BooksUkraine.com » Фентезі » На лезі клинка 📚 - Українською

Читати книгу - "На лезі клинка"

163
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "На лезі клинка" автора Джо Аберкромбі. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 141 142 143 ... 166
Перейти на сторінку:
буде користь з того, що він намне йому шию? Світ аж кишить дурноголовими парубійками.

— Чого конкретно ти цим домагаєшся, Арді?

Вона сіла на кушетку і зустріла його крижаним поглядом з-за келиха.

— Чим, брате?

— Ти знаєш, чим!

— Хіба ми не родина? Може, будемо відвертими одне з одним? Якщо тобі є що сказати, будь ласка, кажи! Чого я, на твою думку, домагаюсь?

— Погибелі своєї, ось чого! — Йому вартувало чималих зусиль, щоби врівноважити свій голос. — Ця справа з Лютаром зайшла надто далеко. Листи? Листи? Я попереджав його, але, схоже, проблема була не в ньому! Про що ти думаєш? Ти, взагалі, думаєш? Це треба припинити, поки люди не почали пліткувати! — Він відчув задушливий тиск у грудях, глибоко вдихнув, але його голос все одно зірвався. — Та вони вже, чорт забирай, пліткують! Щоб ви більше не бачились! Ти мене чуєш?

— Чую, — кинула вона недбало, — але кого хвилює, що думають інші?

— Мене хвилює! — ледве не прокричав він. — Знаєш, як важко мені доводиться працювати? Ти гадаєш, я дурень? Я знаю, яка ти, Арді! — Її обличчя спохмурніло, але він продовжив. — Це ж уже не вперше! Не хочу нагадувати, але з чоловіками тобі не надто щастить!

— Хіба що з чоловіками в сім'ї! — Вона тепер сиділа пряма, як стріла, її напружене обличчя аж побіліло від гніву. — Та й звідки тобі знати про моє щастя? Ми майже не спілкувались десять років!

— Ми спілкуємося зараз! — закричав Вест, жбурляючи зіжмаканий аркуш на підлогу. — Ти думала, що з цього може вийти? Припустімо, що він тобі дістанеться. Щодалі? Ти гадаєш, його сім'я зрадіє соромливій нареченій? У кращому випадку, вони ніколи не будуть з тобою говорити, а в гіршому — порвуть стосунки з вами обома!

Він вказав тремтячим пальцем на двері.

— Хіба ти не помітила, що він пихата, самозакохана свиня? Вони всі такі! Як він, на твою думку, даватиме собі раду без свого утримання? Без своїх впливових друзів? Він навіть не знатиме, з чого почати! Яке це щастя? — Його голова починала тріщати, але він продовжив тираду. — І що буде, коли він тобі не дістанеться, що значно вірогідніше? Що тоді? Тобі буде кінець, ти про це думала? Таке вже якось майже трапилось! І ти ще вважаєшся розумнішою?! Ти робиш із себе посміховисько! — Він майже захлинався від люті. — Не тільки з себе — з нас обох!

Арді ахнула.

— О, тепер все зрозуміло! — Вона ледь не кричала на нього. — На мене всім насрати, але коли під загрозою твоя репутація...

— Ти блядська дурнувата сука! — Графин полетів зигзагом через всю кімнату і влучив у стіну недалеко від голови Арді. На підлогу посипались уламки скла, а вино розплескалося по стіні. Вест ще більше розлютився. — Якого хрена ти не слухаєш, що я кажу?

Він умить перетнув кімнату. На якусь хвилю Арді виглядала здивованою, а тоді щось різко ляснуло — вона саме вставала, коли його кулак поцілив їй в лице. Вона не встигла впасти. Вест зловив її раніше, ніж вона торкнулася підлоги, відтак струсонув і жбурнув до стіни.

— Ти нас погубиш!

Її голова вдарилась об штукатурку — один, два, три рази. Одна його рука вхопила її за шию. Зуби зціплені. Тіло притиснуте до стіни. Коли його пальці почали стискатись, з її горла вирвався тихий хрип.

— Егоїстична, непотрібна... йобана... хвойда!

Волосся сплуталося, затуливши їй обличчя. Він бачив лише вузьку смужку шкіри, кутик рота й одне темне око.

Воно дивилося на нього. Без болю. Без страху. Порожнє, незворушне, як у трупа.

Стиск. Хрип. Стиск.

Стиск...

Вест здригнувся й отямився. Його пальці розімкнулися, і він відсмикнув руку. Сестра стояла під стіною. Він чув її подих. Коротке сапання. Чи то так дихав він? Його голова розколювалась. Око досі дивилося на нього.

Це йому привиділось. Авжеж. Будь-якої миті він прокинеться, і кошмар закінчиться. Це всього лише сон. Аж нараз вона відкинула з обличчя волосся.

Її шкіра була мертвотно-блідою, наче виліпленою з воску. Цівка крові з носа здавалася майже чорною на її тлі. На шиї яскраво зарожевіли сліди від пальців. Його пальців. Отже, все сталося насправді.

Вестові закрутило в животі. Він відкрив рота, але не зміг вимовити ні слова. Він поглянув на її розбиту губу і відчув, що його нудить.

— Арді... — Йому було так огидно, що він ледь не зблював, промовивши її ім'я. Вест відчував у горлі жовч, але його голос не припиняв лепетати. — Пробач мене... Пробач, будь ласка... Ти в порядку?

— Бувало й гірше.

Вона поволі звела руку і торкнулася губи кінчиком пальця. Кров вимастила їй рот.

— Арді... — Він простягнув до неї одну руку, але тут же відсмикнув її, щоб не наробити ще якого зла. — Мені шкода...

— Йому теж завжди було шкода. Хіба ти не пам'ятаєш? Він бив нас, а потім плакав. І весь час йому було шкода. Але це не спиняло його наступного разу. Ти забув?

Вест одригнув і придушив ще один напад нудоти. Йому було би легше стерпіти, якби вона плакала, кричала чи била його кулачками. Від будь-якої дії йому було би легше. Вест намагався ніколи про це не думати, але він не забув.

— Ні, — прошепотів він, — я пам'ятаю.

— Гадаєш, він зупинився, коли ти поїхав? Він став ще гіршим. Тільки тепер мені доводилось ховатися самій. Я мріяла, що ти повернешся, повернешся і врятуєш мене. Але коли ти все-таки повернувся, це було ненадовго, стосунки між нами змінились, і ти нічого не вдіяв.

— Арді... Я не знав...

— Все ти знав, але втік. Найлегше було нічого не робити. Вдавати, що все добре. Я розумію, і, щоб ти знав, я тебе навіть не виню. У той час думка про те, що ти втік, була мені хоч якоюсь розрадою. День його смерті став найщасливішим днем мого життя.

— Він був нашим батьком...

— О так. Моє невезіння. Невезіння з чоловіками. Я плакала над його могилою, як покірна донька. Плакала і плакала, поки присутні на похороні не почали переживати, чи не з'їхала я з глузду. Після цього я лягла у ліжко і чекала, доки всі поснуть. Я вибралася з дому, повернулася до могили, якийсь

1 ... 141 142 143 ... 166
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На лезі клинка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На лезі клинка"