Читати книгу - "Королівство криги, Анна Мінаєва"

— Я не маю фаворита, — твердо промовила я до своєї леді. — Хто розпускає такі чутки про мене та барона? 

— Я не знаю, ваша величносте. Просто чула. 

Підтиснувши губи, я повільно видихнула. Нас бачили. Нас помітили. Про нас говорять. А ніяких «нас» не існує і не може існувати. Щоб його!

— Ви хотіли мене бачити, ваша величносте, — нагадала Даяна, спробувавши врятувати ситуацію.

— Хотіла, — я вказала їй на софу біля вікна. — В мене до тебе є кілька запитань. Сподіваюсь, що ти зможеш мені допомогти. 

— Я зроблю все, що в моїх силах, ваша величносте, — пообіцяла вона.

А я всілася і поставила питання, від якого у дівчини брови злетіли від подиву. Даяна відповіла за мить. І я поставила наступне питання. 

І вже скоро Даяна зрозуміла, чого я хочу. Та вона не стала мене відговорювати. Не стала казати, що це неправильно. Нехай вона і не чула того, що мені написав Браян Госабр, Даяна дуже добре знала цю людину. Знала, що він скоїв і на що був здатен.

 Вона знала його краще за будь-кого.

— Не скажеш, що я не маю цього робити? — наостанок спитала я, поглянувши на ту, кого вважала своєю подругою.

— Я б вчинила так само, — чесно промовила Даяна, поглянувши на мене. — Якби я була на вашому місці, Айло, я вчинила б так само. А може і гірше.

У відповідь я лише гмикнула і похитала головою.

А вночі у найвищій вежі Крижаного палацу в одному з віконець з’явилася свічка. Її полум’я похитувалося малесенькою червоною плямою, вихоплюючи з темряви клаптик паперу і мідну монету із гравіюванням крука на двох кинджалах.