Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

- Ти як? - поцікавилася, намагаючись виплисти з виру спогадів.

- Дуже добре, - сухо відповів, навіть не глянувши на неї.

- Я бачу, - перемкнула швидкість, коли автомобіль виїхав на трасу. - Стасе, я розумію, що ти зараз відчуваєш. Це дуже важко, - подивилася на хлопця, але він не вважав за потрібне відповісти. Настя зітхнула. - Я розумію, що моя підтримка тобі можливо, найменше потрібна. Просто я на собі знаю, як це, коли відчуваєш себе обдуреним. Весь світ, здається, відвернувся, а всередині божевільна біль. Я відчувала те ж саме, коли думала, що ти готовий був опублікувати ті фотографії.

- Потрібно було зателефонувати, - хрипко сказав Стас, стискаючи серце Насті в грудку.

- Потрібно було. Але я не знайшла в собі сили.

- Або просто не захотіла. А взагалі, швидше за все, так тобі було простіше.

Він немов відчув те, що відчувала Настя тоді. Точно вгадав. Їй справді було простіше.

- Так. Після цього я змогла тебе відпустити.

- Ні, - похитав головою, змірявши її важким поглядом. - Простіше було, тому що легше повірити в подібну брехню, тільки якщо людина тобі не важлива. Якби ти добре мене знала, ти б не допустила думки, що я здатний на таку підлість.

Що їй відповісти? Що вона не до кінця вірила в почуття хлопця, якому був двадцять один рік? Чи не розуміла серйозність його намірів? Він вже й сам все зрозумів. І виправдовувати себе пізно.

Частину дороги їхали мовчки. Настя, ковтаючи тисячі невимовних слів, а Стас, намагаючись не дихати, тому що один її запах розносив по венах те почуття, яке він давно намагається задавити. Кинув погляд на струнку ногу, яка утискує педаль газу в підлогу, і почав благати Бога, щоб вони швидше приїхали. Як втовкмачити власному мозку і серцю, що Настя не його? Ніколи не була і ніколи не буде! Чому кожен раз, коли вона опиняється поруч, вся його життя дивним чином знаходить сенс? Швидкоплинний, слизький, як вода, але сенс. Зараз сенс був у тому, щоб дістатися до будинку, дочекатися, поки вона поїде, дістати пляшку віскі і заснути з нею в обнімку. Головне щоб її поруч не було. З нею дихати важче, а головне думки йдуть в іншу степ. В ту, де він задирає чортове плаття кольору шампанського, розсовує їй ноги, відсуває сидіння і, уклавши струнке тіло, залазить зверху, щоб трахнути. Так, як багато років тому, давним-давно. Настя тоді кричала, впиваючись в його плечі нігтями, а він пив її крики як цілющу воду.

Стас готовий був завити. Виключіть хтось довбану пам’ять! Рушите його головою, щоб заобив собі амнезію і більше ніколи не згадував її імені.

Через двадцять хвилин в'їхали до підземного гаражу.

- Щасливої ​​дороги! - байдуже побажав Стас і, вибравшись з автомобіля, грюкнув дверима.

Що керувало Настею в момент, коли вона вийшла слідом і зайшла з ним до ліфту, дівчина не пояснила б навіть, якби її катували.

Можливо, хотіла пересвідчитися, що він дійде до квартири. Залишати його одного в такий момент - злочин. Так, нехай він не хоче її бачити. Але йому явно потрібна підтримка. Будь-яка. Адже не проганяє. Відкрив двері, та Настя увійшла в квартиру. Стала на порозі, переступаючи з ноги на ногу, коли він мовчки пішов до спальні. Обвела поглядом хол. Нічого не змінилося з тих пір, коли вона була тут востаннє. Всі ті ж світлі шпалери з чорними рваними смужками, ламінат і дзеркало навпроти. Ні, підніматися було не дуже хорошою ідеєю. Занадто багато всього пам'ятала ця квартира. Величезна безліч щасливих моментів, які накинулися на бідну дівчину, як скажені пси. Пройшла по коридору в спальню, щоб сказати, що йде, але завмерла на порозі, коли Стас вийшов на зустріч. Без футболки, в одних спортивних штанях. Вони мало не зіткнулися, і Настя поспішила відсунутися.

