Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

Хлопець зам'явся, потім нарешті зважився:

- Я чув ім'я. Один із них, здається, називав його "Тінь". Вони ніколи не кажуть прямо, все кодовано. Але ця людина... вона, здається, керує операціями.

Андреас і Фредерік завмерли, почувши це ім'я. "Тінь" - загадкова постать, яка, як їм стало відомо, ховалася за безліччю злочинних операцій у всьому світі, але ніхто досі не знав його справжньої особи. Тепер стало ясно, що ця людина - ключ до розгадки всієї мережі масонів.

Андреас схилився ближче, його голос став тихим, але загрозливим.

- "Тінь", кажеш? Ти певен? Хто ще міг знати про це?

Хлопець нервово кивнув, відчуваючи, як холодний піт пробігає його спиною.

— Так, я чув це кілька разів. Вони шепотіли про це на закритих каналах. Ніхто не вимовляє його вголос, навіть ті, хто з ним працює безпосередньо. Це, як табу, розумієте? Він завжди в тіні, завжди стежить, щоб його не могли відстежити. Я не знаю, хто він, але всі його бояться.

Фредерік уважно слухав, оцінюючи кожне слово. Це могло бути важливою зачіпкою, але також могло бути пасткою, ретельно продуманою організацією, щоб збити їх зі шляху.

- Що ще ти знаєш про "Тіні"? — спитав Фредерік, його голос був такий самий спокійний, як і раніше, але в очах блиснула напруга. — Будь-які деталі, пов'язані з ним, можуть бути корисними.

Хлопець нервово зітхнув і витер долонею чоло.

— Він... завжди діє через посередників. Ніхто не бачив його обличчя. Він передає накази через мережу, іноді через кур'єрів. Вони ніколи не зустрічаються особисто. Але одне мені вдалося з'ясувати. — Хлопець замовк на мить, мабуть, збираючись із духом. — Він контролює масонів, як маріонеток. Усі накази походять від нього. І, якщо вірити чуткам, саме він ініціював план пошуку Червоного Рубіна.

Андреас напружився, його пальці стиснулися в кулак. Тепер все ставало ясніше. "Тінь" не просто був посередником - він був тією самою рукою, що смикала за ниточки. Це пояснювало, чому операції масонів завжди були так добре скоординовані та успішні.

Фредерік знову схрестив руки на грудях, його погляд залишався пильним.

— Ти говорив про підземні тунелі, — продовжив він. - Чи є шанс, що "Тінь" може бути там? Чи хоча б хтось із його оточення?

Хлопець закашлявся, нервово смикаючи рукави своєї куртки.

— Я не знаю точно, — відповів він тремтячим голосом. — Але якщо хтось і ховається в цих тунелях, то це його люди. Вони тримаються таємно, практично невидимі. Я навіть не певен, як туди дістатися. Кажуть, що вхід охороняється, і що всередині є пастки, щоб запобігти доступу непроханих гостей.

Андреас глянув на Фредеріка, а потім знову перевів погляд на хлопця.

— Нам потрібна точна адреса, — холодно сказав він. — Якщо ти хочеш вийти з цієї справи цілою, ти маєш допомогти нам знайти вхід.

Хлопець нервово озирнувся навкруги, немов перевіряючи, чи хтось їх ще підслуховує. Він розумів, що, опинившись у руках таких людей, вибору у нього не залишилося. Його голос тремтів, коли він заговорив:

— Я... я не знаю точної адреси. Ніхто з нас не знає. Але... — він різко замовк, прикусивши губу, ніби вагаючись, чи варто продовжувати. Потім він зробив глибокий вдих. - Одна людина. Маю знайомого. Він міг би знати. Його звати Макс. Він живе неподалік старого промислового комплексу. Він раніше працював на них, допомагав із обладнанням. Але потім він щось зрозумів і пішов, ховаючись від них.

Андреас схилився ближче, його очі блищали від нетерпіння.

- Де знайти цього Макса?

Хлопець проковтнув і швидко вимовив:

— Він ховається у старій хаті на східній стороні міста, в районі колишньої залізничної станції. Якщо ви зможете знайти його, можливо, він зможе сказати більше. Але будьте обережні... — його голос став тихішим. — Якщо вони дізнаються, що він заговорив, то його вб'ють.

Фредерік мовчки глянув на Андреаса, а потім повернув погляд на хлопця.

- Добре, - сказав Фредерік стриманим тоном. — Ми не дамо йому постраждати. Але ти не забув, що від тебе ми чекаємо на точну інформацію. Іти нікуди.

Хлопець, нервово смикаючи рукав, кивнув:

— Я скажу все, що я дізнаюся... але прошу вас... не залишайте мене. Якщо вони зрозуміють, що я щось розповів, то мені не жити.

Андреас випростався, його обличчя залишалося холодним і зібраним.

- Ми зробимо все, що можемо. Але зараз тобі треба причаїтися і чекати. Якщо цей Макс дійсно знає, як знайти вхід до їхньої мережі, то незабаром вся ця історія вийде на новий рівень.

Фредерік торкнувся плеча Андреаса, даючи знак, що настав час йти.

— Ми зв'яжемося, якщо ще щось знадобиться, — сказав Фредерік, дивлячись на хлопця. — І запам'ятай: жодних зайвих рухів. Якщо тебе помітять, це твій кінець.

Хлопець нервово кивнув, і, не озираючись, вони вийшли з кафе. На вулиці Андреас зупинився, подивившись на темне небо.

- Цей "Тінь" - ключ до всього, - сказав він, стиснувши кулак. — Ми маємо знайти його.

Фредерік мовчки кивнув головою, його обличчя залишалося зосередженим.

— Спершу Макс, — тихо сказав він. — Він може нам дати відповіді.

Вони рушили у бік машини, знаючи, що кожен їхній рух може бути вже під наглядом.

Андреас і Фредерік рухалися швидко, але обережно, їх напружені погляди періодично ковзали по околицях, наче вони чекали, що за ними спостерігають. Вуличні ліхтарі, що відкидали тьмяне світло, робили атмосферу ще більш тривожною. Андреас сів за кермо, а Фредерік зайняв пасажирське місце. Мотор завів із приглушеним гарчанням, і машина повільно рушила з місця.

— Ми не можемо їхати прямо, — тихо промовив Фредерік, відкидаючись на спинку сидіння. — Якщо вони справді стежать за нами, ми повинні збити їх з пантелику.

Андреас кивнув, змінивши маршрут. Він зробив кілька несподіваних поворотів, потім виїхав на тихішу дорогу, що веде до східної частини міста. Міські пейзажі поступово змінювалися сірими, похмурими будинками старого промислового району.

— Ти думаєш, що цей Макс ще там? — спитав Андреас, трохи примруживши очі, оглядаючи околиці.