Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
***
Ми ніжилися в Тимошевому ліжку.
Пругкий матрац, накрохмалена постіль. Важка ковдра огортала розморені парким душем і оргазмом тіла. Грайливі вогники свічок на приліжковій тумбі заспокоювали. Запах лемонграсу змішувався з ароматом шкіри Тимоша й нагадував про літо серед зими.
Я лежала на Тимошевих грудях і пальчиком виводила візерунки коло його серця. Його пальці, ледь торкаючись, гладили мене вздовж хребта.
— Як гадаєш, ми маємо повернутися? — спитала я тихо, майже нечутно — сонно.
— Напевно, та. — Тиміш позіхнув. — Але мені тут так добре…
— До дванадцятої є ще година. Можемо повалятися хвилин п'ятнадцять, а тоді — у путь.
— Якщо мені не зраджує пам’ять, ти винна мені бажання, — сказав Тиміш із заплющеними очима.
Пальці вверх по хребту, пальці вниз по хребту.
— І чого ж ти хочеш?
— Залишитися навічно ось так.
— В обіймах?
— І голими.
Я захихотіла, Тимошеві губи й собі розтягнулися в лінивій усмішці.
— Там і твої родичі на зв'язку.
— А оце вже інша справа! — пожвавішав Тиміш.
Я, щоправда, не зрозуміла, чому саме він так зрадів, тож уточнила:
— Га?
— Не треба нікуди йти — ми приєднаємося до них по відеозв'язку, — пояснив він.
— А-а-а. Але для цього однаково доведеться вдягатися, — зауважила я, і Тиміш надув губки.
Він був таким милим, що я не стрималася: укусила його за ключицю, а тоді чмокнула місце укусу — і ми засміялися.
— Дзяв! — почулося плюшеве десь біля ліжка.
Я підвелася на ліктях, щоб побачити Трету. Вона мляво, напівсонно вихляла хвостиком і штурхала носиком картатий плед, що притягла з собою.
— Схоже, ми її розбудили, — сказала я Тимошеві. — Тепер вона хоче до нас.
— Тягни! — зазивно махнув рукою він.
Затягнути вийшло тільки з пледом, отож Тиміш покрив ним нижню частину ковдри.
Трета спробувала скинути мою руку з Тимошевих грудей, але я була незворушна, тому щеня фоскнуло й умостилося на ковдрі між нами. Звернулося клубочком, заплющило оченята і я-як засопе!..
— Нам краще не привчати її до цього, — потер моє плече Тиміш. — Можемо після свят сходити в зоокрамницю, обрати їй ліжечко.
— Ой, так, але то треба зі Златою радитися.
— Нащо?
— Ми ж із нею разом живемо, не забув? А ця штука стоятиме посеред хати. Раптом ми оберемо, а вона потім колір забракує?
— О, то ти хочеш ліжечко туди?
— Так, а куди ж ще?
— Сюди. Ти ж братимеш Трету з собою, коли лишатимешся в мене.
— О, а я лишатимуся?
— А ти ладна після сексу кудись іти?
— Туше, — зіщулилась я.
— Ми можемо купити два ліжечка, — запропонував тоді Тиміш. — Одне буде у вас зі Златою — постійне, а друге — у мене…
— На випадок шурхань, — закінчила я, і Тиміш гигикнув:
— Типу того. Але я був би радий, якби ти лишалася в мене й без сексу. Ну, знаєш, якщо захочеш пообіймати когось уночі. Чи якщо синоптики віщуватимуть грозу…
Я поцілувала його. Неспішно, чуттєво, тепло.
— Згода, — шепнула в губи.
І повернулася до вимальовування візерунків коло його серця. Відтак помітила блиск на підмізинному пальці.
— Тимоше?
— Га?
— Ти забереш каблучку?
Я продемонструвала рубін як відповідь на скинуту брову.
— О, нє, вона твоя.
— Ні, я не можу.
— Можеш.
— Це надто.
— Я купував її для тебе.
— Для плану, — виправила я. — Це ж фікція.
— Це символ.
— Провалу?
— Свободи. Хай і не так, як планувалося, але ж я не мушу одружуватися. І я тут, з тобою.
Тиміш взяв мою долоню у свою, підніс її до губ і легенько чмокнув.
— Хіба це схоже на провал?
Здавалося, щоки стали ще гарячішими. Я прикусила губу.
— І… я можу покласти її в коробку? — запитала тоді.
— Якщо бажаєш. А можеш… — Тиміш стягнув каблучку з мого підмізинного пальця й вдягнув її на середній: — …носити ось так. І з гордістю демонструвати всім.
— Особливо Тоні?
— Особливо Тоні.
Він покрутив каблучку, ліпше її припасовуючи. Тоді торкнувся місця на підмізинному пальці, де лишився білий слід, і його вдумливий погляд прискорив моє серцебиття.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречені на свята, Лана Кохана», після закриття браузера.