Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Екстрьом збентежений. Добре, що Саландер не дуже обдарована літературно. Для необізнаної людини ця автобіографія — чиста маячня божевільного з вигаданими змовами та елементами порнографії. Але вона б’є дуже близько до цілі. Абсолютно точно розповідає, як її запроторили до клініки Святого Стефана, стверджує, що Залаченко працював на СЕПО і таке інше. Вона згадує, що, як їй здається, йдеться про якусь секту всередині СЕПО, тобто фактично підозрює існування чогось на зразок «Секції». В цілому вона дає дуже точний опис. Але він, як я вже сказав, не викликає довіри. Екстрьом розгублений, бо схоже, що Джанніні збирається покласти це в основу захисту в суді.

— Дідько! — вигукнув Клінтон.

Він опустив голову і кілька хвилин напружено думав. Під кінець він підвів погляд.

— Юнасе, їдь-но увечері до Моргонгова і перевір, що там робиться. Якщо вони друкують «Міленіум», мені потрібна копія.

— Я візьму з собою Фалуна.

— Чудово. Георге, я хочу, щоб ти в другій половині дня пішов до Екстрьома і промацав його. Досі все йшло як по маслу, але відмахнутися від цих ваших міркувань я не можу.

— Гаразд.

Клінтон знову трохи помовчав.

— Краще б суду взагалі не було, — сказав він наостанок.

Він підвів погляд і глянув Нюстрьому в очі. Той кивнув.

Вони розуміли один одного без слів.

— Нюстрьоме, перевір, які є можливості.

Юнас Сандберґ і слюсар із замків Ларс Фаульссон, більше відомий як Фалун, припаркувалися поблизу залізниці і рушили пішки через містечко Моргонгова. Була дев’ята година вечора, і ще недостатньо посутеніло, щоб починати якісь дії, але їм хотілося розвідати обстановку і скласти собі загальну картину.

— Якщо у них стоїть сигналізація, я туди лізти не хочу, — сказав Фалун.

Сандберґ кивнув.

— Тоді краще пройтися по вікнах. Якщо у них що-небудь лежить, ти кинеш у шибку камінь, схопиш те, що тобі треба, і накиваєш п’ятами.

— Добре, — відповів Сандберґ.

— Якщо тобі потрібний лише примірник журналу, ми можемо заглянути в сміттєві контейнери позаду будівлі. Там напевно буде брак, пробний друк або щось подібне.

Друкарня розташовувалася в цегляному будинку. Вони наближались до нього з півдня, протилежним боком вулиці. Сандберґ уже збирався перейти вулицю, але Фалун схопив його за лікоть.

— Йди прямо й далі, — сказав він.

— Чому?

— Йди прямо й далі, начебто ми просто гуляємо вечірньої пори.

Вони проминули друкарню й обійшли навколо кварталу.

— Якого біса? — спитав Сандберґ.

— Треба дивитись очима. У них там не просто сигналізація. Поряд з будинком стояла машина.

— Ти думаєш, там хто-небудь є?

— Це машина з «Мілтон сек’юриті». Друкарня, дідько, надійно охороняється.

— «Мілтон сек’юриті»! — вигукнув Фредрік Клінтон. У нього всередині все обірвалося.

— Коли б не Фалун, я потрапив би прямо до них у руки, — сказав Юнас Сандберґ.

— Там готується якась чортівня, — мовив Георг Нюстрьом. — Маленькій друкарні в провінції абсолютно нема чого наймати для постійного спостереження «Мілтон сек’юриті».

Клінтон зітхнув. Його рот перетворився на вузьку смужку. Була вже одинадцята година вечора, і йому був потрібний відпочинок.

— Отже, «Міленіум» щось затіває, — зробив очевидний висновок Сандберґ.

— Це я вже зрозумів, — відказав Клінтон. — Гаразд. Давайте проаналізуємо ситуацію. Який найгірший сценарій? Що їм може бути відомо?

Він запитливо поглянув на Нюстрьома.

