я без тебе не піднесу руки своєї, і ніхто ж у всій землі Єгипетській не посміє нічого без твого веління". І прозвав фараон Йосифа по-єгипетськи Цофнат-Патах, тобто спаситель світу. І посадив його на колісницю свою другу і звелів возити по граді, промовцям же проголошувати, що другого царя поставлено Єгиптові. І всі вельможі царські йшли навколо колісниці перед і після неї, віддаючи честь другому цареві, як же і самому фараонові. О дивна зміно, сподіяна в одну годину праведному юнакові Божою Правицею, яка знає піднімати з землі і з гнойовища підносити вбогого, щоб посадити його з царями і князями. О, праведних доль Твоїх, Боже, неповинність оббрехану так очищаєш! Праведника скривдженого так утішаєш! І коли ще в цьому світі за чистоту і терпіння настільки славну подаєш винагороду, наскільки ж більше воздаси в майбутньому житті угодникам Твоїм любим! Потіфара ж воєвода, один із бояр фараонових, що вкинув Йосифа до в'язниці, бачивши преславну ту річ, що сів Йосиф на колісниці фараоновій з великою славою, злякався вельми і відлучився від вельмож — кинувся, біжучи, до дому свого і, увійшовши всередину зі страхом і трепетом, почав говорити до жінки своєї: "Чи не знаєш, о жінко, яке діло нині сталося преславне Єгиптові, нам же страх великий! Йосиф-бо, раб наш, паном є нині нам і всій землі єгипетській, і ось зі славою на колісниці фараоновій сидить, з честю прославляють його всі, я ж не можу зі страху і трепету явитися перед лицем його, таємно відлучився від бояр". Це чувши, жінка Потіфарова сказала до мужа свого так: "Не бійся, сьогодні-бо відкрию тобі гріх свій. Я, люблячи Йосифа без міри і щодня й щогодини красуючись, зваблювала його, щоб могти з ним бути і насититися красою його. Зовсім не мігши нічого домогтися, бо й навіть словом не погодився на моє бажання, насилу тягнула його лягти зі мною. Але він був цнотливим, геть утік з рук моїх, залишивши в мене одежину свою, яку я показала тобі й оббрехала його, наче насилувати мене хотів. То вже я спричинилася до царства його і великої слави. Коли б не любила я Йосифа — не був би посаджений до в'язниці, коли б не був у в'язниці, а в нашому домі — чесноти його такі і премудрість не були б явлені і прославлені: належить-бо мені похвала від нього, бо такої його слави і чести я стала причиною. Тому не бійся, праведний і преподобний є Йосиф, і тому що таємниці тої, що між ним і мною була, нікому дотепер не сповістив, так і нас пробачить незлостивістю своєю. Ходімо й поклонімося йому з иншими вельможами". І, вставши, хоч і з соромом, ішли й поклонилися Йосифові. Він же ані не згадав їм своєї від них кривди, ані иншому нікому не розповів про неї. Дав же фараон Йосифові за жінку Оснату-дівчину, доньку Потіфари, але не того Потіфари, в якого працював Йосиф, а иншого. Той-бо був воєводою, а той, инший, був жерцем найголовнішим в Іліополі, тобто сонячному граді. Було ж Йосифові тридцять років, коли почав царювати в Єгипті. І були сім років жнива щедрі, за пророцтвом його, і проходив Йосиф землею Єгипетською, збираючи жито, і пшеницю, і всілякі плоди земні, і поклав їх у градах. І зібрав пшениці вельми багато, як піску морського, аж не міг її перерахувати: незчисленно-бо її було. Народилося ж у Йосифа від Оснати два сипи перед літами голодними, ім'я першого Манасія, иншого ж — Єфрем. Тоді закінчилися сім років достатку, почалося сім літ голодних. І день за днем сильнішим ставав голод по всій землі. Не було ж у цілому краї Єгипетському хліба, окрім збіжжя царського, і голодувала ціла земля Єгипетська. Закричав же народ до фараона про хліб, фараон же відсилав їх до Йосифа. Тоді відчинив Йосиф житниці царські, почав продавати жито єгиптянам, і всі краї прийшли в Єгипет до Йосифа купувати хліб: обліг-бо голод цілу землю.
Був же і в землі Ханаанській, де жив Яків, голод великий. І знемагав старець від голоду зі синами своїми. Чувши, що хліба вдосталь в Єгипті, сказав до синів: "Чому нічого не робите, ось я чув, що пшеницю в Єгипті щедро продають. Ідіть туди і купіть нам трохи їжі, щоб не померли ми з голоду". І йшли до Єгипту брати Йосифові числом десять. Веніямин же, молодший брат, залишився при батькові, бо не пустив його Яків іти з братами, казав: "Аби чого не трапилося з ним у дорозі, як же з братом його Йосифом". Прийшли ж сини Ізраїлеві до Єгипту з иншими, що з усіх країв ішли туди купити пшениці, яку Йосиф, князь усієї землі Єгипетської, продавав усім людям, які приходили. І, підійшовши до Йосифа, поклонилися йому ниць до землі. Бачив же Йосиф братів своїх, зразу впізнав їх, вони ж його не впізнали. І сказав до них Йосиф, наче із гнівом, твердо питаючи: "Звідки ви прийшли?" Вони ж сказали: "Із землі Ханаанської прийшли ми купити їжі". Згадав же Йосиф сонні видіння свої, які йому колись були. І початок їх збування бачачи, прославляв у серці своєму Бога. Тоді знову, наче з гнівом, промовив до них, кажучи: "Шпигуни ви, прийшли оглядати шляхи землі цієї".
Вони ж відповіли: "Ні, пане, ми мирні раби твої, мирно прийшли сюди, щоб купити харчів. Усі ж ми одного мужа сини, а не шпигуни". Знову сказав до них Йосиф люто: "Ні, ви прийшли оглядати шляхи землі цієї". Вони ж настрашилися вельми, почали на доказ своєї невинности розповідати про дім свій і батька свого, кажучи: "Маємо батька праведного у землі Ханаанській. Було колись нас дванадцять братів, а нині одинадцять, тут же десятеро нас, один з нас помер — звірі з'їли в пустелі, і плаче за ним батько аж донині, бо вельми любив його, а другий, менший, залишився вдома утішати батька". Сказав їм Йосиф: "Це справді добре сказав я, що шпигуни ви, самі-бо відкрилися, що такими є. Але клянусь здоров'ям фараона, не вийдете звідси, допоки не приведете брата вашого меншого сюди. Пошліть з-поміж себе одного і приведіть того брата, ви ж чекайте, допоки приведений буде. І ясним буде слово ваше: чи правду мовите, чи ні. Якщо ж не приведете сюди меншого брата, то насправді шпигуни ви". Те мовивши, Йосиф дав їх під варту на три дні. Третього ж дня привів їх перед себе і сказав
