Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

Лінн натиснула на магнітофоні кнопку запису.

— Свідчення повії Пірса Петчетта. Я не боюся вас, але Бада Вайта я ніколи не любила сильніше, ніж зараз. Я щаслива, що він зумів приховати докази й обставити вас, я рада, що ви його недооцінили і він пошив вас у дурні. Спершу я ревнувала його до Інес Сото, але тепер рада, що цій нещасній дівчині вистачило розуму піти від такого боягуза, як ви!

Ед натиснув по черзі кнопки «Стерти», «Стоп», «Старт».

— На нормальний запис у нас іще шістдесят сім годин, і наступного разу я не буду з вами говорити щиро.

Увійшов Клекнер, показуючи папку.

— Капітане, Вінсеннс привіз стару Леффертс. Вони передивляються фотографії зараз. Вінсеннс ще передав це, сказав, ви хотіли поглянути.

Ед вийшов у коридор. У товстій теці лежали глянцеві порножурнали.

У верхніх випусках: красиві хлопці, вишукана розпуста, барвисті костюми. У деяких моделей голови були вирізані, а потім вклеєні на місце — це Джек намагався ідентифікувати людей на фото і думав, що це йому допоможе. Чарівні й водночас огидні знімки — як і казав Смітє-Джек.

Нижні журнали були із одноманітними чорними обкладинками — таку гниль міг відкопати лише Джек Вінсеннс. Ретушовані фотографії — чорнильна кров, що струмує із відрізаних кінцівок, моделі вкладені ланцюжком отвір до отвору. А ось і фото, яке нагадує сцену вбивства Гадженса: розпростертий на килимі хлопець з відірваними руками й ногами.

Зрозуміло було, як білий день, що Гадженса вбив той, хто робив ці фотографії.

Ед розгорнув останній випуск — і застиг на місці. Голий гарненький хлопець із вирваними руками — із ран на тулубі струмує чорнильна кров. Знайоме видовище, занадто знайоме, але не зі справи Гадженса. Ед квапливо погортав журнал і знайшов вкладку, на якій було зображено хлопців та дівчат із відірваними кінцівками, об’єднаними струмочками чорнильної крові.

ВІН ЗНАВ, ЗВІДКИ ЦЕ.

Ед прожогом кинувся до архіву Відділу вбивств, знайшов записи за 1934 рік, витягнув шухляду з написом «Атертон, Лорен, численні судимості за статтею № 187». Три товстих теки і знімки, зроблені особисто доктором Франкенштейном.

Діти одразу після розчленування.

Їхні руки й ноги, відділені від тулубів.

Білий вощений папір під понівеченими трупами.

Довкола їхніх кінцівок — криваві візерунки, червоне на білому — усе, як у тих порножурналах, усе, як у Гадженса.

Зачиняючи шухляду, Ед прибив собі пальці. Увімкнувши сирену на автомобілі, він помчав у Генкок-парк.

У маєтку Престона Екслі якраз відбувалася вечірка: щільно запарковані машини, з трояндового саду долинали звуки музики. Ед увійшов у вітальню і застиг як укопаний — кудись зникла бібліотека його матері.

Її місце заступив величезний макет шосе, які бігли через зроблені із пап’є-маше містечка. По периметру стояли вказівники шосейних напрямків.

Цей макет і справді вражав — Ед навіть забув на мить про той бруд, який він бачив у глянцевих журналах. Кораблі в гавані Сан-Бернардіно, гори Сан-Ґабріель, крихітні автомобілі на асфальті. Матеріальне втілення тріумфу Престона Екслі.

Ед взяв машинку й повів її від океану до пагорбів.

— Я думав, ти сьогодні у Південному Централі, — почувся в нього за спиною голос батька.

— Що? — відповів Ед, обернувшись.

— Я думав, ти опікуєшся відмиванням свого іміджу, — посміхнувся Престон Екслі.

Ед відчув, як його збило із мрійливої хвилі, і знову перед очима постали знімки Атертона.

— Батьку, вибач, але я не розумію, про що ти.

— Ми так нечасто бачимося останнім часом, — засміявся Престон, — що забуваємо про ввічливість.

— Тату, сталося дещо…

— Вибач, я мав на увазі сьогоднішнє інтерв’ю Дадлі Сміта в «Геральд». Він казав, що нове розслідування зосередиться на негритянських кварталах на півдні міста, мовляв, ви збираєтеся шукати іншу чорну банду.

— Це не зовсім так.

Престон поклав руку йому на плече.

— Ти здаєшся наляканим, Едмунде. Ти не схожий на поліцейського у високому званні, який прийшов сюди привітати мене із завершенням будівництва.

Ед відчув тепло батьківської долоні.

— Батьку, хто, окрім поліцейських, бачив фотографії жертв Атертона?

— Тепер моя черга питати: «Що?» Ти маєш на увазі ті знімки у справі? Які я багато років тому показував тобі й Томасу?

— Так.

— Ти що, синку, це закриті докази зі