BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Ми — це наш мозок 📚 - Українською

Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

155
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ми — це наш мозок" автора Дік Свааб. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 102
Перейти на сторінку:
порівнянні з контрольними особами вдалося встановити, що, коли людина торкається бажаної чи небажаної ноги, у лобній та тіменній корі відбувається різна активність. При BIID проявляється картина, схожа на картину в транссексуалів (див. розділ IV. 6). В обох випадках особа впевнена, що її анатомія не відповідає тому, що вона відчуває. В обох випадках такі відчуття з’являються дуже рано. Ці паралелі з проблематикою транссексуальності дивують ще більше, коли виявляється, що велика частка пацієнтів із BIID (19 %) має також проблеми гендерної ідентифікації, а багато з них (38 %) є гомосексуальними чи бісексуальними. Оскільки всі ці особливості закладаються на ранньому етапі розвитку, можна припустити, що в цей же час виникає і BIID, але досі залишається таємницею, в якій ділянці мозку він виникає і що його спричинює. Безпідставним є припущення, що BIID викликається спогадами про попереднє життя, в якому людина втратила кінцівку — ідея, яку мені навіював один дописувач. Власне кажучи, за допомогою технологій ми б могли визначити, що саме у сприйнятті картини тіла пішло неправильно в ході розвитку мозкової кори. Але для цього нам потрібні також лікарі, які не побояться працювати з охочими до ампутації пацієнтами чи не намагатимуться просто спекатися жерти BIID, сказавши: «Він здурів». Нам потрібні дослідники, що цікавляться цим рідкісним різновидом, який може розширити наші знання про нормальний розвиток мозку, — а також люди з BIID, які наважаться визнати хворобу, котру більшість воліє приховати.

IV. Сексуальна диференціація мозку в матці

Я схильний погодитися з Френсісом Ґелтоном у тому,

що виховання та оточення дуже мало впливають на

нашу свідомість, а більшість наших властивостей є вродженими.

З автобіографії Чарлза Дарвіна (1809—1882)

Мій мозок? Це мій другий найулюбленіший орган.

Вуді Ален, «Той, що спить», 1973

IV.1 Типовий хлопчик, типова дівчинка?

При народженні гендерна ідентичність настільки мало

виражена, що з генетичного хлопчика ще можна зробити

генетичну дівчинку. А від виховання дуже сильно залежить,

як гендерна ідентичність розвиватиметься далі.

Дж. Мані, 1975

Здавалося б, що може бути простіше, ніж визначити стать дитини після її народження. Уже в момент зачаття закладено: із двох Х-хромосом буде дівчинка, а із однієї Х-хромосоми та однієї Y-хромосоми буде хлопчик. Хлопчача Y-хромосома запускає в хід процес, який веде до вироблення чоловічого гормона тестостерону. Залежно від того, чи виробляється тестостерон, між 6-м та 12-м тижнями вагітності розвиваються жіночі або чоловічі статеві органи дитини. Згодом, у другій половині вагітності, мозок диференціюється на чоловічий або жіночий лад. Адже на противагу дівчачому мозок хлопчика в цей час виробляє дуже високу концентрацію тестостерону. На цьому етапі наша гендерна ідентичність — почуття, що ти чоловік або жінка, — безповоротно укорінюється в мозкових структурах.

Те, що гендерна ідентичність визначається ще в утробі, стало відомо не так давно. Між 1960 і 1980 роками люди вважали, що дитя приходить у світ як чистий аркуш, і його оточення скеровує його поведінку в чоловічому чи жіночому напрямку. Таке бачення мало вагомі наслідки в поводженні з новонародженими, стать яких не можна було встановити однозначно. Виходили з того, що вибір статі при операції одразу після народження не є вирішальним. Буцімто оточення дитини саме подбає про те, щоб її гендерна ідентичність пристосувалася до статевих органів.

