Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1917"

Отже рік, що вже стояв на порозі. рік 1918, обіцяв бути особливим, справді важкопрогнозованим, проте неминуче дуже насиченим подіями. Навіть ті, хто раніше ніколи не цікавився політикою, свідомо від неї дистанціювався, а то й відчував відверту огиду, тепер чуйно прислухалися до суспільно значимих новин і боялися навіть собі подумки зізнатися, що десь у глибині душі сподіваються на новорічне диво — на поліпшення ситуації, на спокій, на мирне залагодження проблем…

Довідки

1

Довідка: Грушевський Михайло Сергійович (17.ІХ.1866, м. Холм Люблінської губ., нині Хелм, Польща — 25.ХІ.1934, Кисловодськ, РСФСР) — видатний український вчений, політичний дія. Після закінчення Київського університету і захисту магістерської дисертації — ординарний професор кафедри всесвітньої історії зі спеціальним оглядом історії Східної Європи (фактично — кафедра історії України) Львівського університету. Один з керівників Наукового товариства імені Т.Г.Шевченка, співредактор „Літературно-наукового вісника”, керівник Українського національного товариства в Києві (1906 р.). Сформував самостійну „історичну школу”, яка в основу досліджень клала національний принцип і неонародницькі орієнтації.

Один з організаторів і керівників Української народно-демократичної партії (1899, Галичина). Поряд із плідною науковою роботою (автор біля 2000 праць, найвідомішою з яких стала фундаментальна „Історія України — Руси” — вийшло 10 томів) постійно займався громадською діяльністю. Запропонував конституційний проект перебудови Росії на основі обласного і національно-територіального самоврядування. Відстоював доцільність широкої національно-територіальної автономії України у федеративній демократичній республіці Росія.

Один з лідерів Товариства українських поступовців. Підтримував постійні зв’язки з ліберальними колами російських політиків, виступав за створення єдиного фронту опозиційних сил. У роки війни — „пораженець”.

2

Довідка: Антонович Дмитро Володимирович (14.ІІ.1877, Київ — 12.Х.1945, Прага) — український історик мистецтва і театру, політичний діяч. Після закінчення Харківського університету керував низкою театральних труп. Один із засновників Революційної української партії (1900), редагував низку партійних видань. У роки війни створив із членів РУП групу на платформі СВУ.

Відіграв особливо важливу роль у створенні і становленні Центральної Ради, на першому етапі був заступником (товаришем) її голови. Член Бюро ЦК УСДРП (1917), міністр морських справ, міністр мистецтв УНР (1918). Брав участь у створенні Української Академії Наук і Академії мистецтв (1918). Очолював українську дипломатичну місію в Італії. З 1921 — на еміграції. Один з фундаторів Українського вільного університету у Празі, його ректор (1928–1930, 1937–1938), ініціатор створення і директор Музею визвольної боротьби (1915, Прага). Автор численних наукових праць.

3

Довідка: Пятаков Георгій Леонідович (6(18).VIII.1890, Маріїнський цукровий завод біля с. Городище Черкаського повіту Київської губернії — 31.І.1937, Москва) — діяч Комуністичної партії і радянської держави. Походив з багатої родини. Навчаючись на юридичному факультеті Петербурзького університету, в 1910 р. вступив до РСДРП. За революційну діяльність був виключений з університету і висланий до Києва, де війшов до місцевої організації більшовиків, з весни 1912 р. очолив місцевий партійний комітет.

Після арешту і суду був висланий на довічне поселення до Іркутської губернії, однак здійснив втечу до Швейцарії, де взяв участь у Бернській конференції (1915), активно співпрацював з європейськими лівими соціал-демократами, брав участь у виданні партійної літератури. Займав осібну позицію і вів затяжні дискусії з В. Леніним з ключових питань теорії імперіалізму, стратегії соціалістичної революції, шляхів розв’язання національного питання.

4

Довідка: Оберучев Костянтин Михайлович (1865–1929) — військовий діяч, полковник російської армії, командир гарматної бригади. За участь в революційному русі в 1907 р. був звільнений з військової служби, емігрував до Швейцарії. Співробітничав у журналі “Киевская старина”. Після повернення до Києва на початку 1917 р. був заарештований, однак у березні звільнений разом з іншими політичними в’язнями. Вступив у партію соціалістів-революціонерів, був призначений комісаром Київської військової округи, а з травня 1917 р. став її командуючим. Звільнений з останньої посади в листопаді 1917 р. рішенням Генерального Секретаріату УНР.

5

Довідка: Капкан Юрій Євгенович (1875-?) — військовий діяч, підполковник російської армії. Командир Першого українського полку ім. Б. Хмельницького. На І Всеукраїнському військовому з’їзді обраний членом Українського генерального військового комітету, а відтак автоматично став членом Центральної Ради. Наприкінці 1917 р. — командир Першої Сердюцької дивізії, був призначений командуючим збройними силами УНР на протибільшовицькому фронті. Полковник армії УНР, у 1919 р. — інспектор піхоти армії УНР.

6

Довідка: Ворошилов Климент Єфремович (23.І.1881, село Верхнє Бахмутського повіту Катеринославської губернії — 2.ХІІ.1969, Москва). Походив з робітничої сім’ї. Освіта — двокласна приходська школа. З 1903 р. — член більшовицької партії. З 1904 р. — член Луганського комітету РСДРП. До революції неодноразово заарештовувався, засуджувався до різних строків ув’язнення і заслань. Кілька разів міняв місце ведення партійної роботи. Брав участь в Лютневій революції. Був обраний до складу Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів. Наприкінці березня 1917 р. повернувся до Луганська. Невдовзі очолив Слов’яносербське повітове бюро рад і редакцію газети “Донецкий пролетарий”. Був обраний гласним Луганської міської думи, а згодом її головою.

7

Довідка: Крейсберг (Ісааков) Ісаак Миронович (1898 — 16.І.1919, Полтава) — учасник боротьби за владу рад в Україні. Член більшовицької партії з 1914 р. Після Лютневої революції — секретар Київського комітету РСДРП(б), член виконкому ради робітничих депутатів, член ревкому під час жовтневого (1917 р.) і січневого (1918 р.) збройних повстань у Києві. В січні-лютому 1918 р. — народний секретар фінансів в уряді радянської України. На Таганрозькій партійній нараді (квітень 1918 р.) обраний до складу Оргбюро по скликанню І з’їзду КП(б)У. Делегат з’їзду, член ЦК КП(б)У. В часи гетьманату — в підпіллі, член Одеського ревкому, президії Харківської ради робітничих депутатів, один з керівників збройного повстання за владу рад в Катеринославі у грудні 1918 р. Розстріляний петлюрівцями.

8

Затонський Володимир Петрович (1888–1938) — діяч більшовицької партії. Походив із сім’ї волосного писаря, в 1912 р. закінчив Київський університет. У соціал-демократичному русі з 1905 р., меншовик. В роки Першої світової війни — меншовик-інтернаціоналіст. З березня 1917 р. — член РСДРП(б). З травня 1917 р. — член Київського комітету більшовиків. Член ревкому і один з керівників жовтневого (1917 р.) повстання в Києві. З листопада 1917 р. — голова Київського комітету партії. В першому уряді радянської України — народний секретар освіти.

9

Довідка: Рафес Мойсей Аронов — Гіршев (Григорович) — (1883–1942) — єврейський політичний діяч, публіцист. Член ЦК Бунда, член Центральної Ради і Малої Ради. З липня 1917 р. — генеральний секретар державного контролю в Генеральному Секретаріаті. З 1919 р. — лідер лівого крила