Читати книгу - "Герострати, Емма Іванівна Андіївська"

– Якщо ви так говоритимете й далі, ви тільки захрипнете, бож кас однак ніхто не слухає, даремно ви нариваєте собі легені, – сказав мій відвідувач, проходячи повз скриню, на якій я сидів, – крім того, їх більше, і вони однак вас перекричать.

– Ну бачите, – обізвався я, відчуваючи, як мені поволі починає уриватися терпець, – ви мені зайво утруднюєте писання вашої біографії. Адже що вам коштує зрадити про себе те, що мені з такими труднощами доводиться вишукувати?

– Ви досі ще мене не зрозуміли! Я ж вам на самому початку сказав, що це неможливе, і пояснив, чому саме неможливе. Невже ви протягом усього часу не втямили: я неспроможний сказати вам те, що ви самі масте знайти?

– Не знаю, слухаючи вас, я справді відчуваю, ніби це моя вина. Зрештою, мені саме тепер важко про це говорити, я зараз у такому етапі, що я волів би залишити цю тему. Одне тільки я мушу вияснити, і то не ображайтеся на мене, я мушу знати, чи ви зараз – дійсно тут.

– Ви не довіряєте собі?

– Довіряю, тобто.

– Тобто ви хочете сказати, ніби ми з вами оце не розмовляємо?

– Розмовляємо. Я вас бачу, таж очевидно, я вас бачу, як свою руку, але мені хотілося б ще й стороннього підтвердження, що це мені, пробачте, не ввижається. Очевидно, це смішно, бож я не маю жодного нахилу, аби це мені ввижалося, зрештою, ви ж переді мною, воно нібито так, тільки щоб остаточно переконатися.

– Ви хитруєте.

– Я вас благаю!

– Щоб я накинув вам свою волю?

– Ні, чому ж волю, хоч ви якось дивно висловлюєтеся. Справді, ви якось не так висловлюєтеся, і це мене дуже бентежить, бо я звик вас уявляти одним, а ви оце ніби зробилися інакшим, адже погодьтеся самі, без узагальнення важко, хоч я вже не надто й цупко тримаюся схем, і тепер я знову не певен.

– Ваші хитрощі справді ні до чого! – зареготався мій відвідувач.

– Таж я не хитрую, – мало не з обуренням вигукнув я.

– Знову тієї ж. Однак що я вам пораджу, коли це виключно від вас, а не від мене залежить! Ясніше, гадаю, не скажеш!

Мені здалося це таким нестерпним, що я мимоволі в повному розпачі схопився за голову, на мить заплющивши очі, і одразу ж зрозумів, що впоров дурницю, випустивши мого відвідувача з поля зору, бо тепер на його місці появився хвилястий добродій, який виголосив: «Скажеш, скажеш! І ясніше і краще» – і пояснив: його сни відрізняються ще й запахом, а цього вже ніхто не має, – і за ним, як його почет, я зауважив решту оповідачів.

– Ви чули мою розмову з – клієнтом? – спитав я, від незручности намагаючися не дивитися на нього, аби не зрадити свого хвилювання, і зі здивуванням почув:

– Крилаті авта!

– Крилаті авта? – відважився я глянути йому повністю в обличчя, і з сумом ствердив: він говорить не до мене, а до тих, які, почервонівши, теж йому щось кажуть, навіть не кажуть, а вигукують, хоч їхні слова наче всі влітають йому у рот, а звідти виходять уже перетворені на його розповідь про крилаті авта.

– Гаразд, нехай, тільки чому крилаті авта, а не, скажімо, крилаті ящірки чи крилаті скрині? – як випари, ледь чутно ніби доноситься від решти оповідачів снів та голос добродія, що пишасться снами з запахом, глушить їх, і його розповідь опановує всю кімнату, аж нічим стає дихати.

– Мені часто сняться крилаті вантажні авта, – говорить добродій, і в його голосі тріюмф, він дзвенить і лящить, упиваючись, як йому пощастило обеззвучити інших. «Я вам усім покажу, що таке сни, мої сни» – чи то вимовляє, чи то просто вся його постать випаровує ці слова, і зразу ж за ним я знову вирізняю мову про крилаті вантажники.

– Мені часто сняться крилаті вантажні авта, – натискає голос, і це мені щось нагадує, чого я не годен окреслити, і через те починаю вагатися, чи це справді він, чи хтось із його учту виголошує, – ці вантажні авта – крилаті, але, крім того, вони ще й понтонні мости червоного, зеленого, фіялкового і охрового кольору. Ці летючі вантажники, як саранча, нападають на міста і, знищивши їх, знову непорушно висять у повітрі, полискуючи прозорими крилами з гусячими перетинками, бо вони втілення зла, тупости й війни. Вони дуже гарні, особливо крила, хоч з них інколи скрапує і ропа. Щоправда, іноді, замість крил, з них майорять великі кольорові парашути, якими вони прилютовані до неба. Взагалі, якщо придивитися до цих вантажних авт пильніше, то видно, що вони складаються з червоних розсувних плятформ з велетенськими пилами-сікачами, які вилискують всіма кольорами веселки, аж на них боляче дивитися. І поки вони висять непорушно, воші зовсім не страшні, і мені аж дивно, чому ці вантажники скрізь несуть чуму і знищення, коли вони такі гарні на вигляд. Інколи навіть, хоч це дуже рідко стається, я потрапляю на ці численні вантажні авта-плятформи з пил, і з них дивлюся на землю, але тоді вся земля виглядає настільки інакшою, ніж усі її звикли бачити й уявляти, що мене огортає розпач, і я намагаюся забути те, що мене так вразило. Однак здебільшого ці летючі вантажники-майданчики з сікачами неприступні, до них нема жодного доступу. Вони непорушно висять у глибинах неба, і кожне обрамоване кільканадцятьма колами з плівок сонця. Не самими сонцями, а плівками від сонць, бо це атомові сонця. З них вишкрябали середину, як із яешні вишкрябують ложкою жовток, залишивши саме денце із пружками білка. Ці плівки сонць навколо летючих вантажників випромінюють прозорий найлоновий туман у формі циклопічних лійок, які знищують усе живе. Лійки прожекторами блукають по небу, і люди на всій земній кулі метушаться й ховаються в підземелля. Лише один лікар, у якого я тиждень тому рвав зуба, не ховається. Він стоїть на циліндричній башті, викладеній із цеглин живого м’яса, і, як вудлище, закидас в летючі вантажники гачок, яким витягують із зубів нерви, і ці страшні крилаті вантажники, потрапивши на гачок, ляпаються навколо нього на землю, як ропухи. І дійсно це звичайнісінькі ропухи, розплескані з висоти. «Бачите, як легко людині знищувати зло, якщо вона захоче зробитися добром, треба тільки захотіти», каже міій лікар. «Ви на що натякаєте», перечу я йому, «хіба я не добрий? Я теж добра, навіть дуже добра людина, у мене чисте сумління, напрочуд чисте сумління!» Та вже ніде ні лікаря, ні крилатих вантажників. На місці,