувся Курц. — Мало не забув про нього. Де він, хлопці?

— Прямо попереду, — похмуро зронив Кембрі. — Застрягли в снігу.

— Чудесно! — скрикнув Курц. — Наздоганяємо!

— Не поспішайте фарбуватись і вбиратись, босе. Він зараз вибереться. У нього «Хаммер», такий самий як у нас. На такій машинці можна хоч крізь саме пекло прокотитися, якщо знаєш, що робиш, а він, схоже, знає.

— Шкода. Ми хоч трохи скоротили відстань?

— Трохи, — сказав Перлі, потім із гримасою болю на обличчі підвівся й випустив газ.

— Бляядь… — прошипів Фредді.

— Дай мікрофон, Фредді. Загальний канал. Наш друг Овен любить загальний канал.

Фредді простяг йому мікрофон на верткому кабелі, налаштував передавач, прикручений до приладової панелі, і сказав:

— Спробуйте зараз, босе.

Курц натиснув кнопку на боці мікрофона.

— Овене? Ти мене чуєш, салаго?

Тиша, статичний шум і монотонне виття вітру. Курц уже хотів іще раз натиснути кнопку «Передача» і зробити ще одну спробу, коли Овен відгукнувся — чистий, чіткий голос, перешкоди середньої сили, але без спотворення звуку. Жоден м’яз не здригнувся на обличчі Курца, вираз приємної цікавості як був на його обличчі, так і залишився, але серце закалатало на кілька ударів швидше.

— Слухаю.

— Радий тебе чути, салаго! Дуже радий! Наскільки я розумію, ти пішов від нас миль на п’ятдесят[183]. Ми щойно минули Поворот 39, так що, думаю, не помиляюся. Що скажеш?

Насправді вони щойно проїхали Поворот 36, і Курц думав, що до Овена трохи ближче, ніж п’ятдесят миль, можливо, удвічі.

На іншому кінці тиша.

— Зупиняйся, салаго, — порадив Курц Овену своїм найпроникливішим тоном. — Іще не пізно хоч якось виплутатись із цієї халепи. Кар’єрам нашим гаплик, це зрозуміло — мертві кури в отруєному колодязі, — але якщо в тебе є мета, розділи її зі мною. Я стара людина, синку, і все, що я хочу, — це врятувати хоч що-небудь більш-менш пристойне…

— Досить лити лайно, Курце, — долинуло голосно й чітко з усіх шести динаміків «Хаммера».

Кембрі не витримав, реготнув, і Курц пришпилив його до місця злісним поглядом. За інших обставин чорна шкіра Кембрі посіріла б від жаху, але це були не інші обставини, інші обставини відпали, і Курца пронизало незнайоме відчуття страху. Одна справа — розуміти головою, що все пішло шкереберть, інша — коли істина осідає у твоїх нутрощах, як велика порція важкої їжі.

— Овене… друже мій…

— Слухай, Курце. Я не знаю, чи залишилась у твоєму мозку хоч одна розсудлива клітина, але, якщо залишилась, сподіваюся, вона мене слухає. Зі мною поруч людина на ім’я Генрі Девлін. Попереду, можливо, миль за сто, його друг на ім’я Ґері Джонс. Тільки це вже не він. Його тіло захопив інопланетний розум, який він називає Сірий. Містер Ґрей, інакше кажучи.

«Ґері… Ґрей, — подумав Курц. — За анаграмами їхніми впізнаєте їх».

— Те, що сталося на Джефферсон-тракт, не має ніякого значення, — мовив голос у динаміках. — Бійня, яку ти задумав, Курце, безглузда. Убити їх усіх або дати їм померти своєю смертю — результат один. Вони не є небезпечними.

— Ні, ви це чули? — з істеричними нотками в голосі вигукнув Перлмуттер. — Не є небезпечними! Не є…

— Заткни рота! — гаркнув Фредді і ляснув його тильним боком долоні. Курц цього не помітив. Він сидів, прямий як спиця, на задньому сидінні, і виблискував очима.

Безглузда? Овен Андергілл хотів сказати, що найважливіша операція в його житті безглузда ?

— …довкілля, ти це розумієш? Вони не виживають у цій екосистемі. Окрім Сірого . І то — йому просто вдалося знайти господаря, який фундаментально відрізняється від усіх інших. Ось такі справи. Якщо в тебе коли-небудь було щось святе в житті, Курце… якщо в тебе лишилися хоч якісь принципи, ти припиниш цю гонитву і даси нам зайнятися справою . Ми займаємося містером Джонсом і Сірим. Ти можеш зловити нас, але дуже сумніваюся, що зможеш зловити їх. Вони пішли надто далеко на південь. І ми думаємо, що Сірий має план. Який спрацює .

— Овене, ти перевтомився, — сказав Курц. — Зупини машину. Ми разом зробимо все, що треба. Ми…

— Якщо сказане для тебе не порожній звук, ти відійдеш убік, — перебив Овен. — На цьому все. Крапка. Я відключаюся.

— Не роби цього, салаго! — закричав Курц. — Не роби, я забороняю!

Пролунало клацання, дуже гучне, а за ним — шипляча тиша з динаміків.

— Він відключився, — констатував Перлмуттер. — Відключив мікрофон. Вирубив приймач. Усе.

— Але ви його чули? — запитав Кембрі. — Безглуздо. Скасовуйте операцію.

На лобі Курца, прямо посередині, забилася жилка.

— Після того, що він зробив на базі, для мене його слова шеляга ламаного не варті.

— Але він казав правду! — заволав Кембрі і вперше повернувся обличчям до Курца, очі широко розплющені, у куточках — зарості