Читати книгу - "Маятник Фуко"

Таке становище цілком улаштовувало Бельбо. Більше Альє на вулиці Маркезе Ґвальді означало менше Альє на вулиці Сінчеро Ренато, а отже, менше можливости, що деякі несподівані візити Лоренци Пеллеґріні — при вигляді якої він дедалі перейнятіше сяяв, уже без жодної спроби приховати свої хвилювання — будуть зіпсовані несподіваним приходом «Симона».

Це становище влаштовувало й мене, адже я втратив інтерес до Розкритої Ісіди і щораз більше поринав у роботу над своєю історією магії. Я вважав, що дізнався від дияволістів усе, що міг дізнатися, і залишив на Альє турботу про контакти (та контракти) з новими авторами.

Воно влаштовувало також Діоталлеві, в тому розумінні, що світ обходив його все менше й менше. Розмірковуючи над цим тепер, я усвідомлюю, що він і далі надзвичайно швидко худнув, іноді я заставав його у кабінеті, похиленого над рукописом, його погляд був спрямований у порожнечу, ручка випадала з його рук. Він не спав, був виснажений.

Але була ще інша причина, чому ми мовчки згоджувалися з тим, що Альє чимраз рідше з'являвся у нас, і то лише щоб віддати забраковані ним рукописи і зникнути в глибині коридору. Насправді ми не хотіли, щоб він слухав наші розмови. Якби нас запитали чому, ми б сказали — від сорому, або через делікатність, адже ми пародіювали метафізику, в яку він у певному сенсі вірив. На ділі ми йому не довіряли, нас поступово охопила природна осторога тих, хто усвідомлює, що володіє якоюсь таємницею, і ми легенько відштовхували Альє у темну масу профанів, а тим часом самі поступово, щораз менше усміхаючись, доходили до пізнання того, що ми вигадали. З іншого боку, як сказав Діоталлеві у хвилину доброго гумору, тепер, коли у нас був справжній Сен-Жермен, ми не знали, що робити з Сен-Жерменом гаданим.

Здавалося, що Альє не ображається на цю нашу стриманість. Він вітався з нами дуже вишукано і зникав. З вишуканістю, в якій відчувалася певна зверхність.

Одного понеділкового ранку я прийшов до офісу пізно, і нетерплячий Бельбо запросив мене до себе, покликавши також Діоталлеві. «Велика новина,» сказав він. Він збирався говорити, коли прийшла Лоренца. Бельбо розривався між радістю від цього візиту і нетерплячкою розповісти нам про свої відкриття. Одразу по тому ми почули стукіт у двері і показався Альє: «Не хочу вам перешкоджати, прошу вас, не турбуйтеся. Я не наважуся перешкоджати шановному зібранню. Я лише хочу сказати нашій любій Лоренці, що я у пана Ґарамона. І сподіваюся, що можу наважитися запросити її на чарку шеррі опівдні, у моєму офісі».

У його офісі. Цього разу Бельбо втратив контроль над собою. Принаймні до тієї міри, до якої він міг його втратити. Він зачекав, аж Альє вийде, і процідив крізь зуби: «Ма gavte la nata».

Лоренца, яка все ще весело махала Альє приятельським і порозумілим жестом, спитала Бельбо, що це означає.

«Це по-туринськи. Означає — вийми корок, чи, якщо бажаєш, чи не зволите ви вийняти корок. При наявності зверхньої й гордовитої особи припускається, що ця особа надута власною відсутністю скромности, і подібно припускається, що цього роду непомірне самопишання утримує організм у роздутому стані лише завдяки встромленому в сфінктер коркові, який стоїть на заваді тому, щоб уся ця аеростатична пишність здулася, і внаслідок цього, пропонуючи цій особі вийняти вищезгадану затичку, її прирікається на необоротне здування, нерідко супроводжуване гострим свистом і зменшенням розмірів залишкової зовнішньої оболонки до блідого образу і безкровного привида колишньої величі».

«Я не знала, що ти такий вульгарний».

«Тепер ти це знаєш».

Лоренца вийшла, вдаючи роздратовання. Я знав, що від цього Бельбо страждав ще дужче: справжній гнів його б заспокоїв, а вдаване роздратування наводило його на думку, що вияви пристрасті у Лоренци також мали театральний характер.

І саме тому, гадаю, він одразу з рішучістю сказав: «Продовжимо». Він мав на увазі, продовжимо з Планом, берімося серйозно до діла.

«Не маю бажання», сказав Діоталлеві. «Я погано себе почуваю. Мене болить тут», і він торкнувся шлунка, «гадаю, це катар шлунка».

«Облиш», сказав йому Бельбо, «якщо не маю катару я… Звідки ж у тебе катар шлунка, від мінеральної води?»

«Можливо», силувано всміхнувся Діоталлеві. «Вчора ввечері я переборщив. Я звик до Ф’юджі, а випив Сан-Пеллеґріно».

«Тобі слід бути обережним, ці надуживання можуть убити тебе. Але продовжмо, вже два дні я вмираю від бажання розповісти вам усе. Нарешті я знаю, чому тридцять шість невидимих століттями не можуть визначити форму карти. Джон Ді помилився, треба переглянути всю географію. Ми живемо всередині порожнистої землі, огорнені земною поверхнею. І це зрозумів Гітлер».

99

Нацизм — це була хвилина, коли важелями матеріального поступу заволодів дух магії. Ленін говорив, що комунізм — це соціалізм плюс електрифікація. У певному розумінні гітлеризм — це змавпіння плюс танкові дивізії.

(Pauwels та Bergier, Le matin des magiciens, Paris, Gallimard, 1960, 2, VII)

Бельбо вдалося встромити у план навіть Гітлера. «Все, як написано, чорне по білому. Доведено, що основоположники нацизму були пов'язані з тевтонським неотамплієрством».

«Нема жодних сумнівів».

«Я не вигадую, Казобоне, цього разу я не вигадую!»

«Заспокойтеся, хіба ми колись щось вигадували? Ми завше виходили з об’єктивних фактів, у кожному разі, з доступної всім інформації».

«Цього разу теж. 1912 року виникає група Ґерманенорден, яка обстоює аріософію, тобто філософію вищости арійської раси. 1918 року певний барон фон Себоттендорф засновує подібну групу під назвою Товариство Туле, таємний гурток, енне повторення Суворого Тамплієрського Звичаю, але з сильними расистськими, пангерманськими, неоарійськими домішками. І 1933 року цей Себоттендорф напише, що він посіяв те, що потім виростив Гітлер. З іншого боку, саме в середовищі Товариства Туле з’являється гачкуватий хрест. І хто ж одразу пристає до Туле? Рудольф Гесс, злий геній Гітлера! А відтак Розенберґ! І сам Гітлер! Окрім того, як ви, напевно, читали в газетах, Гесс у своїй в'язниці в Шпандау ще й нині займається езотеричними науками. Фон Себоттендорф 1924 року пише опус з алхімії і завважує, що перші експерименти розщеплення атома доводять істинність Великого Діла. І пише роман про розенкройцерів! Крім того, він видаватиме астрологічний часопис, Астролоґіше Рундшау, а Тревор-Ропер написав, що нацистські владоможці на чолі з Гітлером і