Читати книгу - "Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій"

навіть акторської гри! Можна сказати, що цю жінку було «закроєно на генія» за класичною схемою, колись дотепно описаною М. Волошиним: «Зазвичай доля, коли їй треба виплавити з людини великого художника, чинить так: вона народжує його наділеним такими життєвими й діяльними можливостями, що йому їх не вижити і за десяток життів. А потому вона старанно закриває довкола нього всі виходи до дії, залишаючи вільною тільки вузьку щілину мрії» (Волошин М. «Средоточье всех путей…»: Стихотв. и позмы. Проза. Критика. Дневники. — Москва: Моск. рабочий, 1989. — С. 357).

168

Між іншим, цікаво, що М. Зеров, першим слушно підмітивши «агонічність» драматургічного мислення Лесі Українки, розвиток думки засобами сократичного діалогу та схрещення між собою різних «рацій», цілковито розгубився в гіпотезах щодо можливих джерел такого виразного «неокласицизму». Цих гіпотез він був висунув аж три — що це в неї: 1) «родинна риса, один із виявів драгомановської складки мислення <…>, гнучкого, сильного в діалектиці»; 2) результат доброго «класичного», греко-латинського вишколу (того самого patrius sermo, що про нього вже йшлося раніше); 3) вплив тодішньої доби дискусій, полемік і т. д. (див. його: Українське письменство. — С. 404), — проте найближча та найочевидніша гіпотеза — що Лесею Українкою рухала безпосередня, життєво насущна потреба включити в інтелектуальний обіг доти витіснену на марґіналії «жіночу рацію», «доповнивши» нею панівну «мужеську», навіть не спала йому тоді, у 1920-ті, на думку.

169

Ширше про це див.: Пелешенко Ю. В. Українська література пізнього Середньовіччя (друга половина XIII–XV ст.): Джерела. Система жанрів. Духовні інтенції. — К.: ПЦ «Фоліант», 2004. — С. 188—207 (розділ «Богомильські мотиви в українській словесності пізнього Середньовіччя»).

170

3 класичною працею Д. де Ружмона «L'amour et I'Occident» віднедавна може ознайомитися й український читач (Ружмон Дені де. Любов і західна культура / Пер. з франц. — Львів: Літопис, 2001). Втім, оскільки цей переклад, на жаль, хибує на численні смислові неточності, то у своїх посиланнях я послуговуватимусь також англійською версією (Rougemont, Denis de. Love in The Western World / Transl. by Montgomery Belgion. Princeton, N. J.: Princeton Univ. Press, 1956).

171

Докладно історія «великої єресі» висвітлена в дуже цікавому, хоча й не позбавленому нальоту суто ринкової сенсаційности (наступним логічним кроком у цьому напрямку став уже «Код да Вінчі» Д. Брауна!), дослідженні: Baigent, Michael; Leigh, Richard & Lincoln, Henry. The Holy Blood and The Holy Grail. — London: Random House, 1996. Тут нема потреби вдаватися в критику власне христологічної концепції цього твору (на думку богословів, дилетантської), але у своїй історичній частині він містить чимало безцінного фактичного матеріалу про цей «андерґраунд» християнства, який автори йменують «конспірацією крізь віки».

172

На цю тему див. главу «Леся Українка і Ф. Ніцше: християнство і міф» у докторській дисертації Т. С. Мейзерської «Проблеми індивідуальної міфології: Т. Шевченко — Леся Українка» (НАН України, Інститут літератури ім. Т. Г Шевченка, 1997).

173

Перший здогад у цьому напрямку було зроблено, знов-таки, в Канаді — А. Стебельською: саме вона розгледіла за драматургічною символікою Лесі Українки незаперечний вплив платонізму, цього дійсного першоджерела всіх подальших дуалістичних єресей, але копати далі вглиб від того місця, де так точно була виставила свій «прапорець», канадська дослідниця, на жаль, не стала (див.: Стебельська А. Символ у драматургії Лесі Українки // Збірник наукових праць Канадського Товариства ім. Т. Г. Шевченка. — Торонто, 1993. — С. 36).

