Читати книгу - "Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна"

Остання фраза змусила Тюрина пильніше придивитися до перелесника. Гладенька, майже хлоп’яча шкіра пашіла здоров’ям. Навіть перелесники старіють, але Тартаров, здавалося, обдурив час. Хіба очі хворобливо палали.

Олександр Петрович мимовільно торкнувся власної подряпаної щоки. Обличчя здалося маскою. Раптом рука завмерла, а картинка почала складатися.

— Якщо друзі, то, напевно, знаєте секрет князя. Як він може так часто плавати на острів? Усім відомо, що упирі не виносять плинну воду.

Нога Тартарова на мить припинила гойдатися.

— Чого тільки не може нечисть, — озвався він. — Наприклад, змієголовці теж не люблять вологості. Гальванеску сам казав. Але він же якось справляється.

— Багато доводиться терпіти, щоб мати можливість жити на Трухановому острові, — закінчив за перелесника Тюрин.

Тартаров зробив великий ковток, витер повні губи і звів на сищика важкий погляд.

— Я — ділова людина, шановний Олександре Петровичу. Гроші — мій фах. Може, поговоримо про це?

За столом запанувала тиша. Топчій дивився на чоловіків і не міг приховати подиву. Купець пропонував хабар, а столичний чин спокійно слухав.

— Я дам знати, — відповів Тюрин і підвівся.

*

Другу половину дня Олександр Петрович провів у нервовому збудженні. Щогодини злидень Петюня приносив телеграми. Надіслав звіт поліційний відділок з Кам’янки, відповіла Одеса, відписалося військове відомство.

Найбільше Тюрин зрадів, коли знайшов у книзі Лазаруса легенду «Про дари Змію».

Перед Великою війною з людьми ватажки дітей Ліліт принесли Змію цінні дарунки.

Духи повітря, дрібні види, демони і чорти — всі, чия стихія — непостійність і хитрість, обрали для служіння Змію одного з себе — вид, що зберігає знання. «Нехай уся мудрість світу буде твоя».

Король джерел приніс у подарунок рибу на знак того, що водяні види визнають першість Змія. «Нехай вода стане твоїм другим домом, а сіті будуть повні душами людиноподібних».

Бог-Древо подарував зерно на знак замирення з видами лісів, полів і луків. «Нехай життя завжди перемагає. Знай, навіть на полі, де загинули сотні воїнів, проростуть дерева».

Останніми прийшли підземні, найтемніші, затавровані знаком матері Змія. Але й вони принесли клятву, і прийняв Змій їх до свого війська.

Рибу, зерно, вид, що зберігає знання, проковтнув Змій, і людське тіло змінилося. У небо піднялися три величезні голови, три страшні пащі випустили полум’я, крила затулили сонце — тінь Змія накрила землю. Навіть нечисть здригнулася від сили свого володаря.

Так Змій став Великим Воїном, гуртівником дітей Ліліт, царем людиноподібних на ім’я Обадія-бек.

Олександр Петрович згорнув книжку і подивився на Топчія. Околодочний з наближенням ночі дедалі похмурнішав, запихався насінням і поглядав на годинник.

Сищик бадьорим голосом звелів забронювати місце у потязі, забрав речі з готелю і відіслав телеграму Тамарі. Для нього все було ясно. Тюрин був певен, що завтра по обіді вже прямуватиме до столиці.

— А як же справа? — змучено запитав Топчій. За останні дні околодочний ніби схуд і зчорнів.

— Сподіваюся, сьогодні завершимо, — відповів Тюрин. Теж перевірив час і простягнув околодочному записку. — Хай он злидень Тартарову передасть.

— Сьогодні? — в голосі Топчія з’явилося ще більше сумнівів. Петюня на мить завмер і сторожко глянув на околодочного.

— Сьогодні, — підтвердив Тюрин, — Влаштуємо очну ставку інтелігентній компанії. Чи маєте заперечення?

