BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Володимир 📚 - Українською

Читати книгу - "Володимир"

135
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Володимир" автора Семен Дмитрович Скляренко. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 145 146 147 ... 164
Перейти на сторінку:
На перший погляд, як здавалося всім та й самому князеві Володимиру, і на Горі, і в городі Києві було спокійно - за високими стінами Гори жило, багатіло, мудро керувало землею боярство, воєводи, на чолі яких стояв великий князь Русі.

Князь Володимир, правда, знав, що всі ці мужі не однакові, - тут, на Горі, жили воєводи й бояри, що прийняли християнство й цупко тримались за нього, деякі молились новим і старим богам, а були між ними й язичники - невдоволені, хижі, злі мужі, які в давні часи чи пізніше втратили свої статки, нових пожалувань не мали, сиділи за високими тинами в своїх теремах, вночі, як тіні, блукали по Горі.

Віддані князеві Володимиру люди - знатні бояри й воєводи - не раз говорили йому про язичників, натякали, що навкруг є багато ворогів, що треба берегти й охороняти його особу.

Про це ж говорили й гречини, що приїхали разом з князем із Херсонеса, всі ті ромеї, які прибули до Києва з царівною Анною, священики, купці, сли, що їхали й їхали з Константинополя.

- У столиці Візантії, - повідали вони, - божественну особу імператора охороняють полки безсмертних, у Великому палаці є етерія - цілі загони скопців, що стережуть його день і ніч, а в фемах є послухи в канцеляріях стратигів, при єпархіях.

Князь Володимир сміявся:

- Що вони охороняють? Адже особа імператора божественна?

- Саме через те, що імператор божественний, його слід дуже пильно охороняти, слухати, дивитись! І ти дивись, княже! У Києві й усій землі Руській є багато ворогів...

І хоч князь Володимир сміявся, на Горі з'явились послухи, княжі очі й вуха були нині скрізь у городі - в передградді, на Подолі, в Оболоні, на всіх дворах.

Це робилось немарне - за стінами Гори, де жили вільні поки що мостники, кузнеці, дереводіли, скудельники, на дворах і землях боярських, де працювали смерди, що мали свої двори, але де все більше й більше ставало і обельних холопів - повних рабів своїх господарів, - там ширились пожежі, татьба й розбої, вже тіуни й ємці ходили по Подолу й Оболоні тільки з гридьбою й зовсім не потикались туди вночі, там чимдалі гостріше й прилюдно ганили воєвод, бояр, тіунів, князя...

Нічого цього князь Володимир не знав - йому сповіщали тільки про пожежі й татьбу, не згадуючи імені князя-василевса, коли ж він і сам, вирушаючи на лови чи в один із своїх дворів, проїжджав у багатому одязі, оточений воєводами й боярами, часто знатними гостями, передграддям і по Подолу, там стояли заздалегідь покликані смерди, холопи, що славословили Володимира-князя, а на всіх концях города чатувала гридьба.

Що ж до головників, татів, паліїв, сволочників, які викопували трупи християн на кладовищах, рубали хрести, Володимир був безжальний... Власне, це робив уже не він, - щоб захистити своїх, княжих мужів і всі ті добра, які давав він за їхню службу (а інакше вони б йому й не служили), князь Володимир заводив нові й нові закони: вбивство таких мужів каралось подвійною вірою й смертю, за вбивство вільного ремісника чи смерда бралась віра проста, коли ж хто вбивав холопа, то не платив нічого за його безталанну душу, а мусив лише відшкодувати втрату раба господареві... Суворим життям жив тепер город Київ: як на небі був бог - владика життя й володар усього сущого, біля нього - апостоли й святі, що діяли словом бога, та ще грішні душі, яким судились огонь і муки, - так на землі були князь, його мужі і велике множество ницих людей, що робили на князя й мужів.

Тільки ж земля не була небом, тут багатий дбав і примножував власні добра, в убогого забирали останнє зерно, холоп-раб гострив окісок і виходив уночі на дорогу, підкрадався до кліті боярина, ..

Так і писався новий закон, на крові нині стояв Київ, великии князь і василевс Володимир твердо сидів на столі своєму.

Більше непокоївся князь Володимир про землі свої - у деякі з них він послав синів, у деяких сиділи свої, місцеві князі.

З місцевих князів Володимир не дивувався - вони з великим трудом платили Києву дань, не посилали вчасно земського війська, хижо дивились на бояр, що приїжджали з Києва на пожалувані їм землі. Час від часу князь Володимир виряджає в ту чи ту непокірну землю дружину, і горе тій землі, далеким українам Русі: сила перемагала й тримала в покорі силу.

А сини як підпирають великокняжий стіл, члени його ж роду, його очі, руки, рідна кров? Вишеслав у Новгороді, Мстислав у Тмутаракані, Ярослав у Ростові, Святополк у Турові... "Діти мої, - посилав їм князь Володимир грамоти, - сидя в Києві, думаю про вас, кріпіте землю отців наших, мудро утверждайте закон, будьте в'єдно зі мною й городом Києвом..."

Але сини гірше, ніж місцеві князі, сплачували дань, тримаючи великі свої дружини, мало посилали земських воїв до Києва, часто не приймали бояр і воєвод київської Гори, бо роздавали землі своїм мужам. І в далекі й близькі землі їхали послухи, очі й вуха князя з'явились по всій Русі.

Так Володимир довідався про те, що діється в недалекому Турові, де сидів князем син Ярополка - Святополк. Воєвода Безрук, який був у Турові правою рукою Святополка, а воднораз послухом Володимира, часто приїжджав до Києва, завжди заходив до князя Володимира, приїхавши ще раз, хотів говорити з ним віч-на-віч.

- Я слухаю тебе, воєводо! - сказав Володимир, коли вони залишились тільки вдвох у одній з палат на верху терема.

- Маю недобрі вісті з города Турова, княже, - повів Безрук.

- Що за вісті, - стривожився князь, - і чому вони недобрі?! Адже ти сидиш там, блюдеш княжий стіл.

- Не один я господар у Турові, князем города й усієї землі є Святополк... Нас ніхто не почує, княже?

- Говори сміливо! Тут тільки я та ще ти...

І Безрук розповів Володимиру, що князь туровський Святополк через жону свою Марину налагодив зв'язок з тестем - польським князем Болеславом - і німецьким імператором Генріхом, які обіцяють дати йому збройну допомогу, а через єпископа Рейнберна - духівника Марини - з римським папою і що Святополк уже готовий, спираючись на воїнство Болеслава, вирушити на Київ, убити його - князя Володимира, захопити Київський стіл, прийняти католицьку віру...

Вслухаючись у кожне слово, яке промовляв воєвода Безрук, князь Володимир непорушне, спираючись

1 ... 145 146 147 ... 164
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володимир», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володимир"