Зовсім недавно спілки пацієнтів заявили про те, як багато людей стали нещасними через операцію з визначення статі, яка не відповідала тій статі, що склалася в мозку ще до народження. Історія Джона-Джоанни-Джона демонструє, наскільки фатальними можуть бути наслідки таких переконань. Маленький хлопчик (Джон) через жахливу лікарську помилку під час операції (йому мали видалити крайню плоть через її зсихання) втратив пеніс, і лікарі вирішили зробити з нього дівчинку (Джоанну). Щоб процес ожіночення був послідовним, у віці 17 місяців йому видалили калитку. Його одягали як дівчинку, а професор Мані (Money) із Філадельфії надавав йому психологічний супровід. У період статевого дозрівання йому вводили естрогени. Мані описав цей випадок як винятково успішний: Джоанна розвивалася як нормальна дівчинка (див. цитату вище). Будучи на одному семінарі в США, я сказав, що це — єдиний відомий мені випадок, який вказує на те, що оточення може змінити гендерну ідентичність дитини вже після народження. Тоді до слова зголосився професор Мілтон Даймонд і вказав на те, що твердження Мані повністю безпідставні. Оскільки він особисто знав Джоанну, то йому відомо, що вже у дорослому віці вона здійснила операцію зворотного перетворення назад на чоловіка, оженилася й усиновила декілька дітей. Мілтон Даймонд опублікував історію цього випадку. На жаль, Джон зрештою втратив на біржі всі свої капітали, розлучився і 2004 року вкоротив собі віку. Цей сумний випадок доводить, наскільки сильно тестостерон програмує наш мозок ще в утробі. Оперативне видалення пеніса та калитки, психологічний супровід та введення естрогенів після статевої зрілості не змогли змінити гендерну ідентичність.

Той факт, що тестостерон дійсно відповідальний за диференціацію наших статевих органів та мозку в чоловічому напрямку, доводить синдром андрогенної нечутливості. Хоч люди з цією генетичною вадою і виробляють тестостерон, їхнє тіло не реагує на нього. Тому і статеві органи, і мозок набувають жіночості. І хоча генетично хворі є чоловіками (XY), вони стають гетеросексуальними жінками. А от у дівчаток, які через захворювання наднирників (конгенітальна гіперплазія наднирників, CAH) ще в утробі отримали високу дозу тестостерону, розвивається такий великий клітор, що в окремих випадках їх навіть намагаються зареєструвати після народження як хлопчиків. Практично всі вони належать до жіночої статі. Але у 2 % згодом таки виявляється, що в мат­ці в них сформувалася чоловіча ідентичність.

А що це означає на практиці, добре показує наступна історія, яку розповіла журналістка Жанетьє Кулвійн у виданні «RC Handelsblad» від 23 червня 2005: сімейна пара вже мала чотирьох доньок і була дуже горда, коли при народженні п’ятої дитини виявилося, що це хлопчик. Вони влаштували справжнє свято. Проте за кілька місяців дитина захворіла, і лікарі виявили, що це дівчинка з конгенітальною гіперплазією наднирників (CAH). З батьками провели не одну довгу бесіду. Але для турецької сім’ї, особливо для батька, із релігійних міркувань (сім’я мусульман) було абсолютно неприйнятним змінювати тепер стать дитини. Тож лікарі вирішили зробити з дитини однозначного хлопчика. Дитячий уролог збільшив клітор, так що він скоріше нагадував справжній пеніс. Дитині давали гормони для підтримки процесу перетворення на чоловіка. Батьки були просто щасливі. Але в більшості випадків мозок дів­чинки із САН диференціює себе як жінку.

Зважаючи на вищевказані факти, дуже велика імовірність того, що згодом «хлопчик» матиме гендерні проблеми і захоче знову стати дівчинкою. Коли настане період статевого дозрівання, доведеться сказати йому, що він безплідний, все життя потребуватиме введення тестостерону і що доведеться видалити йому матку та яєчники. Тому в колах фахівців існує консенсус щодо того, що дівчатка із САН повинні рости як дівчатка навіть тоді, коли в них сильно виражені чоловічі риси. У тих рідких випадках, коли неможливо однозначно встановити стать дитини і коли немає певності, в якому напрямку — чоловічому чи жіночому — розвинувся мозок, можна вибрати для дитини попередню стать. І відкладати радикальні втручання, які роблять з дитини хлопчика чи дівчинку, треба доти, доки не можна буде судити про її стать із поведінки. Уролог із Роттердама Катя Вольффенбуттель

1 ... 14 15 16 ... 102
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми — це наш мозок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ми — це наш мозок"