Топчій секунду подумав, зміряв шефа поглядом і приречено похитав головою. Потім витяг Петюню в коридор і довго з ним шепотівся. Тюрину здалося, що околодочний дав злидню грошей і попросив щось принести.

VII

Повний місяць освітлював широкі простори Дніпра, коли Олександр Петрович з помічником удруге попрямував до мадам Гінди. Алконост-перевізник був несподівано тихим, постійно озирався і, здавалося, хотів якнайшвидше позбутися пасажирів.

Тюрин поглянув на скоцюбленого Парфентія. Формений кашкет околодочний нащось змінив на крислатий капелюх, що добряче сповз на очі. Олександр Петрович був певен, що за ним ховається спітніле від переляку обличчя.

Його самого трусило від збудження. Нічка обіцяла бути веселою. А головне — він нарешті забереться з клятого міста.

Будинок розпусти зустрів несподіваною для такої пори тишею. У скупому електричному світлі сищик розгледів лише кілька персон. Ганна Іванівна обдарувала вимушеною посмішкою і запропонувала сісти. Тюрин поправив піджак і привільно розсівся у пишному фотелі так, щоб мати всіх перед очима. Праву руку залишив у кишені. Топчія зупинив при дверях.

Алебастрові пальці господині нервово перебирали лискучу шерсть чорної кицьки, яка вмостилася на колінах. Ліворуч од відьми серед пишних подушок розкинувся перелесник Тартаров. У його руці тліла сигара. Здавалося, купець тільки-но встав з-за карт і спрагло мріє про ковток крижаної «Мадам Кліко».

Доктор Гальванеску, наче манекен, стояв праворуч від господині. Ближче до стіни, у тіні, сидів князь. Тюрин навмисно кілька секунд роздивлявся тільки його.

Упир був одягнутий у білу черкеску з багряною підкладкою. Голову прикрашала молочна папаха. Очі затуляли темні окуляри. Однією рукою Басараб спирався на елегантний ціпок з верхів’ям у вигляді кажана, довгими пальцями другої барабанив по коліну. Князь не всміхався, хоча упирі зазвичай замість привітання щирять ікла.

Тюрина посадили спиною до вікна. Інші дивилися на нього. Так само, за словами Гінди, вони сиділи у рокову ніч убивства.

— Пропозиція зустрітися у такій інтимній обстановці означає, що ви готові піти на угоду? — Тартаров випустив елегантну цівку диму.

Олександр Петрович кинув оком на упиря, але той навіть не поворухнувся. «Отже, розмову доручили перелеснику», — подумав сищик. Повітря загусло від напруги. Навіть сигарний дим, здавалося, закляк на місці.

— Хотів зазирнути вам в обличчя. Ніколи не стикався з такою цікавою компанією. А мене здивувати дорогого вартує. Але про гроші пізніше. Це ж треба стільки зусиль, щоб отримати землю на Трухановому острові. І раптом усе опинилося під загрозою. Хлопчик зазирнув у оце вікно? Яке в мене за спиною? І побачив те, чого не мав побачити. Мабуть, зустрівся з вами очима. Що ви тоді подумали — кінець панування на золотих землях Труханового? Публічна ганьба? Хто перший зірвався з місця?

Мадам Гінда відвернула очі та вхопила Тартарова за руку. Той недбало стряхнув її пальці, але сів рівніше. Зміїний гребінець Гальванеску закляк: здавалося, доктор припинив дихати.

— Це була випадковість! — раптом тонким, неприродним голосом зойкнув Басараб. — Я гадки не маю, звідки у хлопчика ті страшні рани!

Кицька підстрибнула на відьминих колінах і злякано відлетіла у протилежний бік кімнати. Тартаров скривився на упиря, але змовчав.

— З того, як ви в ту ніч метушилися, готовий з вами погодитися, — Олександр Петрович відкинувся на кріслі. — Утнули ви, як на мене, цілковиту дурість. Схопили