Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

– Ти, Киріке, мабуть, утратив здоровий глузд? Для такої служби сотні, а то й тисячі рук потрібні. Гра не варта двох в'язанок пшениці.

– Пане, довірся мені і йди до поміщика.

На десятий раз тільки набрався він духу, до поміщика поплентався:

– Потрібні женці?

– Аякже. Пшениця дозріла.

– Я би зжав її.

– Сам?

– Чи не все одно? Моє діло – зжати і в скирти її скласти.

– Скільки коштуватиме твоя робота?

– Ось складу я хліб у скирти, а ти мені стільки пшениці віддаси, разом із соломою, скільки понесу на спині зі своїм хлопцем.

Вирішив поміщик, що говорить з божевільним, і мовив:

– Завтра на світанку берися до роботи. Як зробиш усе і про ціну домовимось.

Повернувся Стан додому, а Киріке тут як тут:

– Пане, про що з поміщиком домовився?

– Як ти сказав, так і йому передав, тільки ось полю його кінця-краю не видно. Заварили ми, братику, кашу…

– Заспокойся, пане, довірся мені… – каже Киріке.

До поля добралися в сутінках, Киріке поклав Стана спати: ранок мудріший від вечора, а сам умить всю нечисть зібрав і працювати змусив. Хто жне, хто снопи в'яже, хто збирає і скиртує…

Прокинувся Стан удосвіта: все зроблено. А поміщицькі слуги вже панові донесли, той сам і прийшов!

– Приймай роботу, – сказав Стан. – Розрахуватися треба.

А Киріке тим часом мотузком, яким був підперезаний, перев'язав найбільшу скирту, на спину взяв – тільки його й бачили. Пан і язика в роті забув: як би не відніс на собі Стан і решту скирт. Ласкою взяти задумав:

– Візьми, добрий чоловіче, гроші замість решти хліба, і йди своєю дорогою! Якби знати, що сам чорт до цього руку приклав.

– Брешеш, пане, з божою поміччю справилися!

– Без нечистого не обійшлося, тож бери торбинку з грошима і йди душу рятувати.

Радіючи, Стан узяв плату і поспішив до Киріке, а вдома вже все обмолочено, перевіяно, змелено.

Назавтра каже Киріке:

– Тепер, пане, не будеш опиратися? Я піду, один залишишся. Як господарство таке велике піднімати? Женитися треба.

– Ох, Киріке, і женився б, та де знайти дівчину хорошу, не бабу сварливу?

– Не турбуйся, пане! Я тобі таку господиню знайду, яких ще пошукати. Жіноче серце для мене – відкрита книга. Усліпу можу наречену тобі вибрати. Сусіди, он, шепочуться, що тобі жінку нема на що утримувати.

– Як же ти мені жінку вибереш?

– А ходімо з тобою в неділю в село на танці. Танцюй з тією, що люба тобі буде, а я збоку подивлюся, що за цяця.

Так вони і зробили. Танці саме в розпалі. Киріке з іншими хлопчаками на огорожі сидить, викривляється. А Стан від однієї дівчини очей відірвати не в змозі, кружляє біля неї, нема-нема та й за руку схопить – закохався до безтями. Тільки музика замовкла, каже Станові чортеня:

– Пан он як розчервонівся! Дівчина полюбилася, не інакше?

– Гарна бісова дівка, ніби приворожила.

– Краще подалі від неї тримайся. Ти подивися на неї: і не посміхнеться. Три ребра чортових у неї. Хоч і в найгарнішої жінки теж одне таке ребро є – нам би її знайти.

Послухався Стан, і повернулися вони додому вдвох, а думки у пана все про наступну неділю.

У неділю йдуть вони на танці до іншого села. Киріке з хлопцями забавляється, Стан з дівчиною танцює, розмовляє, а та йому геть голову закрутила. Киріке його за руку зловив:

– Пане, ти, мабуть, і цю взяти готовий. Сподобалась?

– А хоч би й так!

– Так вона нам не підходить. У тихому болоті… У неї два ребра чортових є.

Знову поступився Стан, та з того дня парубок ні про що й думати не хотів, окрім одруження! Висох весь, поки неділі дочекався.

Ось прийшли вони до третього села на танці. Повів Стан дівчину, а в неї, чортиці, бісики в очах. З першого погляду таких дівчат помічав, а що на серці у них, сам Киріке знає. А він тут як тут. Влад забилися серця Стана і незнайомки. Сатана їх звів, не інакше. Відкликав Киріке Стана вбік:

– Чи вона, пане?

– Вона, Киріке! Або з нею, або ні з ким не одружусь.

– Так вона нам саме враз, – відповів Киріке. – Хоч є і в неї одне чортове ребро, ну та витягнемо.

Стан аж не тямиться з радощів! Од дівчини не відходить, та й вона на знаки уваги охоче відповідає. Не витримав Стан, пішов у батьків руки її просити. А ті й щасливі посватати за гарного чоловіка, весілля не відкладали, забрав жених наречену з приданим додому, зажили як одна душа. І каже Стан своєму робітникові:

– Не жінка у мене, Киріке, а золото!

– Золото, не заперечую. Та не забувай, що й у неї одне ребро чортове є: якщо хочеш з нею решту життя прожити, вийняти треба.

Не минуло й року, народила дружина Станові сина. А через три місяці приїхав у гості тесть, кличе подружжя на весілля жінчиного брата. Киріке, чортеня, все зметикував і каже:

– Пане, жінка з дитиною хай їдуть, а сам пообіцяй слідом поїхати, якщо часину викроїш, а ні – то й ні.

Тесть, жінка і дитина утрьох поїхали.

На другий день весілля каже Киріке Станові:

– Пане, настав час чортове ребро у жінки твоєї дістати. Стрибай на коня і скачи на весілля. Поряд з будинком тестя твого стоїть хатка, де стара звідниця живе, майстриня свого діла – відьмі до пари. їдь до неї, удай із себе подорожнього. Золоті гори їй обіцяй, а умов її жінку твою в хатку заманити. Узнаєш ціну жіночої вірності.

– Але ж упізнають мене там, Киріке?

– Хоч прямісінько на весілля йди, а я все зробив, аби ніхто тебе на впізнав.

Тільки-но добрався чоловік до того села, прийшов до старої звідниці і зажадав привести йому того ж вечора жінку якогось Стана із сусіднього села.

Бабця аж рот відкрила:

– Чоловіче добрий, як я можу таке обкрутити? Чоловік у неї добрий, уродливий, заможний, і сама вона не з таких…

Подав Стан їй капшук з дзвінкою монетою і пообіцяв:

– Варто тобі, бабусю, стати у пригоді мені, вдячність щедрою і мовчазною буде.

– Під монастир підводиш, чоловіче добрий! Знаю, що сердечна мука з людьми зробити може… Навіть не знаю, на якій козі до цієї жінки під'їхати… Візьмуся, але за результат не ручаюся.

Залишила вона свою хату на гостя, сама ж на весілля пішла – добре, що недалеко. Кличе звідниця Станову жінку і