Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я дізналася про Соура і до кінця не могла повірити в почуте. Вітор відправив до себе додому Кейла, з яким у нас таки були напружені відносини після всього, що сталося. Він підтвердив, що Соур зник, як і все в кабінеті графа. Ні Аурі, ні Амадіна нічого навіть не помітили, коли це сталося. Просто одного ранку Соур зник.
Що ж до лікаря Марвея... його тіло було знайдено у річці. Його справді вбили чимось гострим у спину, що наводило на думку, що цілком можливо він знав убивцю і дозволив стояти йому за спиною. У його кабінеті був повний хаос. Усі його записи та особисті документи були вкрадені. Його зникнення мало хто помітив, адже він на місяць відправив усіх слуг у відпустку і в будинку нікого більше не було, окрім нього.
Вітор працював допізна і повертався близько опівночі. Я не лягала спати, щовечора зустрічаючи чоловіка в його покоях, крадькома від усіх прослизаючи в сусідню кімнату.
— Іди до мене, моє кохання, я скучив без тебе! Мрію вже звалити з цього проклятого палацу і насолоджуватися кожною хвилиною з тобою, - притягнувши мене до себе, і жадібно цілуючи, прошепотів мій коханий.
Ми обидва були стомлені, але мені не давав спокою один момент у нашому житті. Щоразу, коли ми згоряли від бажання, чоловік зупинявся. Я була готова. Я була готова стати його... жінкою. Але... мене лякало те, що він цього не бажав.
Цього вечора я намагалася виглядати більш спокусливою та розкутою, хоч і бентежилася першою робити якийсь новий крок. Але й сьогодні... він зупинив мене.
— Завтра рано вставати. Тобі треба відпочити, сонечко.
Він усе тримав мене у своїх обіймах, даруючи легкі поцілунки.
— Віторе... адже справа не тільки в цьому? Ти щодня кажеш, що треба відпочити чи ще щось. Я..., - я закусила губу, збираючись з силами вимовити це вголос і почути його жорстоку відповідь. - Ти більше не кохаєш мене? Ти... не хочеш мене, як у наших снах?
— Що за дурниці, Даріє! - м'яко обурився чоловік і знову спробував поцілувати мене, але я відвернулася. - Даріє!
Я подивилася йому у вічі. Вони вже стали майже людськими. Його магія... не знаю, вщухала чи все ж таки я вбирала її надлишки.
— Кохання моє, на свій сором я досі не вирішив питання з нашим шлюбом...
— Це лише відмовки! Я готова...
— Знаю, - перебив мене Вітор і торкнувся мого обличчя. - Я знаю, на що ти готова. Але я не бажаю, щоб це стало твоєю помилкою, Даріє.
— А якщо король не дозволить шлюб? Що ти пропонуєш нам? Розійтися?
— Ні...
— Чи ти знайдеш собі коханку, поки не придумаєш як оформити шлюб зі мною? - не вгавалася я, бо щоразу коли я думала, що ми... не зможемо бути разом, що Вітор піде від мене, мене охоплював нестерпний біль.
— Припини, - суворо, але водночас так... ніжно зупинив мене чоловік. - Я не дозволю твоїй бурхливій фантазії розквітати. І також не дозволю, щоб ти зробила те, на що ти готова заради мене. А саме стати моєю коханкою, утриманкою тощо. Я не хочу, щоб навіть думки у твоїй голові не було про це...
— Її й не буде... я ж кохаю тебе.
Так багато почуттів промайнули зараз на його обличчі. Я схвильовано спостерігала за ним.
— Тепер я теж знаю, що ти кохаєш мене, сонечко.
— Що? - здивувалася я.
— Ти вперше сказала, що кохаєш мене, - посміхнувся Вітор, а я так хотіла запротестувати спочатку, а потім просто згоряла від сорому. Мені здавалося, що я щодня говорю йому ці слова, а виходить...
— Пробач… я… звичайно ж, тебе кохаю! - схаменулась я, але тут же мої губи накрили великим пальцем.
— Я знаю. Іноді можна не говорити про кохання, щоб відчувати його. Але все ж таки це приємно чути такі слова від коханої людини. Навіть чоловікові.
Я ще більше почала горіти від сорому.
— Зрозумій мене правильно, Даріє. Я маю план на випадок, якщо король відмовить мені. Але я надто обережна людина у всьому, що стосується тебе та нашого особистого щастя. Я не хочу, щоб у випадку, якщо щось піде все ж таки не за планом, і наше весілля затримається, тебе відвідували думки про те, що ти просто моя коханка.
Моє серце защеміло від його ніжності, від такого трепетного кохання та турботи.
— Але я ніколи, ніколи б не подумала...
— І все ж таки це моє рішення. І воно не обмовляється, кохання моє. Насолоджуйся нашими снами, - чоловік підморгнув мені і пристрасно поцілував.
Мені нічого не залишалося, як зітхнути і поплестись до своєї кімнати. В черговий раз. Але я швиденько лягла та поспішила заснути, щоб зустрітись з коханим у наших дивних, але таких приємних снах.
Мої шановні читачі! Попереду у нас залишився лише епілог. Моя перша історія добігла кінця, але ми ще дізнаємося, чи змогли все ж таки одружитися наші закохані? Чи будуть у них діти? А також дізнаємося про маленького нашого друга Тихіша)
Якщо вам сподобалась ця книга - подаруйте мені, будь ласка, зірочку) Якщо вам є, що сказати - буду щаслива прочитати ваш відгук та поспілкуватися з вами!) А також не забувайте підписатися на мою сторінку, якщо ви хотіли би стежити за моїми оновленнями.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні», після закриття браузера.