Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

Згорнувшись калачиком у купі подушок на низькій м'якій софі біля вікна, я задумливо веду пальцями по лініях демонської печаті. Вона промалювалася на моєму передпліччі ще чіткіше, здобула нові деталі візерунка, об'єм і глибину, заграла поєднанням світла та тіні. Ще не шлюб, але вже так близько. Я, сама того не знаючи, зміцнила наш зв'язок, прийняла його, визнавши те, що Аєдан... дуже дорогий мені.

Він уже давно пішов у своїх справах.

Після того, як зацілував мене до запаморочення, обласкав усю, і знову брав моє тіло, знову змушував кричати… від насолоди… І знову… І знову. Так, як я навіть подумати не могла. Ми провели у ліжку весь залишок дня. І ніч. І далеко не весь цей час спали. Чи спали ми взагалі?

А вранці знову був спільний сніданок. І ніжні поцілунки. І лагідні дотики...

Тіло все ще ниє з незвички, але навіть ці відчуття мені здаються дивно приємними. А дихання перехоплює щоразу, варто лише згадати...

Я навіть осмислити це не можу. Та й не хочу. Мені просто добре. І це… так чудово.

Двері несподівано тихо прочиняються. Озирнувшись, я бачу як у вітальню заглядає Торі. Спершу не помітивши мене, вона роздратовано підтискає губи, але тут наші погляди зустрічаються.

− Ага, ось ти й попалася! − вигукує радісно подруга, прослизаючи в кімнату і закриваючи за собою щільно двері.

– А я хіба ховалась? – здіймаю здивовано брови.

− Може й не ховалася, але побачитися з тобою стало дуже складно. Тебе тут стережуть, як найцінніший скарб у королівстві, – опинившись поряд, Торі без церемоній сідає поряд. Обводить мене уважним поглядом, відверто вивчає. – Вигляд маєш дуже навіть непоганий. Як ти?

− Добре, − усміхаюся мрійливо і зніяковіло.

Вона здивовано кліпає, примружується підозріло і за секунду приголомшено відкриває рота.

– У вас це було? Ти з Аєданом? Зважилася?

Тепер мої щоки вже буквально палають. Але заперечувати не бачу сенсу. Тому лише киваю.

− Нічого собі. Я думала, йому ще дуже довго біля тебе доведеться витися, щоб ти погодилася. Навіть в Адлара питала, чи не скривдить тебе його брат.

− Ти про мене з принцом говорила? − видихаю ошелешено.

– Так. Але обережно. Нічим тебе не видала, не хвилюйся, – заспокійливо стискає мою долоню подруга. − Просто хотіла бути впевненою, що ти в безпеці поруч із його величністю. Адлар запевнив мене, що його брат ніколи не завдасть шкоди своїй обраній. А потім ще й спробував у мене випитати, хто ти така і звідки ми знаємо одна одну, тож мені довелося терміново його відволікати.

Навіть питати не беруся, як саме вона свого нареченого відволікала. Надто вже погляд промовистий і лукавий.

– Хвилюватися за мою таємницю пізно. Я розповіла Аєдану правду, – зізнаюся з зітханням. Згадую ранкові новини й мимоволі хмурюся. − З Аделхея учора прибув дейр Мартан. Ти знала про це?

− Ні, − стривожено скидається Торі. − І що? Хтось розкусив підміну? Ти тому розповіла?

− Аєдан вже давно здогадався, уявляєш? Тому й відправив з Танрагосом демона, щоб той знайшов докази. Він і знайшов. Відчув прокляття, від якого Малвайн померла. Але в Аделхеї про це ніхто не знає. Малвайн поховали. Але Мартан привіз інші вісті. Тяжкі дуже…

Співчутливо поглядаючи на Торі, я розповідаю те, що почула про її батька та брата. І обіймаю подругу, коли та жалібно схлипує.

− А Осіана за що? Він, звісно, ще той довбень буває часом, але звинувачувати його у твоїй смерті… Це як же батько до такого додумався? − закриваючи обличчя, шепоче вона жалібно.

− Мартан сказав, що вся справа у прив'язці. Кровний шлюбний обряд не призначений для людей, в жилах яких немає крові Древніх. І вона підточувала душевне здоров'я твого батька. А зараз зводить з розуму і тягне на той світ, штовхаючи на шалені вчинки. Сподіваюся, Осіана вилікують і з ним все буде добре.

Вимовляючи це, я дуже боюся, що Торі побачить у всьому цьому мою провину. Адже якби не було мене, нічого б цього не сталося. І її батько не збожеволів би. І брата не поранив.

Але навіть якщо такі думки у неї з'являються, подруга цього ніяк не показує. А я й не питаю. Не готова почути відповідь.

Посидівши трохи, засмучено шморгаючи носом, Торі витирає очі хустинкою, і підіймає на мене рішучий погляд.

– Я розпитаю Адлара. І попрошу відправити до Аделхея когось, щоб дізнатися, як там брат. Впевнена, Осіан одужає. Він завжди був здоровий, як бик. Та й батько напевно до спадкоємця найкращих цілителів приставив, – подруга зітхає. Прикушує задумливо губу. – А що там із відьмою, яка тебе кудись забрала? Мені твій демон майже нічого не розповів. Що вона тобі за медальйон такий дала, що ти два дні спала і світилася, як сонце? На вигляд це було дуже вражаюче і навіть красиво, але моторошно, скажу я тобі. А король майже не відходив від тебе. Все тримав за руку, силою ділився. − Торі змовницьки мені підморгує: − Ти його явно підкорила. Наша з тобою дитяча мрія про те, щоб вийти заміж за братів тепер дуже легко може здійснитися.

Нагадувати їй про те, що я за людськими законами досі є дружиною-втікачкою Танрагоса, і що все далеко не так просто, мені зовсім не хочеться. Мені про свого колишнього ненависного чоловіка зовсім не хочеться ні думати, ні згадувати. Хочеться стерти його з пам'яті, як поганий сон. І аж ніяк не обговорювати знову.

Натомість я розповідаю Торі про Кахін. Про те, що дізналася від неї. Про свого батька та бабусю. Про спадщину, яку мені передала стара відьма. Остаточно приголомшивши подругу, зізнаюся, що мимоволі, зовсім несподівано та неочікувано стала Верховною жрицею Пресвітлої. Розповідаю і про те, що Аєдан дуже розлютився на Кахін і прогнав її геть. Навіть пригадую все, що чула про відьму від нього раніше, відчуваючи потребу хоча б з Торі поділитися своїм жалем про втрачені можливості.

− Вона обіцяла розповісти мені все про батька. Обіцяла, що багато чого навчить. Мене і тебе. Але Аєдан непохитний у своєму рішенні. Він дуже на неї злий. Каже, що вона могла раніше йому про мене розповісти, і тоді він знайшов би мене ще до шлюбу з твоїм батьком. Вважає її винуватою у моїх стражданнях і в тому, що я ледь не згоріла через цей амулет. Тому заборонив повертатися до цієї теми, – зітхаю засмучено.