Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

Одною з двох дірок ізльоту натика, Цю чарівну ігру, з нудьги найкращі ліки,— Їй заздрить Паламед[98], вигадник той великий. О музо радощів, амурів та забав, Спустися в суд, де я, слуга Феміди й прав, На гербовий папір свої заношу рими, Розваж мене…

Визначивши гру, описавши найкрасивіші з відомих більбоке; давши зрозуміти, яку важливу роль колись відіграла вона в розвитку «Зеленої мавпи» й інших токарних майстерень; з'ясувавши, нарешті, яке відношення має ця гра до статики, Гурдон закінчував свою першу пісню таким висновком, що вам нагадає заключні рядки першої пісні всіх таких поем:

Мистецтво і сама божественна Наука Отак примушують служить собі предмет, Що, крім пустих розваг, не знав ще інших мет.

Другу пісню, присвячену, як завжди, описові різноманітних способів поведінки з предметом і переваг, які можна мати з ним біля жінок і в світі, цілком вгадають любителі цієї вченої літератури з однієї наведеної нижче цитати, яка змальовує гравця, що вправляється на очах коханого предмета:

Погляньте — он гравець, серед юрби німої, Очей не зводячи із кулі кістяної, Чекає, щоб прийшла найвлучніша з хвилин, Пильнує точності найменших рухів він. Ось тричі куля та параболу зробила, Торкнулась ідола, мов запашне кадило. Але незграбний диск враз на кулак упав,— Страждання в пальці він цілунком вгамував. Невдячний! Хоч тобі і поболіло трішки, Зате вдостоєний ти був її усмішки!

Саме ця картина, гідна Вергілія, збудила питання про вищість Деліля над Гурдоном. Слово «диск», яке заперечував поважний Брюне, дало матеріал для дискусій, що тривали одинадцять місяців; але Гурдон-учений на одному з вечорів, коли з обох сторін пристрасті розпалилися мало не до червоного, знищив партію антидискістів таким своїм зауваженням:

— Місяць, який поети звуть диском, насправді — куля.

— Звідки ви знаєте? — відповів Брюне. — Ми ж завжди бачимо тільки один його бік.

Третя пісня містила в собі обов'язкову розповідь, славетний анекдот про більбоке. Усі знають напам'ять цей анекдот; він зв'язаний з одним видатним міністром Людовіка XVI; але згідно з формулою, освяченою газетою «Деба» в роки з 1810 по 1814 для вихваляння цього сорту громадських робіт, «анекдот запозичив нову чарівність у поезії і у красот, яких автор зумів надати йому».

Четверта пісня, де підсумовувався весь твір, закінчувалася такими сміливими рядками, що не підлягали опублікуванню у 1810–1814 роках, але побачили світ у 1824 році, після смерті Наполеона:

Так смів співати я в часи тривоги й бою. Якби народи всі, щоб пробудити сміх, Не знали іншого, крім чарівних утіх,— Бургундія тоді з віків журби своєї Знов повернулась би до днів Сатурна й Реї!

Ці чудові вірші були надруковані в виданні першому і єдиному, що вийшло з-під верстата віль-о-фейського друкаря Бурньє.

Сто передплатників, пожертвувавши по три франки, зміцнили поемі невмирущість небезпечного прикладу, і це було тим красивіше, що кожен із цієї сотні чув її в усіх деталях близько ста разів.

Пані Судрі щойно скасувала більбоке, яке лежало на столику в салоні і протягом семи років давало привід до цитат; вона, нарешті, відкрила, що це більбоке було її конкурентом.

Щодо автора, який вихвалявся повнотою свого портфелю, то щоб змалювати його, досить сказати, в яких словах він оголосив вищому суланжському товариству про одного з своїх суперників.

— Чи знаєте ви дивну новину? — сказав він років за два перед цим. — В Бургундії є ще один поет! [99] Так, — продовжував він, бачачи загальне здивування, що розлилося на обличчях, — він з Макона. Але вам ніколи не уявити, що він робить? Він підносить хмари в віршах…

— А проте вони досить високі і в небі,— зауважив дотепник дядько Гербе.

— Це якась тарабарщина! Озера, зірки, хвилі!.. Ні одного розсудливого образу, ні повчального задуму; він зовсім не знає початків поезії. Він зве небо його буденною назвою, він простодушно каже «місяць» замість нічного світила. От до чого може довести нас бажання бути оригінальним! — гірко вигукнув Гурдон. — Бідний хлопець! Бути бургундцем і оспівувати воду, — просто жаль бере! Якби він порадився зі мною, я б вказав йому найчудесніший в світі сюжет, поему про вино — Вакхеїду, — для якої я вже почуваю себе тепер занадто старим.

Великий поет ще