Читати книгу - "Гра престолів"

— Ніхто не ставить під сумнів вашу відвагу, пане Лорасе, але ми тут чинимо правосуддя, а ви шукаєте помсти,— сказав він і перевів погляд на лорда Берика.— Виїздіть на світанку. Такі речі ліпше робити якнайшвидше.

Промовивши це, він підніс руку.

— Сьогодні корона більше не приймає прохачів.

Алін і Портер піднялися високими залізними сходинками, щоб допомогти йому зійти з трону. Спускаючись, Нед відчував на собі похмурий погляд Лораса Тайрела, та ще не торкнувся ногами підлоги тронної зали, як хлопець уже вийшов.

Вейрис збирав папери на нарадчому столі біля підніжжя Залізного трону. Мізинчик і великий мейстер Пайсел уже пішли.

— Ви хоробріші за мене, мілорде,— тихо зронив євнух.

— Чому це, лорде Вейрисе? — різко спитав Нед. Нога пульсувала від болю, і йому зараз було не до словесних ігор.

— Якби отам нагорі сидів я, то послав би сера Лораса. Він так хотів поїхати... а людині, яка ворогує з Ланістерами, не завадить подружитися з Тайрелами.

— Сер Лорас зовсім юний,— озвався Нед.— Певен, він переросте сьогоднішнє розчарування.

— А сер Ілін? — погладив євнух пухку напудрену щоку.— Зрештою, це він виконує королівське правосуддя. А посилати інших робити його роботу... дехто може сприйняти це за серйозну образу.

— Я й на думці не мав когось образити,— сказав Нед. Насправді ж він не довіряв німому лицарю, хоча, можливо, тільки тому, що взагалі не любив катів.— Хочу нагадати вам, що Пейни — прапороносці дому Ланістерів. Тому я волів обрати людей, які не мають васальної залежності від лорда Тайвіна.

— Вельми розсудливо, це понад усякий сумнів,— сказав Вейрис.— Однак я випадково запримітив у кінці зали сера Іліна — він витріщався на нас своїми безбарвними очима, і мушу вам сказати, не виявляв особливої радості, хоча з обличчя такого мовчазного лицаря важко щось сказати напевне. Сподіваюся, він теж переросте сьогоднішнє розчарування. Адже він дуже любить свою роботу...

Санса

— Він не захотів посилати сера Лораса,— увечері говорила Санса до Джейн Пул, коли дівчата сиділи при світлі лампи за холодною вечерею.— Думаю, це через ногу.

Лорд Едард вечеряв у спальні з Аліном, Гарвіном і Вейоном Пулом, щоб дати спочинок поламаній нозі, а септа Мордейн поскаржилася, що в неї після цілоденного стояння в галереї болять ноги. За вечерею до дівчат мала приєднатися Арія, але вона запізнювалася зі свого уроку танців.

— Через ногу? — невпевнено перепитала Джейн. Це була симпатична темнокоса дівчинка Сансиного віку.— Сер Лорас поранив ногу?

— Та не через його ногу,— озвалася Санса, делікатно відкушуючи від курячої ніжки,— а через батькову, дурненька. Йому так болить, що він всякчас сердитий. В іншому разі, певна, він послав би сера Лораса.

Вона й досі не розуміла батькового рішення. Коли заговорив Лицар Квітів, вона була певна, що ось-ось перед її очима розгорнеться справжня казка — з тих, які оповідала стара Нан. Сер Грегор був чудовиськом, а сер Лорас — героєм, що його здолає. Він навіть зовні був справжнім звитяжцем — стрункий і вродливий, з золотими ружами на поясі, з каштановим чубом, який падав на очі... А батько йому відмовив! Санса не могла передати, як це її засмутило. Вона так і сказала септі Мордейн, спускаючись із галереї, але септа тільки відповіла, що не її справа ставити під сумнів рішення лорда-батька.

На це озвався лорд Бейліш: «Не знаю, септо. Деякі з рішень її лорда-батька варто іноді поставити під сумнів. Юна леді і вродлива, і мудра». І він так низько вклонився Сансі, аж вона не була певна, справді він такий люб’язний чи глузує з неї.

Септа Мордейн страшенно засмутилася, що їхню розмову чули сторонні. «Дівчина бовкнула, не подумавши, мілорде,— сказала вона.— Просто дурні балачки. Вона нічого такого не мала на увазі».

Погладивши гостру борідку, лорд Бейліш мовив: «Нічого? Скажи, дитино, а чому б ти послала сера Лораса?»

Сансі нічого не лишалося, як розповісти про звитяжців і чудовиськ. Королівський радник посміхнувся. «Що ж, я б учинив так з інших міркувань, але...— він торкнувся її щоки, легенько провів пальцем по вилиці.— Життя не таке, як у піснях, люба. Одного дня ти, можливо, сама на біду в цьому переконаєшся».

Санса не хотіла всього цього переповідати Джейн: навіть на згадку про це їй ставало ніяково.

— Королівське правосуддя виконує не сер Лорас, а сер Ілін,— сказала Джейн.— Лорд Едард мав послати його.

Санса здригнулася. Щоразу, як вона дивилася на сера Іліна Пейна, починала тремтіти. У неї з’являлося відчуття, наче її оголеною шкірою повзе щось мертве.

— Сер Ілін сам схожий на чудовисько. Я рада, що батько обрав не його.

— Лорд Берик схожий на звитяжця не менше за сера Лораса. Він завжди такий хоробрий і галантний!

— Можливо,— з сумнівом зронила Санса. Берик Дондаріон і правда вродливий, але ж страшенно старий — йому вже майже двадцять два; ні, все-таки Лицар Квітів пасує на цю роль значно краще. Звісно, Джейн закохана в лорда Берика з того самого дня, як уперше побачила його на арені. Санса вважала, що це дурість: зрештою, Джейн — дочка простого стюарда, і хай скільки вона мріятиме про лорда Берика, він ніколи й не гляне на дівчину настільки за нього нижчу, а тим більше вдвічі молодшу.

Проте казати це вголос було б нечемно, тому Санса, сьорбнувши молока, змінила тему.

— Мені наснилося, що білого оленя вполює Джофрі,— сказала вона. Це була радше мрія, але приємніше було казати, що їй це наснилося. Всі ж бо знають, що сни бувають пророчі. Білі олені вельми рідкісні, чарівні тварини, а в душі Санса була певна, що її галантний королевич вартий більшого, ніж його п’яниця-батько.

— Наснилося? Справді? А у сні королевич Джофрі підійшов до оленя, торкнувся голою рукою й не заподіяв йому зла?

— Ні,— заперечила Санса,— він застрелив його золотою стрілою і приніс мені.

У баладах лицарі ніколи не вбивають чарівних тварин — просто підходять і торкаються, не заподіюючи зла, але вона знала, що королевич Джофрі любить полювати, особливо вбивати. Але тільки тварин. Санса була певна, що її королевич не має стосунку до вбивства Джорі й усіх інших: це все його злий дядько — Царевбивця. Вона знала, що батько й досі лютиться через це, але ж нечесно винуватити в цьому