Читати книгу - "Пастка-22"

ПАСТКА-22

Тут, звісно, була пастка.

— Пастка-22? — поцікавився Йосаріан.

— Звісно, — приязно відповів підполковник Корн, відпустивши могутню варту здорових поліцейських недбалим помахом руки і дещо зневажливим кивком — вкрай спокійний, як завжди, коли міг поводити себе вкрай цинічно. Його очі лукаво виблискували за квадратними скельцями окулярів без оправи. — Зрештою, ми не можемо просто відправити вас додому за те, що ви відмовились літати на завдання, а решту людей тримати тут, хіба ні? Щодо них це було б несправедливо.

— Маєш рацію, чорт забирай! — бовкнув полковник Каткарт, незґрабно тупочучи туди-сюди, мов захеканий бугай, розлючено форкаючи і фукаючи. — Я зв’язав би йому руки й ноги і кидав би до літака на кожне завдання. Ось що я би зробив.

Підполковник Корн дав полковникові Каткарту знак помовчати й посміхнувся до Йосаріана.

— Знаєте, ви справді жахливо ускладнили життя полковникові Каткарту, — зауважив він з легковажною усмішкою, так наче ця обставина його анітрохи не дратувала. — Люди невдоволені, моральний дух занепадає. І все це ваша провина.

— Це ваша провина, — заперечив Йосаріан, — бо ви збільшуєте норму бойових вильотів.

— Ні, провина — ваша, бо ви відмовились виконувати норму, — відказав підполковник Корн. — Люди були цілком готові виконувати стільки бойових вильотів, скільки ми просили, поки вважали, що не мають іншого виходу. А тепер ви дали їм надію, і вони невдоволені. Отже, вся провина ваша.

— Хіба він не знає, що йде війна? — понуро спитав, не дивлячись на Йосаріана, полковник Каткарт, далі тупочучи туди-сюди.

— Певно, що знає, — відповів підполковник Корн. — Саме тому, мабуть, і відмовляється літати.

— Йому що, все байдуже?

— А може, згадавши, що йде війна, ви відмовитесь від свого рішення не брати в ній участі? — з саркастичною серйозністю поцікавився підполковник Корн, передражнюючи полковника Каткарта.

— Ні, сер, — сказав Йосаріан, ледь не посміхнувшись підполковнику Корну у відповідь.

— От цього я й боявся, — зазначив підполковник Корн, важко зітхнувши, і вдоволено зчепив пальці обох рук на своєму гладкому, широкому, лискучому, засмаглому черепі. — Знаєте, віддайте нам належне — ми ж насправді не надто погано ставилися до вас, правда? Ми вас годували, вчасно видавали вам платню. Нагородили медаллю і навіть зробили вас капітаном.

— Не треба було робити його капітаном, — з досадою вигукнув полковник Каткарт. — Я мав би віддати його під трибунал за те, що він спаскудив виліт на Феррару і два рази заходив на ціль.

— Я казав його не підвищувати, — мовив підполковник Корн, — але ти мене слухати не хотів.

— Ні, неправда. Ти казав, щоб я підвищив його до капітана, хіба ні?

— Я казав його не підвищувати. Але ти не послухав.

— А треба було послухати.

— Ти ніколи мене не слухаєш, — вдоволено повторив підполковник Корн. — Ось і маємо тепер.

— Та добре вже, трясця. Перестань товкти одне і те ж. — Полковник Каткарт глибоко засунув кулаки в кишені і, зсутулившись, відвернувся. — Замість прискіпуватись до мене, краще подумай, що нам з ним робити.

— Боюсь, ми його відправимо додому, — підполковник Корн переможно хихотнув, відвертаючись від полковника Каткарта, щоб глянути на Йосаріана. — Йосаріане, війна для вас закінчилась. Ми відправляємо вас додому. Насправді ви цього не заслуговуєте, і це одна з причин, чому я не проти. Оскільки зараз нічого іншого ми не ризикнемо з вами робити, ми вирішили відіслати вас до Штатів. Ми склали одну невеличку угоду...

— Яку угоду? — спитав Йосаріан з викличною непокорою.

Підполковник Корн закинув голову і розсміявся.

— О, цілком паскудну угоду, можете не сумніватися. Просто відразливу. Та ви до неї швиденько пристанете.

— Не будьте настільки певними.

— Я не маю анінайменшого сумніву, що пристанете, хоча від неї страшенно смердить. О, до речі. Ви нікому з пілотів не казали, що відмовились літати?

— Ні, сер, — швидко відповів Йосаріан.

Підполковник Корн схвально кивнув.

— Чудово. Мені подобається, як ви брешете. Ви далеко підете в цьому світі, якщо у вас з’явиться якась пристойна мета.

— Хіба він не знає, що йде війна? — раптом закричав полковник Каткарт і енергійно дмухнув у свій мундштук.

— Я певен, що знає, — уїдливо відказав підполковник Корн, — адже ти звернув на це його увагу лише хвилину тому.

Підполковник Корн втомлено насупився, промовисто обернувшись до Йосаріана, його чорні очі зблиснули хитрим, нахабним презирством. Ухопившись обома руками за край письмового столу полковника Каткарта, на розі якого сидів, він підтягнув свої драглисті сідниці й вмостився глибше, звісивши обабіч короткі ноги. Його черевики злегка стукались об жовту дубову тумбу, брудно-коричневі шкарпетки без підв’язок обвислими кільцями сповзли нижче кісточок, на диво маленьких і білих.

— А знаєте, Йосаріане, — немов роздумуючи, промовив він приязним тоном, що здавався водночас насмішкуватим і щирим, — я навіть трохи вами захоплююсь. Ви розумна людина з високими моральними принципами, що обрала дуже мужню поставу. Я теж розумна людина, але без жодних принципів, отож краще за мене вас ніхто не оцінить.

— Зараз у нас дуже критичні часи, — роздратовано заявив полковник Каткарт з найдальшого кутка кабінету, не звертаючи уваги на підполковника Корна.

— Часи дійсно дуже критичні, — поблажливо кивнув підполковник. — У нас щойно змінилося командування, і ми не можемо допустити нічого такого, що виставить нас у поганому світлі перед генералом Шайскопфом чи генералом Пекемом. Ви це хотіли сказати, полковнику?

— Невже в нього нема ні краплі патріотизму?

— Хіба ви не будете воювати за свою країну? — запитав підполковник Корн, передражнюючи грубий, самовпевнений тон полковника Каткарта. — Хіба не віддасте життя за полковника Каткарта і за мене?

Йосаріан напружився, здивований і насторожений останніми словами.

— Як це? — вигукнув він. — При чому тут ви з полковником Каткартом до моєї країни? Ви і вона не одне і те саме.

— Хіба можна нас розділяти? — спитав підполковник Корн з іронічним спокоєм.

— Саме так! — з пафосом вигукнув полковник Каткарт. — Ви або за нас, або проти нас. Третього не дано.

— Боюсь, він вас упіймав, — додав підполковник Корн. — Ви або за нас, або проти своєї країни. Все дуже просто.

—