Читати книгу - "Хіллер , Arachne "

Проходячи повз своїх колег, вона ловила на собі їхні погляди — одні неспокійні, інші стомлені. Кожен у відділі знав про її переслідування Хіллера. Багато хто казав, що вона зайшла надто далеко, занурившись у цю гру з тіньовим рейнджером. Але Ліліан не могла зупинитись. Вона відчувала, що стоїть на порозі чогось важливого.

Вона попрямувала до свого столу, на якому лежали розкидані звіти та старі файли у справі Хіллера. Його досьє було відкрито на фотографії — та сама загадкова усмішка, той самий погляд, який приховує більше, ніж той, що показує. Ліліан задумливо подивилася на фото, її пальці трохи погладжували краї паперу. Щось було негаразд. Він дозволив їй наблизитися сьогодні, майже якби хотів, щоб вона наздогнала його. Але навіщо?

- Втома бере своє, так? — пролунав знайомий голос поряд. То був Хенкс. Він підійшов з чашкою кави в руці і вмостився навпроти неї. Його очі уважно вивчали Ліліан, у них було співчуття, але й легка тінь засудження. - Ти розумієш, що граєш у його гру?

Ліліан зітхнула, відкидаючись на спинку крісла. Вона не була готова до ще однієї лекції, особливо від Хенкса, який завжди був раціональним і холоднокровним.

— Це більше, ніж гра, Хенкс. Він щось знає. Кожен його крок — це не випадковість, — відповіла вона, взявши кухоль з кавою, що охолола, зі свого столу.

Хенкс насупився, роблячи ковток зі своєї чашки. - Він маніпулює тобою, Лілі. Ти починаєш бачити не те, що є насправді. Хіллер - це злочинець, і ти маєш пам'ятати про це. Він насолоджується тим, що водить тебе за носа.

Ліліан не могла не погодитися із цим. Але щось усередині неї підказувало, що річ не тільки в цьому. Її інтуїція - та сама, яка ніколи її не підводила - говорила, що Хіллер тягне її в цей танець не просто заради забави. Він був небезпечний, але в той же час непередбачуваний, і це зводило її з розуму.

— Я знаю, що ти маєш рацію, — повільно промовила вона, дивлячись на дощ, який все ще не припинявся за вікном. — Але я відчуваю, що за цим щось більше. Щось, що він не каже. І я маю намір з'ясувати, що це.

Хенкс уважно глянув на неї, його обличчя залишалося напруженим. — Лілі, ти маєш зупинитися, поки не стало надто пізно. Хіллер уже заволодів твоїми думками. Чи не дай йому зробити більше.

Ліліан усміхнулася краєчком губ, але в її очах горів вогонь. Вона знала, що її одержимість почала поглинати, але вона була близька до розгадки. Відчувала це кожною клітиною свого тіла.

— Якось я його впіймаю, Хенкс, і тоді ми дізнаємося всю правду. Але не раніше.

Хенкс зітхнув, відпиваючи каву і похитуючи головою. — Я тільки сподіваюся, що ти не втратиш себе в цьому полюванні. Іноді темрява затягує так, що з неї не вибратися.

З цими словами він підвівся і, побажавши їй на добраніч, пішов, залишивши Ліліан одну в напівтемряві офісу. Її думки знову повернулися до Хіллера. Де він зараз? Що він планує далі? Тіні навколо неї стали ще густішими, ніби саме місто вбирало їх, стаючи частиною цієї нескінченної гри.

Ліліан подивилася на годинник. Вже пізно, але сон був для неї. Чи не сьогодні. Вона взяла свою куртку, оглядаючи записи ще раз, і вийшла з відділу під монотонний шум дощу. Гра продовжувалася, і її кінець був ще далеко.

***

Після чергового провалу в затриманні Хіллера, Ліліан, змучена та нервова, вирушила до кабінету Рена Кроса. Її розум гарячково шукав відповіді, але всі сліди, які вона намагалася зв'язати, приводили лише в глухий кут. Її інтуїція підказувала, що Хіллер не просто злочинець — він був генієм маніпуляції та психології, і Лілі знала, що для того, щоб упіймати його, потрібно глибше зрозуміти його мотиви. Для цього їй потрібний був Рен.

Кабінет аналітика розташовувався в одному з найдальших і тихих куточків поліцейської дільниці — це було місце, де панувала тиша та концентрація. Лілі відчинила двері й увійшла у невеликий простір, наповнений паперами, екранами та діаграмами. Стіни кабінету були обвішані фотографіями, схемами та роздруками — все це стосувалося лідерів злочинних угруповань, серійних убивць та тих, хто ховався у тіні кримінального світу Вальхейма. Але в центрі уваги був Хіллер - його фотографія, помічена безліччю червоних ліній та нотаток, займала майже всю стіну навпроти столу Рена.

Рен Крос сидів за столом, схилившись над одним із досьє, уважно перечитуючи дані. Він був людиною середнього віку, з коротким сивим волоссям і проникливим поглядом. Його спокій і холоднокровність завжди вражали Ліліан - він був тим, хто не піддавався емоціям, і, здавалося, міг бачити наскрізь мотиви будь-якої людини.

- Тебе давно не було тут, - сказав Рен, не підводячи голови. Він завжди знав, хто заходить до його кабінету, ще до того, як людина зробить перший крок.

— Я намагалася ловити Хіллера на вулиці, але здається, це марно, — Ліліан втомлено притулилася до дверей. — Він грає зі мною, наче знає кожен мій крок уперед. Мені здається, він знущається, залишаючи підказки, які лише ускладнюють справу.

- Це його метод, - кивнув Рен, нарешті глянувши на неї. — Хіллер хоче контролювати ситуацію. Він живе за рахунок гри, яку сам і створює. Ти для нього не просто поліцейський, ти частина цієї гри. І щоб його впіймати, тобі треба зрозуміти не його дії, а його думки.

Рен підвівся і підійшов до стіни, де був розвішаний досьє на Хіллера. Він почав водити пальцем лініями, що з'єднують нотатки та фотографії, які вже зібрала команда.

- Хіллер - це не просто злочинець. Він стратег, маніпулятор. Він діє за принципами, які нам поки що не до кінця зрозумілі. Але я вже почав щось розуміти. — Рен завмер, зупинивши руку на одній із нотаток. — Він ніколи не залишає слідів, бо його основна зброя — це інформація. Він грає над силу чи швидкість, а передбачення кроків противника.

— Ти хочеш сказати, що все це психологічна війна? — Ліліан насупилась. — Він хоче, щоб я виснажилася, щоб здалася?

- Не зовсім. Він хоче, щоб ти брала участь у його грі, щоб ти завжди була на крок позаду, але продовжувала наздоганяти. Це не просто полювання для нього. Це інтелектуальний поєдинок. І він насолоджується, спостерігаючи за твоїми помилками, — Рен повернувся до столу і сів. — Але в цьому його слабкість.