Читати книгу - "48 законів влади"

Сам Мазаріні, втім, ні за що не допустив би одруження короля на своїй небозі, бо з нею Франція не мала перспектив укласти ні дипломатичних, ні королівських альянсів. Луї повинен був одружитися з іспанською або австрійською принцесою. У 1658 році Луї під гнітом обставин погодився розірвати перший романтичний зв’язок у своєму житті. Він дуже про це шкодував, а наприкінці життя визнав, що нікого так сильно не любив, як Марію Манчині.

Тлумачення

Марія Манчині досконало грала в гру спокушання. Спочатку вона відійшла на крок, аби вивчити свою жертву. Спокушання часто зазнає невдачі на першому етапі через надмірну агресивність. На початку завжди слід відступити. Здаля вивчаючи короля, Марія розгледіла, що його вирізняло, — високі ідеали, романтичність, зневага до політиканства. Її наступним ходом було віддзеркалення прихованих поривань Луї, Марія давала йому змогу побачити, яким би він міг бути богоподібним королем!

Таке дзеркало мало кілька призначень: задовольняти его Луї, подаючи йому копію себе, зосереджуватися лише на ньому, створюючи враження, що Марія існувала тільки для нього. Оточений зграєю надвірних інтриганів, які керувалися лише власними інтересами, Луї не зміг устояти перед цим прийомом. Нарешті дзеркало Марії показало йому життєвий ідеал: шляхетний середньовічний лицар. Для романтичної та амбітної душі ніщо не могло бути звабливішим за таке ідеалізоване відбиття себе самого. Саме Марія Манчині створила образ Короля-Сонця, і згодом Луї визнав величезну роль, яку вона відіграла у створенні цього променистого образу.

Така сила Дзеркала звабника: копіюючи смаки та ідеали цілі, воно показує вашу увагу до її психології, і ця увага більше приваблює, ніж агресивний тиск. З’ясуйте, що виокремлює людину, а тоді ставте дзеркало, що відіб’є і виділить це. Підживлюйте фантазії людей про владу і велич, відображаючи їхні ідеали, і вони — у вас у руках.

Дотримання 4

1538 року, коли померла його мати Олена, восьмирічний майбутній російський цар Іван IV (або Іван Грозний) осиротів[36]. Протягом наступних п’ятьох років хлопець спостерігав, як бояри тероризували країну. Час від часу, щоб виставити дитину на посміх, вони давали хлопцеві вінець та берло і садовили його на трон. Хлопець ногами ще не діставав до підлоги, і вони, регочучи, піднімали його й у повітрі передавали його з рук у руки, аби дати йому відчути свою безпорадність.

Коли Іванові виповнилося тринадцять, він сміливо вбив очільника бояр і зійшов на трон. Протягом наступних кількох десятиріч Іван боровся з владою бояр, але вони продовжували кидати йому виклик. Ближче до 1575 року він вичерпав свої сили спробами реформувати Росію та здолати її ворогів. Тим часом підлеглі почали гірко нарікати на нескінченні війни, опричників, невпокорених деспотичних бояр. Його власні урядники поставили під сумнів Іванові рішення. Нарешті терпець урвався, і 1564 року він тимчасово залишив трон, змусивши підлеглих знову кликати його до влади. Тоді Іван зробив іще один крок — зрікся трону.

Він посадив на трон свого воєводу Симеона Бекбулатовича[37]. Попри те що Симеон вихрестився, він за походженням був татарин, і його інтронізація завдала образи підданим Івана, бо росіяни згорда дивилися на татар і вважали їх невірними. Але Іван наказав усім росіянам, зокрема й боярам, заприсягтися новому правителеві. Доки Симеон перебував у Кремлі, Іван жив у непримітному будиночку на околиці Москви. Іноді він приїздив до палацу, вклонявся трону, сидів разом з іншими боярами і покірно звертався до Симеона по послугу.

З часом стало зрозумілим, що Симеон — це ніби двійник царя. Він убирався, як Іван, діяв, як Іван, але реальної влади не мав, бо ніхто не збирався йому коритися. Бояри при дворі, котрі за віком ще пам’ятали, як збиткувалися над хлопчиком Іваном, садовлячи його на трон, зауважили зв’язок: вони змушували Івана почуватися слабким претендентом, а тепер він віддзеркалював їхню поведінку, посадовивши слабкого претендента на свій трон.

Протягом двох довгих років Іван тримав дзеркало Симеона перед росіянами. Дзеркало промовляло: ваше виття і непокора зробили мене царем без влади, от я й покажу вам нині царя без влади. Ви ставилися до мене без поваги, і я вам тим же відплачу, зробивши Росію посміховиськом для всього світу. 1577 року від імені російського народу покарані бояри знову благали Івана повернутися на трон, що він і зробив. Він залишався царем до самої смерті в 1584 році, а змови, скарги й передбачення припинилися з відходом Симеона.

Тлумачення

1564 року — після погрози вдатися до зречення — Іван став самодержцем. Але його влада поволі звужувалася, бо всі верстви хотіли контролювати царя і помалу відбирали собі повноваження — бояри, церква, уряд. Зовнішні війни вичерпали країну, посилилися внутрішні чвари, а спроби Івана якось на це реагувати наштовхувалися на осуд. Росія перетворилася на галасливу класну кімнату, у якій учні глузували з учителя. Він щоразу, коли щось говорив або скаржився, наштовхувався на опір. Треба було провчити їх, дати їм їхні ж ліки. І таким дзеркалом став Симеон Бекбулатович.

Два роки трон був посміховиськом і викликав зневагу — цей урок московити вивчили. Вони захотіли повернути свого царя, гарантуючи цій посаді належну гідність і повагу. Решту свого правління Іван та Росія добре розумілися.

Зрозумійте: люди замкнені у своєму досвіді. Коли ви нарікаєте на їхню нечутливість, то може здатися, ніби вони вас розуміють, але внутрішньо вони цим не переймаються або й чинять іще більший опір. Мета влади — зменшити опір людей. Для цього вам знадобляться різні трюки, один із яких — провчити їх.

Не треба картати людей, натомість створіть дзеркало їхньої поведінки. Цим ви пропонуєте їм альтернативу: вони можуть вас або ігнорувати, або почати самим дбати про себе. Навіть якщо вони вас проігнорують, ви зароните зерно в їхнє несвідоме, що проросте згодом. До речі, коли ви віддзеркалюєте їхню поведінку, не бійтеся додавати трохи карикатури чи перебільшення, як зробив Іван, посадовивши татарина на трон, — це така присмака в супі, яка розтулить їм очі й дасть змогу побачити нікчемність їхніх дій.

Дотримання 5

Доктор Мілтон Гайленд Еріксон, піонер у царині стратегічної психотерапії, часто за допомогою ефекту Дзеркала потужно, але непрямо, настановлював своїх пацієнтів. Конструюючи аналогію, аби пацієнти самі побачили правду, він долав їхній опір змінам. Коли, наприклад, доктор Еріксон лікував шлюбні пари з приводу їхніх статевих проблем, він часто стикався з тим, що психотерапевтичний метод безпосередньої конфронтації й виговорювання проблеми лише посилював опір подружжя й загострював суперечності. Натомість він спонукував чоловіка і дружину виходити на інші теми, часто банальні, намагаючись знайти аналогію статевого конфлікту.

Якось під час першого сеансу