- Будь ласка не пий більше і лягай відпочивати, - відвела погляд, намагаючись не дивитися на голий торс. - Ранок вечора мудріший. Завтра все здасться не так погано, як сьогодні.

Розгорнулася і попрямувала до вхідних дверей, коли раптом Стас її окликнув.

- Чому ти приїхала?

Зупинилася. Гаряче дихання обпалило потилицю. Обернулася і полетіла в воронку смерчу темних очей.

- Я хвилювалася за тебе, - втомилася пояснювати Настя. - Можеш не вірити, але ти мені не байдужий. Не чужа людина. І я не хотіла, щоб ти влип у якусь брудну історію.

- Ні. Чому приїхала ТИ? - повторив у самих губ. - Чому не Маша? Аріна? Саня, Артем? Дохріна людей в місті, а приїхала саме ти! - Насті коштувало великих зусиль, щоб проковтнути образу. Дурне серце болісно стислося. Гордо підняла голову, марно ігноруючи тепло, що відходило від чоловічого тіла. Запах сигарет, туалетної води і його власний, який особливо виділявся з інших. Саме він розбурхував зсередині знайомі почуття, і Насті захотілося втекти. Швидше і подалі. Поруч з ним вона втрачає управління над власним тілом.

- Ну вже вибач, що змусила тебе виносити свою присутність! Сподіваюся, не занудило? Наступного разу нехай витягує тебе Свєта, а мій номер краще видали, щоб мені не дзвонили і слізно не просили забрати тебе з барів, де ти надираєшся, - розгорнулася на підборах, хльоснувши його по обличчю волоссям, але тут же відлетіла в стіну.

Стас видер з рук сумочку і кинув її на підлогу. Обома руками стиснув обличчя і зупинився в якомусь міліметрі від тремтячих губ. Дихання з силою виривалося з рота хлопця, коли він тонув в очах, колір яких тепер ненавидів.

- Видалю, - прохрипів, прилипаючи поглядом до щік, губів, підборіддя. - Я не хочу тебе більше бачити! Ніколи, чуєш? - правда, болісно розпорювала вени Насті. Щеку прикусила, щоб не видати схлип, що рвався з горла.

- Я розумію, бачити хочуть тих, кого люблять, - ковтаючи ком, прошепотіла, відчуваючи, як під долонями збивається з ритму його серце. - А ти не любиш.

- Не люблю! - ледь торкається губами її губ і закриває очі.

Серце Стаса готове розірватися на атоми, не витримуючи брехні, але він більше ніколи не скаже їй, що любить. Він їй не потрібен. Настя зробила вибір і зараз щаслива з чоловіком і донькою. А він подавиться своєю любов'ю і одного разу захлинеться в ній, тому що виплисти неможливо. Кожен раз, коли Стас думає, що сплив, залишивши на дні це чортове почуття, воно простягає щупальця і ​​затягує його назад. Ще глибше. Ще болючіше заповнюючи легені і позбавляючи можливості жити далі. І якщо він знову зізнається, що любить, Настя не вибере його. Не проміняє сім'ю на пацана, якому навіть не вірить. З куточка її правого ока скочується сльоза, а він стирає її великим пальцем. Боляче чути, коли тебе не люблять, правда, Настю? Чи мститься він? Ні. Їй ніколи. Просто не буде більше вивертати себе навиворіт. Вона щаслива, і він коли-небудь стане. Можливо, доведеться все життя поневірятися і шукати ту, хто зможе замінити йому першу любов, хоча б на десяту частину, але це буде того коштувати. Та інша буде належати тільки йому. А Настя - ні.