Читати книгу - "Як я закохалася в єті, Олеся Глазунова"

Розділ 10. Одеські мами – наймаміші мами в світі!

– Соломіє, коли вже твій брат, нарешті, прийде? – нетерпляче запитала у доньки жіночка елегантного віку на обличчі якої красувалася зволожуюча маска.

– Мав би вже бути, але я попросила його заїхати у магазин за продуктами. У нашому ж холодильнику миша повісилася. Фігура фігурою, а на одній водичці довго не протягнеш, – мовила рудокоса приваблива дівчина до матері, коли почула мелодію домофону.

– Ну, нарешті! – вигукнула жінка та попрямувала відчиняти двері.

– Мамо, будь ласка, не надто сватай йому своїх протеже. Він у нас вже дорослий хлопчик, може й сам впоратись, – вирішила вступитись за брата Соломія, бо чула розмову мами з однією із піаністок, яка акомпонувала мамі.

– Ти диви, – аж зупинилася жіночка. – Це яйце буде курку вчити? Багато ти розумієш. Я ж про свою кровиночку думаю, щоб його ніяка шльондра не взяла під каблук.

– Угу, такого візьмеш, – закотила очі Соломія.

– Привіт, синусику, – звернулась жінка до молодого чоловіка, який тримав у руках два пакети з продуктами.

– Привіт, мамо, – відповів без ентузіазму, бо не любив, коли матір називала його «синусиком», але казати, просити, сперечатися було марно. Жінка завжди робила та казала те, що їй заманеться.

– Ми вже з Соломією тебе зачекалися, – сказала жіночка, звільняючи дорогу до кухні, щоб син міг занести пакети.

– Привіт, Солоха, – привітав сестричку чоловік, але дівчина скорчила мармизку, бо не любила, коли він її називав Солохою. Мама називала доньку виключно Соломією, ні Солею, ні Мією. Її назвали на честь співачки Соломії Крушельницької. Мама мала великі сподівання, що її доня крім імені унаслідує і співочий талант, але Соломія усіляко відмовлялася від співочої кар’єри та вщент розбила мрії матері.

– Привіт, братику. Дякую, що не даєш мені померти з голоду, – мовила дівчина та почала виймати продукти з пакетів та розкладати їх по поличках у холодильнику. – Ммм... Бебі–керрот! Братику, ти – найкращий! – вигукнула дівчина та поцілувала його у щічку.

– Як навчання? – поцікавився у сестри.

– Чудово! Мені подобається, – із захватом сказала руданка.

– О, яка ідилія, – мовила жінка, яка вже встигла зняти з обличчя маску, а тепер робила масаж обличчя пальцями. – Синусику, які в тебе плани на суботу? Відмова не приймається, – заздалегідь відхилила негативну відповідь сина, яку він навіть не встиг озвучити. – Мені потрібно, щоб ти супроводжував мене. Синусику, ну, будь лааасочка, зглянься на нещасну самотню стару жіночку, – аж занадто награно попрохала жіночку.

– Мамо, ти не стара, а дуже приваблива, – сказав чоловік та обійняв матір. – А кавалерів у тебе повно. Я ще відбивати тебе від них буду. Тільки пообіцяй, що там не буде ніяких Іриночок, Катрусь, Ілон, чи Анюток, яких ти намагатимешся до мене сватати.

– Мій джентельмен. Та хіба я зла тобі хочу? Просто бажаю, щоб і мій синусик знайшов свою половинку та був по-справжньому щасливий. В тебе ж робота, робота і тільки робота.

– Мамо в мене є дівчина, – випалив чоловік.

– Овва, а це вже щось новеньке, – не втрималася Соломія та побачила, як збільшилися очі матері від такої новини.

– Як її ім’я? Я її знаю? Коли ти її зі мною познайомиш? – заступала питаннями сина жінка.

– Мамо, ми тільки нещодавно познайомилися, не поспішай попереду паровоза, – намагався відбитися від запитань чоловік.

– Синусику, я ж хвилююся. Я хочу, щоб твоєю дівчиною була порядна, творча та інтелігентна дівчинка, а не якась там профурсетка. То як її ім’я? – не здавалась мама.

– Мамо, я познайомлю вас, коли прийде час, – намагався викрутитися чоловік.

– Час для чого? Я ж тих онуків можу й не дочекатись? Я ж ще хочу побачити їх. Можливо, хоч хтось піде моєю творчою стежкою, я ж комусь маю передати свій досвід.

– Я якось мало собі уявляю, що ти бавитимеш онуків, от чесно, мамо, – втрутилася Соломія. – Уяви, це ж тебе будуть називати бабуся Поліна.

Жінка на кілька хвилин замислилась.

– Тримайся, зробила, що могла – тихенько прошепотіла брату Соломія.

– Ні, мої онуки будуть чемними та називатимуть мене так, як я їх навчу, – нарешті вийшла із задуми жінка. – Синусику, я думала вже щодо свого ювілею. Я б хотіла відсвяткувати його якось феєрично. П’ятдесят років не кожен день виповнюється.

– Боже, мамо, твій день народження через дев’ять місяців, за цей час що завгодно може статися. Ти за цей час запросто можеш стати бабусю Поліною, – мовила з усмішкою Соломія, а жінка аж сіла від несподіванки.

– Випий водички, – сказав чоловік, подаючи мамі стакан з водою. – Добре, мамо у суботу я буду тебе супроводжувати, куди скажеш, але будь певна, що якщо десь поблизу замайорить хоч одна із тих дівчат, яких ти постійно до мене сватаєш, я одразу залишу тебе у її компанії та піду, – впевнено сказав чоловік. – У вівторок я відлітаю у справах за кордон на два тижні. Я залишу вам кошти, але будь ласка, не спустіть їх за один день, – чоловік дістав з кишені готівку та поклав на стіл. – Соломіє, у вас повний холодильник, грошей має вистачити, але якщо що, пиши.