Читати книгу - "Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10"

Я навмисне сказав: «думаєте, ніби думаєте». Бо якби ви думали справді, краса світу не здавалась би вам нез’ясовна і невимовна. Ви б її бачили ясно, виразно, чітко. Ви могли б висловити свою думку про неї. І особистість ваша була б така ясна, виразна, чітка, як ваші думки та слова. Отже, Лео, коли вам у буйному захваті здається, ніби ви піднеслись на вершини буття, насправді ви тільки труситесь, тіпаєтесь, корчитесь у безтямному танці шаленої оргії чуттів і навіть не знаєте ні фігур того танцю, ні сенсу тієї оргії. Ви не знаєте себе. Ваша душа, ваша особистість у ту хвилину — це щось темне, заблудле, сліпе. Можливо, і в жаби, що всілася над ковбанею і, надимаючись, хрипко скрекоче крізь темряву до свого булькатого подружжя, теж є в ту хвилю якась темна, сліпа особистість?

Ні, Лео, душа — це річ занадто темна, аби наші темні душі могли її збагнути. Часом буває, що в нібито чоловічому тілі живе жіноча душа. А буває, що в одній людині кілька різних особистостей. А до деяких двоногих створінь пасує приказка «ні риба ні м’ясо». Ми як особистості пливемо наче клапті туману крізь темряву, морок і спалахи світла. Всюди круг нас імла й туман, і в наших душах, повитих таємницею, теж імла й туман.

— А може, насправді ніякого туману немає? Може, це тільки ви, чоловіки, його напускаєте? — спитала Пола.

— О, це озвалася справдешня жінка. А Лео ще й не вірить, що в неї тільки півдуші,— відповів Дік. — Уся річ, Лео, в тому, що стать і душа тісно переплетені й переплутані між собою, і ми знаємо дуже мало про перше, а ще менше про друге.

— Але жінки прекрасні…— тихо промовив юнак.

— Ага! — підхопив Генкок, зловтішно блиснувши чорними очима. — То ти, Лео, ототожнюєш жінку з красою?

Поетові губи ворухнулись, та він спромігся лише головою кивнути.

— Ну що ж, тоді розгляньмо малярство за останню тисячу років, як відображення економічних умов та політичних інституцій і спробуймо з’ясувати, як чоловік втілював у фарбах свій ідеал жінки і як жінка дозволяла йому…

— Годі вам дражнити Лео, — втрутилась Пола. — Будьте щирі, кажіть усі по правді те, що знаєте і в що вірите.

— О, жінка — це щось священне! — врочисто оголосив Дар Гаяль.

— Скажімо, богоматір, — озвався Грейм, кидаючись на підмогу Полі.

— Або «синя панчоха», — додав Теренс, і Дар Гаяль схвально кивнув йому головою.

— Не кваптеся, по одному! — спинив їх Генкок. — Розгляньмо культ богоматері. Це культ однієї осібної жінки, на відміну від нинішнього культу всіх жінок, що до нього признається Лео. Чоловік — це ледачий дикун. Він не любить, щоб його турбували. Він любить спокій, спочинок. А тим часом йому від створіння світу дано в супутники життя непосидюще, нервове, істеричне створіння, ім’я якому жінка. У неї весь час примхи, забаганки, сльози, вереди, норови. Спекатись її він не може, бо вона йому потрібна, хоч і затруює все його жнгтя. Що ж йому діяти?

— Будьте певні, він хитрюща бестія — знайшов раду, — вкинув Теренс.

— Він зробив з неї небесний образ, — провадив Генкок. — Ідеалізував її добрі якості, підніс її так високо над собою, відсунув так далеко від себе, що її погані якості вже не могли його дратувати й не заважали йому лежати з люлькою в зубах та споглядати зорі. А коли звичайна, жива жінка пробувала турбувати його, він проганяв її з думок і згадував свою небесну царицю, досконалу жінку, носійку життя і охоронницю безсмертя. Потім настала Реформація і розбила культ богоматері. А чоловік лишився прикутий до жінки, руйнівниці його спокою. Що ж він тоді придумав?

— Ух, хитрюга! — оскірився Теренс.

— Він сказав: «Я зроблю з тебе мрію, ілюзію». І зробив. Богоматір була його небесною жінкою, найвищим ідеалом жінки. Він узяв та й переніс усі її ідеалізовані риси на земну жінку, на всіх жінок і, сам собі забивши баки, повірив у те й досі вірить… як оце Лео.

— Як на чоловіка нежонатого, ви просто навдивовижу обізнані з капосною жіночою натурою, — зауважив Дік, — Чи це все чиста теорія?

Теренс зареготав:

— Діку, любий мій, це ж Аарон цитує Лору Марголм![136] Він її напам’ять знає, до останнього рядка.

— І все-таки, хоч скільки ми тут наговорили про жінку, а ще не торкнулись і краєчка її одіння, — сказав Грейм, і Пола й Лео нагородили його вдячними поглядами.

— Є ж бо ще кохання, — тихо промовив юний поет. — Тут ще ніхто й словом не згадав про нього.

— І про шлюбні закони, і про розлучення, і про полігамію, й моногамію, і вільне кохання, — враз висипав Генкок.

— А скажи, Лео, — запитав Дар Гаяль, — чому в любовній грі жінка завжди буває переслідувачем, мисливцем?

— Неправда! — спокійно й упевнено відказав юнак. — Це все Шоу навигадував.

— Браво, Лео! — похвалила Пола.

— Тоді й Уайльд[137] помилявся, коли казав, що жінка нападає, несподівано здаючись? — допитувався Дар Гаяль.

— Як вас послухати, виходить, що жінка — не якесь страховище, якась хижачка! — запротестував Лео. Нишком зиркнувши на Полу очима, в яких світилася щира любов, він обернувся до Діка: — Скажіть, Діку, хіба жінка — це хижачка?

— Ні,— похитавши головою, відповів Дік неквапно, злагіднілим від співчуття голосом, бо він помітив той погляд. — Я не можу сказати, що жінка — це хижачка. І так само не можу сказати, ніби вона — здобич хижака. І не скажу, що вона дає чоловікові саму лише безхмарну втіху. Я тільки скажу, що вона дає чоловікові дуже багато втіхи…

— І призводить його до багатьох дурощів, — докинув Генкок.

— Шляхетних дурощів, — серйозно поправив Дік.

— Ось я хочу спитати Лео, — озвався Дар Гаяль. — Скажи мені, Лео, чому так буває, що жінка любить чоловіка, який її лупцює?

— І не любить того, хто її не лупцює, еге? — прийняв виклик Лео.

— Так-так.

— Ну що ж, Гаялю, трохи ти маєш рації, але дужче помиляєшся. Я від вас, друзі, чимало наслухався про визначення. Ти, Гаялю, дуже хитро обминув їх у своєму запитанні, то я сформулюю їх за тебе. Отже: чоловік, що лупцює кохану жінку, — це чоловік ницої вдачі. І жінка, що кохає чоловіка, який її лупцює,— це жінка ницої вдачі. Жоден чоловік з високою душею не лупцює своєї коханої. І жодна жінка високої душі,— юнак зовсім мимовільно оглянувся на Полу, — не змогла б кохати чоловіка, що її лупцює.

— Ні,