Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

Щось подібне я вже відчувала тоді, коли він цілував мою жіночу плоть. І цей спогад відгукується в мені млосним спазмом там внизу, в самому потаємному місці.

З тихим гортанним зойком я вигинаюся в чоловічих руках, несподівано для себе притискаючись до нього промежиною. І демон відгукується на мій рух стогоном, гарчить, штовхаючись назустріч. Його плоть втискається в мою, розсовуючи ніжні складочки, майже проникаючи всередину. Саме це відчуття і тверезить мене, змушуючи, схлипнувши, стиснутися і насторожено завмерти, рвано дихаючи.

І він завмирає також.

− Здається, ми з тобою вже досить чисті, щоб перебратися звідси на ліжко, − хрипко хмикає Аєдан, підводячи мене і притискаючи до себе. − Ходімо, маленька.

Відчувши полегшення, що найстрашніше знову було відстрочене, я без заперечень дозволяю Аєданові витягнути мене з води. А потім і витерти насухо. Але пульсівне млосне почуття між ніг все не минає. І шкіра тепер настільки чутлива, що я сама собі здаюся оголеним нервом.

Закінчивши витирати, демон вручає мені рушник, щоб я теж про нього подбала. З усмішкою мружить чорні очі, жадібно спостерігаючи за кожним моїм рухом. Знає, що зі мною діється? Навмисне до цього довів?

Його тіло таке велике. Таке напружене і гаряче, що волога сама випаровується. М'язи так і випинаються під гладкою шкірою, і я ловлю себе на дивному бажанні провести по них не тільки руками, а й губами. І погляд мій раз у раз норовить зіслизнути по рельєфних кубиках його живота вниз, туди, де здіймається й пружно погойдується чоловіче єство.

Він майже увійшов в мене там, у воді. Я досі відчуваю цей натяк на наповненість. Це не було неприємним. І переляк мій був безглуздим.

Може, коли він спробує знову, я зможу не лякатися?

У спальню Аєдан веде мене за руку. Підводить до ліжка.

− Залізай, − велить низьким, приглушеним голосом.

Я відчуваю, наскільки він напружений. І ця напруга дивним чином передається мені. Напевно, це і є те, що називають бажанням. Я справді хочу, щоб Аєдан продовжив. Моє тіло просить того, що може дати мені тільки він. Я не відмовлю йому сьогодні.

Залізаючи на ліжко, відчуваю на своїй попі його голодний погляд. І сором'язливе збентеження в мені поєднується з полохливим передчуттям. Поспішно сівши посередині, я насторожено дивлюся, як Аєдан рухається за мною слідом. Але замість того, щоб вкласти мене на лопатки й продовжити розпочате, він раптово сам лягає на спину.

− Іди сюди, Зайченя, − посміхається і, обхопивши мене за талію, садовить верхи на свій живіт.

− Що ти робиш? − упираюся я йому долонями в груди, з приголомшенням відчуваючи, як треться моя плоть об його шкіру, а ззаду до моїх сідниць торкається його член.

− Віддаю тобі контроль, маленька я. Хочеш об'їздити мене? Я весь твій. Тільки зваж, надовго мене може не вистачити.

– Я… я не вмію. Не знаю, що робити, – видихаю приголомшено.

– Роби те, що тобі хочеться. А я допоможу, − підморгує лукаво. Штовхається злегка стегнами вгору, підіймаючи мене. І від тертя між ніг у мені знову все спалахує.

Це просто неможливо. Хочеться сказати, що він переоцінює мою сміливість, що я згодна просто лягти, або стати на карачки. Що потерплю так, як йому хочеться. Але пульсація внизу мого живота змушує мене мимоволі потертися об нього, і під повіками спалахують іскри. А-а-а-ах.