— Ймовірно, звіт про Саландер дев’яносто першого року, — сказав той. — Після того як ми викрали копії, вони посилили заходи безпеки. Мабуть, здогадалися, що за ними стежать. У гіршому разі у них збереглася ще одна копія звіту.

— Але ж Блумквіст місця собі не знаходив через те, що втратив звіт.

— Я знаю. Але нас цілком могли обдурити. Таку можливість виключати не можна.

Клінтон кивнув.

— Будемо виходити з цього. Сандберґ?

— Нам же відомо, як захищатиметься Саландер. Вона розповість правду, таку, якою вона їй уявляється. Я ще раз прочитав її так звану автобіографію. Вона, загалом, грає нам на руку. Там є такі грубі звинувачення у зґвалтуванні і правопорушеннях, що це здасться просто порожньою балаканиною міфоманки.

Нюстрьом кивнув.

— Крім того, вона не зможе абсолютно нічого довести. Екстрьом поверне цю розповідь проти неї й оголосить її свідчення недостовірними.

— Гаразд. Телебор’ян написав чудовий текст нової експертизи. Звичайно, залишається можливість, що Джанніні приведе власного експерта, який заявить, що Саландер цілком нормальна, і тоді справу передадуть до Державного управління судової медицини. Але знову-таки — якщо Саландер не змінить тактику і знову відмовиться говорити, то вони прийдуть до висновку, що Телебор’ян має рацію, а вона божевільна. Її найбільший ворог — вона сама.

— Все ж найнадійніше було б не допустити судового процесу, — сказав Клінтон.

Нюстрьом похитав головою.

— Це майже неможливо. Саландер сидить в ізоляторі «Крунеберґ» і з іншими в’язнями не спілкується. Її щодня виводять на годинну прогулянку до окремого відсіку на даху, але там її не дістати. У нас немає своїх людей серед персоналу ізолятора.

— Зрозуміло.

— Якщо ми хотіли до неї добратися, це треба було робити, поки вона лежала в Сальгренській лікарні. Тепер же лишається тільки діяти відкрито. Вбивцю майже на сто відсотків спіймають. А де знайдеш «стрільця», який на це піде? Організувати самогубство або нещасний випадок за такий короткий час просто неможливо.

— Я так і думав. Крім того, несподівані смертні випадки мають тенденцію викликати питання. Гаразд, подивимося, що вийде в суді. Адже по суті нічого не змінилося. Ми весь час чекали від них ходу у відповідь — очевидно, ця так звана автобіографія і є її хід у відповідь.

— Проблема полягає в «Міленіумі», — зауважив Юнас Сандберґ.

Решта згідливо закивали.

— «Міленіум» і «Мілтон сек’юриті», — задумливо промовив Клінтон. — Саландер працювала на Арманського, а Блумквіст був з нею у близьких стосунках. Чи можемо ми зробити висновок, що вони об’єдналися?

— Така думка видається цілком логічною, якщо «Мілтон сек’юриті» охороняє друкарню, де друкується «Міленіум». Це не може бути випадковістю.

— Гаразд. Коли ж вони мають намір випустити число? Сандберґ, ти говорив, що вони затримуються вже на два тижні. Якщо припустити, що «Мілтон сек’юриті» охороняє друкарню, щоб ніхто не дістався до «Міленіуму» зарання, отже, вони збираються опублікувати матеріал, який не хочуть до певного часу розкривати, і цілком можливо, що журнал уже надруковано.

— На початок суду, — сказав Юнас Сандберґ. — Останнє малоймовірне.

Клінтон кивнув.

— Що ж вони там можуть надрукувати? Який найгірший варіант?

Усі троє надовго задумалися. Мовчанку порушив Нюстрьом.

— У гіршому разі, як я вже говорив, у них збереглася копія звіту дев’яносто першого року.

Клінтон із Сандберґом кивнули, погоджуючись із цим висновком.

— Питання в тому, що вони можуть з нього витягти, — додав Сандберґ. — У