Читати книгу - "Гра престолів"

— Я сьогодні в обід бачила твою сестру,— зронила Джейн, мовби прочитала Сансині думки.— Вона в стайні ходила на руках. Навіщо їй це?

— Гадки не маю, що і навіщо робить Арія.

Санса терпіти не могла стаєнь, сморідних і повних гною та мушви. Навіть коли вона їздила верхи, то любила, щоб конюший осідлав їй коня і вивів надвір.

— То ти хочеш почути про суд чи ні?

— Хочу,— запевнила Джейн.

— Приходив чорний брат,— почала розповідати Санса,— просив людей на Стіну, але він був якийсь старий і смердючий.

Сансі він зовсім не сподобався. Вона завжди уявляла, що у Нічній варті всі вояки такі, як дядько Бенджен. У піснях їх завжди називають чорними лицарями Стіни. Але цей брат був горбатий і страшний, і якщо судити з його зовнішності, вже точно вошивий. Якщо Нічна варта насправді саме така, то Сансі шкода свого зведеного брата-байстрюка Джона.

— Батько запитав, чи в залі є лицарі, які зроблять честь своїм домам, одягнувши чорне, але ніхто не вийшов, то батько дозволив цьому Йорену вибрати собі людей у підземеллі й відпустив його. А тоді перед батьком постали два брати — вільні вершники з Дорнського Прикордоння й заприсяглися мечами служити королю. Батько прийняв їхні обітниці...

— А лимонних тістечок немає? — позіхнула Джейн.

Санса не любила, коли її переривають, але мала визнати: лимонні тістечка справді цікавіші за те, що переважно відбувається в тронній залі.

— Зараз побачимо,— сказала вона.

Лимонних тістечок на кухні не знайшлося, однак знайшлася половина холодного суничного пирога, який виявився анітрохи не гіршим. З’їли вони його просто на сходах у вежу, хихочучи, пліткуючи й обмінюючись секретами, і в ліжко Санса лягала, почуваючись майже такою самою бешкетницею, як Арія.

Наступного ранку вона прокинулася ще до зорі й сонно наблизилася до вікна, щоб подивитися, як лорд Берик збирає людей. Виїхали вони, коли над містом загорявся світанок; попереду загону несли три прапори: на високому ратищі маяв увінчаний короною олень, а на двох коротших — деривовк дому Старків і роздвоєна блискавка на штандарті самого лорда Берика. Це було страшенно захопливо, так наче втілювалася давня казка: брязкіт мечів, мерехтіння смолоскипів, розмаяні на вітру прапори, пирхання й іржання коней, золоті сонячні смуги, які прорвалися крізь звідні ґрати, що саме поповзли вгору. У своїх сріблястих обладунках і сірих плащах вояки Вічнозиму мали особливо гарний вигляд.

Прапор Старків ніс Алін. Санса дуже запишалася, побачивши, як він наблизився до лорда Берика, щоб перекинутися словом. Алін значно вродливіший, ніж був Джорі, та й одного дня він стане лицарем.

Коли вони поїхали, Вежа правиці мов знелюдніла, і Санса навіть зраділа, побачивши за сніданком Арію.

— Де всі? — поцікавилася сестра, обдираючи шкірку з кривавого апельсина.— Батько послав їх ловити Джеймі Ланістера?

Санса зітхнула.

— Вони поїхали з лордом Бериком, якому доручено відтяти голову серу Грегору Клігану,— пояснила вона й розвернулася до септи Мордейн, яка дерев’яною ложкою їла кашу.— Септо, а лорд Берик нахромить голову сера Грегора на палю в себе на брамі чи привезе її назад королю?

Вчора ввечері вони з Джейн Пул сперечалися через це.

Септа мала переляканий вигляд.

— Леді не обговорюють такі речі за кашею. Де твої манери, Сансо? Кажу тобі, останнім часом ти поводишся не краще за сестру.

— А що зробив Грегор? — запитала Арія.

— Спалив тверджу й замордував багато людей, причому навіть жінок і дітей.

Арія сердито нахмурилася.

— Джеймі Ланістер убив Джорі, Г’юарда й Віла, а Гончак убив Майку. Непогано було б, щоб хтось і їм повідтинав голови.

— Це не одне й те саме,— заперечила Санса.— Гончак — присяжний щит королевича Джофрі. Той різників син напав на королевича.

— Брехуха,— сказала Арія. Вона так стисла кривавий апельсин, що між пальців потік сік.

— Давай, обзивай мене,— безжурно мовила Санса.— Коли я вийду заміж за Джофрі, ти вже на таке не наважишся. Доведеться тобі мені вклонятись і кликати «ваша світлість».

Арія жбурнула апельсин через стіл, і Санса вереснула. Хляп — апельсин врізався їй просто в чоло й відскочив на коліна.

— У вас сік на обличчі, ваша світлосте,— мовила Арія.

Сік стікав Сансі по носі й пік очі. Вона витерлася серветкою. Побачивши, що апельсин на колінах наробив з її чарівною шовковою сукнею кольору слонової кістки, вона знову заверещала.

— Ти жахлива! — лементувала вона.— Це тебе треба було вбити, а не Леді!

Септа Мордейн скочила на ноги.

— Я все розповім вашому лорду-батькові! Негайно повертайтеся до себе в кімнати. Негайно!

— І я? — в сльозах запитала Санса.— Це несправедливо!

— Питання не обговорюється. Ідіть.

Санса вийшла з піднятою головою. Вона — майбутня королева, а королеви не плачуть. Принаймні не на людях. Опинившись у себе, вона замкнула двері на засув і скинула сукню. Кривавий апельсин лишив на шовку ганебну червону пляму.

— Ненавиджу її! — заверещала Санса. Скрутивши сукню, вона пожбурила її в холодний коминок, просто в золу, яка лишилася з учора. Та коли вона побачила, що пляма пройшла навіть на нижню спідницю, то таки не стрималася — заплакала. Божевільно позривавши з себе решту одягу, вона впала на ліжко й довго ридала, поки знову не заснула.

Коли септа Мордейн постукала в двері, була вже обідня пора.

— Сансо! Лорд-батько хоче тебе бачити.

Санса сіла в ліжку.

— Леді,— прошепотіла вона. На мить їй привиділося, що деривовчиця з нею в кімнаті — дивиться на неї золотими очима, сумними й розумними. Але вона швидко збагнула, що це їй наснилося. Леді була з нею, вони разом бігли, і... і... Спогад вислизав, як дощ між пальців. Сон розтанув, а Леді була мертва.

— Сансо! — знову пролунав різкий стукіт.— Ти мене чуєш?

— Так, септо,— озвалася Санса.— Будь ласка, хвилинку, я вдягнуся.

Очі в неї були червоні від сліз, але вона постаралася якнайкраще причепуритися.

Коли септа Мордейн провела її у світлицю, лорд Едард, ховаючи під столом негнучку ногу в гіпсі, саме схилився над величезною книгою в шкіряній шабатурці.

— Підійди, Сансо,— мовив він досить лагідно, поки септа пішла по сестру.— Сядь отут біля мене.

Він згорнув книгу.

Септа Мордейн повернулася, ведучи Арію, яка пручалася в її руках. Санса вдягнула милу світло-зелену дамастову сукню й удавала каяття, а от