Читати книгу - "Сплячі красуні"

Зітхання, яке у відповідь видала Євка, рясніло справжніми сльозами. Ейнджел казала правду, всю правду, і нічого, крім правди, про буття в часі і місці, де ще нічого не залагоджено. Звичайно, шанси мізерні на те, ніби щось може залагодитися з самою Ейнджел: ця жінка зіпсована й божевільна. Та хоч там як, а вона має рацію. Вони її кривдили, певне, скривдили б і ту маленьку дівчинку в належний час. Вони — це ті чоловіки, і всі чоловіки такі ж, як ті. Сама земля їх ненавидить, але любить угноєння з їхніх душогубних трупів.

— Чому ти плачеш, Євко?

— Тому що я все це відчуваю, а воно болісне. А тепер замовч. Якщо дозволити собі ще раз процитувати «Генріха IV»: гра в розпалі. Я мушу справами займатись.

— Якими справами?

Немов у відповідь, у дальнім кінці Крила А грюкнули, причинившись, двері і почулося наближення кроків. То були доктор Норкросс, офіцери Мерфі і Квіґлі та двоє незнайомців.

— Де їхні перепустки? — заволала Ейнджел. — У тих двох нема перепусток заходити сюди!

— Цить, я сказала, — кинула їй Євка. — Або я змушу тебе замовкнути. Ми душевно спілкувалися, Ейнджел, не псуй це.

Клінт зупинився перед камерою Євки. Прибула жінка підступила поруч нього. Під очима в неї були фіолетові мішки, але самі очі були ясними й уважними.

Євка сказала:

— Вітаю, Мікейло Котс, також відома як Мікейла Морган. Я — Єва Блек.

Вона просунула крізь ґрати руку. Тіґ з Мерфі інстинктивно ворухнулись уперед, але Клінт виставив руки, щоб утримати їх на місці.

Мікейла, не вагаючись, вхопила запропоновану долоню.

— Ви бачили мене в новинах по телевізору, я так розумію.

Євка тепло посміхнулася.

— Боюся, я не велика любителька новин. Занадто депресивно.

— Тоді звідки ви знаєте…

— Я можу називати вас Мікі, як це робить ваш друг доктор Флікінджер?

Ґарт здригнувся.

— Мені так жаль, що ви не встигли побачити свою матір, — продовжувала Євка. — Вона була гарною директоркою.

— А хер там, — бурмотнула Ейнджел, а коли Євка суворо гмикнула: — Окей, я мовчу, я мовчу.

— Звідки ви знаєте… — почала було Мікейла.

— Що ваша мати була директоркою в’язниці? Що ви взяли собі прізвище Морган, бо один дурнуватий пиздолюб, професор журналістики, сказав вам, що широка телевізійна аудиторія має схильність запам’ятовувати симетричні імена? Ох, Мікі, вам аж ніяк не варто було спати з ним, але, я гадаю, ви самі це тепер розумієте. Але принаймні той мимовільний аборт врятував вас від важкого вибору.

Євка форкнула й замотала головою, аж розвіялося її темне волосся.

За винятком червоних очей, обличчя Мікейли стало смертельно білим. Коли Ґарт обняв її за плечі, вона вхопилася за його руку, як потопельниця хапається за рятувальний круг.

— Звідки ви про це знаєте? — прошепотіла Мікейла. — Хто ви така?

— Я жінка, почуй, як я гарчу[299], — промовила Євка і знов розсміялася: весело, наче струснулися дзвони. Вона обернулася до Ґарта:

— А щодо вас, докторе Флікінджер, прийміть слово дружньої поради. Вам треба розпрощатися з наркотою, і то дуже скоро. Ви вже отримували одне застереження від свого кардіолога. Іншого не буде. Куритимете далі ті кришталики, і ваш катастрофічний інфаркт настане… — Вона замружила очі, наче якась ярмаркова віщунка, а потім їх розчахнула. — Місяців за вісім. Можливо, за дев’ять. Найімовірніше, коли ви дивитиметеся порно зі спущеними до щиколоток штаньми з тюбиком лубриканту під рукою. Так і не відсвяткувавши свого п’ятдесят третього дня народження.

— Гірше не придумаєш, — промовив Ґарт, але голос його прозвучав слабенько.

— Звичайно, це якщо вам пощастить. Якщо ви залишитися разом з Мікейлою і Клінтом тут, намагатиметеся захистити безпорадну мене і решту тутешніх жінок, ви, радше за все, помрете значно раніше.

— У вас найсиметричніше обличчя з усіх, які я бодай колись бачив, — Ґарт завагався, потім кашлянув. — Ви не могли б уже перестати проказувати таке лячне?

Вочевидь, Євка не могла.

— Це сумно, що ваша дочка страждає на гідроцефалію і змушена перебувати все своє життя в спеціальному закладі, але це не виправдання тих збитків, яких ви завдаєте колись прекрасному тілу й розуму.

Офіцери дивились на неї вибалушеними очима. Клінт сподівався на щось, що доведе Євчину несьогосвітність, але це вже було поза його найсміливішими очікуваннями. Так, неначе він промовив це вголос, Євка поглянула на нього… й підморгнула.

— Звідки ви знаєте про Кеті? — запитав Ґарт. — Звідки ви можете таке знати?

Дивлячись на Мікейлу, Євка сказала:

— Я маю агентів серед істот цього світу. Вони мені все розповідають. Вони мені допомагають. Це як у «Попелюшці», тільки інакше. І головне, щурів я люблю як щурів, а не як візників.

– Євко… міс Блек… це ви відповідаєте за те, що заснули жінки? І якщо так, чи існує ймовірність того, що ви зможете розбудити їх знову?

— Клінте, ви певні, що це розумно? — запитав Ренд. — Дозволяти цій пані брати інтерв’ю в буцегарні? Я не думаю, щоб директорка Котс була…

Джінет Сорлі вибрала цю мить, щоб з’явитися в коридорі, плентаючись із задраним, на кшталт імпровізованої торби передом своєї коричневої блузи.

— Хто хоче горошку? — квилила вона. — Хто хоче свіжого горошку?

Тим часом Євка ніби десь відлетіла. Її пальці так сильно стискали тюремні ґрати, що аж кісточки пальців побіліли.

– Євко? — запитав Клінт. — З вами все гаразд?

— Так. Але, разом з тим, що я враховую ваші нагальні потреби, Клінте, у мене сьогодні кілька одночасних справ. Вам треба зачекати, поки я дещо владнаю.

А потім, радше до самої себе, ніж до півдесятка людей перед її камерою:

— Мені печально це робити, але він однаково довго б не протривав.

Пауза.

– І він сумує за своєю кицькою.

6

Суддя Сілвер вже майже дочовгав до парковки «Олімпії», коли його наздогнав Френк. Перлини мжички зблискували на похилих плечах пальта старого правника.

З наближенням Френка Сілвер обернувся — знаття, з вухами у нього було все гаразд — і ласкаво йому всміхнувся.

— Я хочу ще раз подякувати вам за Какао, — сказав він. — Нема за що, — відповів той. — Просто роблю свою роботу.

— Так, але ви тоді діяли з непідробним співчуттям. Зробили це для мене легшим.

— Приємно чути. Судде, мені здалося, у вас там виникла якась ідея. Чи не проти ви були б поділитися нею зі мною?

Суддя Сілвер вагався.

— Я можу говорити відверто?

— Оскільки моє