174

Докладніше про це див.: Браун П. Тіло і суспільство. Чоловіки, жінки і сексуальне зречення в ранньому християнстві / Пер. з англ. — К.: Мегатайп, 2003. — С. 209—215.

175

За ортодоксальною теологією, у вічності «прозріє» й сам головний відступник від Світла, Сатана, — див. на цю тему відомий есей Л. Колаковського «Чи може диявол спастися?» (Kolakowski, Leszek. Czy diabel może być zbawiony? // Kolakowski, Leszek. Cywilizacja na ławie oskarżonych. — Warszawa: Res Publica. 1990. — S. 101—119).

176

На те саме натрапляємо і в ліриці Лесі Українки: «Тільки той ненависти не знає, / хто цілий вік нікого не любив», — девіз, неприйнятний з погляду ортодоксальної християнської догматики, але з погляду маніхейської не лише виправданий, а і єдино мислимий.

177

Див. про це: Маленька Т. А. Ю. Кримський як дослідник суфізму // Сходознавство. — 1999. № 7–8; Маленька Т. Суфізм та перська середньовічна поезія в дослідженнях і перекладах А. Ю. Кримського // IV Міжнародний конгрес україністів. — Одеса, 26—29 серпня 1999 р. — Літературознавство: Кн. 1. — К., 2000.

178

Докладніше про це див.: Эрнст Карл. Суфизм / Пер. с англ. — Москва:  ФАИР-ПРЕСС, 2002. — С. 193—231  (розд. «Суфийская поэзия»).

179

Точніше, мабуть, буде сказати, що для них художня творчість і життєтворчість є рівноправними й взаємопов'язаними, не раз конфліктними, способами дієвого оприсутнення рушійного ідеалу, — свого часу це чудово висловив І. Франко, мовлячи про тип «ідеаліста як Бог приказав»:  «…таким, як відомо, належить світ, адже якщо їм не вдається підкорити собі дійсний, то вони завиграшки творять новий і порядкують у ньому собі до вподоби» (Franko, Ivan. Państwo Żydowskie // Harvard Ukrainian Studies. — Vol. 6. — No. 2. 1982. — Р. 239). 

180

Про зміну законів оптики в позаземних ієрархіях Дантової «Комедії» див.: Гайдук В. П. К вопросу о цветовой символике «Божественной комедии» // Дантовские чтения / AH СССР. Науч. совет по истории мировой культуры. Дантовская  комиссия. — Москва: Наука, 1971.

181

Докладніше про це див.: Доброхотов А. Л. Данте Алигьери. — Москва: Мысль, 1990. — С. 182—185.

182

Ця течія в дантології була розпочата ще в 1850-х pp., натоді скандальними працями Ежена Ару («Данте єретик, соціаліст і революціонер» та «Ключ до антикатолицької «Комедії» Данте Аліґ'єрі, пастиря альбіґойської флорентійської Церкви у Флоренції, поєднаної з Орденом Тамплієрів…»), і тягнеться через Д. де Ружмона, Ж. Пробст-Бірабена та ін. через ціле XX століття. Приступніший нашому читачеві стислий огляд цієї теми див. у: Бэлза И. Некоторые проблемы интерпретации и комментирования «Божественной комедии» // Дантовские чтения. — Москва: Наука, 1979. — С. 34—73. І. Белза, один із найавторитетніших дантологів дживєлєґовської школи, у випадку Данте не заперечує, але й не відкидає версії Д. де Ружмона, за якою  в е с ь  європейський любовний міф є, сказати б, «культурною сублімацією» катарської єресі, — він тільки обережно покликається на дефіцит зацілілих документальних джерел, за якими можна було б напевно визнати Данте «єретиком».

183

Дживелегов А. К. Данте Алигьери: Жизнь и творчество. Изд. 2-е. — Москва: Госиздат, 1946. — С. 34.

184

Baigent, М.; Leigh, R. & Lincoln, Н. The Holy Blood and The Holy Grail. — P. 46.