Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

Джерард досі сидів на стільці, поклавши на коліна меч. Він ще вечеряв. Коли відчув мою присутність, то проковтнув їжу і мовив:

— Так, Корвіне? Чого ти хочеш?

— Як там Бранд?

— Спить, — відповів Джерард. — Його пульс став трохи сильнішим. Дихання також рівне. Зараз іще зарано...

— Я знаю, — відповів я. — Насамперед хочу перевірити, чи пам'ятаєш ти про дещо. Чи не здавалося тобі перед від'їздом тата — зі слів або вчинків — що його подорож пов'язана зі зростанням кількості Тіньових істот, які пролазили в Амбер?

— Це, — встряв Джуліан, — називається навідним запитанням.

Джерард витер рота.

— Так, гадаю, може бути зв'язок, — відповів він. — Здавалося, тато знервований, чимось переймається. І він справді говорив про всіляких істот. От тільки ніколи не стверджував, що то його головна турбота... чи що його турбує щось зовсім інше.

— Наприклад?

Він похитав головою.

— Будь-що. Я... так... так, є ще дещо, про що тобі, можливо, варто знати, і байдуже, важливо це чи ні. Незадовго після зникнення батька я спробував з'ясувати одну річ. Насправді я був останнім, хто бачив його до від'їзду. Щодо цього я певен. Тоді весь вечір я провів у палаці — готувався до повернення на флагман. Тато пішов до себе годиною раніше, я затримався у кімнаті охоронців — грав у шашки з капітаном Тоденом. Оскільки наступного ранку ми відпливали, я вирішив прихопити з собою книгу. Піднімаюся в бібліотеку, а тато сидить за столом, — Джерард кивнув головою в тому напрямку. — Він проглядав якісь старі книги і досі не змінив убрання. Коли я увійшов, кивнув до мене. Я сказав, що просто заскочив по книгу. А він на те мовив: «Ти прийшов у правильне місце», — й продовжив читання. Доки я проглядав полиці, він сказав щось про те, що не може заснути. Я обрав книгу, побажав йому: «На добраніч», — почув від нього: «Вдалого плавання!» — і вийшов. — Він знову опустив очі. — Та певен, що тієї ночі він носив Судний Камінь, що я бачив його так само чітко, як зараз бачу на тобі. А ще не сумніваюся, що раніше того вечора його на батьковій шиї не було. Тривалий час по тому я гадав, що тато забрав кулон із собою, куди б не пішов. У його покоях не було жодної ознаки того, що він переодягався. І я не бачив Каменя доти, доки вас із Блейзом не розбили під час нападу на Амбер. Тоді його носив Ерік. Коли я запитав у нього про походження кулона, він стверджував, що знайшов його в батькових кімнатах. Не маючи змоги довести протилежне, я прийняв його версію. Однак вона мене ніколи не задовольняла. Твоє запитання — і Судний Камінь на твоїй шиї — повернули мої сумніви. Тож я подумав, що ти маєш краще знатися на тому.

— Дякую, — відповів я. Мені на думку спало ще одне запитання, але я вирішив не ставити його саме цієї миті. Тому, заради всіх решта, я закінчив інакше: — Як гадаєш, йому потрібна ще ковдра? Або щось інше?

Джерард підняв келих і випив його.

— Чудово. Так тримати, — я провів рукою по Козирю.

— Здається, справи у братика Бранда налагоджуються, — сказав я. — І Джерард не пригадує, аби тато казав щось таке, що би прямо пов'язало Тіньові з'яви та його від'їзд. Цікаво, що пригадає Бранд, коли отямиться?

— Якщо він узагалі отямиться, — зауважив Джуліан.

— Гадаю, таки оклигає, — відповів я. — Нам усім доводилося переживати і сильніші побої. Живучість — один з небагатьох факторів, яким ми можемо довіряти. Гадаю, він заговорить уже зранку.

— Що пропонуєш робити зі злочинцем, якщо Бранд назве його? — поцікавився він.

— Допитати його, — відповів я.

— Тоді допит хотів би провести я. Мені починає здаватися, що ти можеш мати слушність, Корвіне, і людина, яка штрикнула його ножем, може відповідати і за нашу постійну облогу, татове зникнення та вбивство Каїна. Тож перш ніж ми переріжемо йому горло, що я також хотів би зробити сам, із задоволенням допитаю його.

— Матимемо це на увазі, — відказав я.

— Корвіне, тебе не викреслено зі списку підозрюваних...

— Не сумніваюся щодо цього.

— Я маю дещо сказати, — почав Бенедикт, заглушивши репліку Джуліана. — Мене турбує сила та об'єктивна мета ворогів. Кілька разів я перетинався з ними — і вони жадають крові. Якщо на мить прийняти на віру Корвінову історію про те дівчисько, Дару, її останні слова чудово втілюють їхній намір: «Амбер має бути зруйнований». Не завойований чи підкорений, а саме зруйнований. Джуліане, тобі хотілося б правити тут, чи не так?

Джуліан усміхнувся.

— Можливо, за рік. Не сьогодні, дякую.

— Я доволі чітко можу уявити, як ти — чи будь-хто з нас — рекрутує найманців або знаходить союзників, щоб захопити владу. Але не уявляю, як ти наймаєш настільки могутню силу, щоб потім вона становила проблему. Чи силу, яка радше несе знищення, а не завоювання. Також не уявляю, як ти, я, Корвін чи інші намагаються зруйнувати Амбер чи укладають угоди із силами, здатними на таке. Саме в цьому пункті я не можу погодитися з Корвіновою теорією про зрадника серед нас.

Мені довелося кивнути. Я не звернув уваги на слабку ланку в низці моїх висновків. Однак досі лишалося забагато невідомих... Я міг висловити альтернативні варіанти, як і Рендом тоді, проте здогади нічого не доводили.

— Можливо, — сказав Рендом, — хтось із нас таки уклав угоду, але недооцінив союзників. Винуватець може зараз перейматися цим не менше за решту. Ймовірно, що він просто не може нічого змінити, навіть якби дуже хотів.

— Ми могли б створити йому нагоду, — мовила Фіона, — видати нам цих союзників зараз. Якщо Джуліан пообіцяє залишити його горло цілим, а решта погодяться зробити так само, він може зізнатись — якщо Рендомів здогад правильний. Він не претендуватиме на трон, однак престол, очевидно, й раніше не світив йому. Він зможе зберегти життя і трішки відвернути біду від Амбера. Чи готовий хтось пристати на таку пропозицію?

— Я, — кажу. — Якщо він з'явиться на моєму шляху, збережу йому життя — якщо, звісно, він проведе