Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

— Як чинять маги з неорганічними істотами?

— Вони змішуються з ними. Перетворюють їх на своїх союзників. Формують угруповання, заводять надзвичайних друзів. Я називаю це широкими корпораціями, де сприйняття грає найважливішу роль. Ми соціальні створіння. Ми невідворотно шукаємо товариство свідомості. Секрет спілкування з неорганічними істотами втому, щоб не боятися їх. І так має бути від самого початку. Намір, який ми повідомляємо їм, повинен нести в собі силу й невимушеність. У тому намірі має бути закодоване послання: «Я не боюся вас. Приходьте побачитися зі мною. Якщо прийдете, я вітатиму вас. Якщо не захочете прийти, я сумуватиму». Таке послання їх настільки зацікавить, що вони неодмінно прийдуть.

— Навіщо їм приходити шукати мене і навіщо, у біса, мені шукати їх?

— Сновидці, подобається їм це чи ні, шукають уві сні зв’язків з іншими істотами. Тебе це може шокувати, але сновидці автоматично вишукують групи істот, у цьому разі — групу неорганічних істот. Захланно шукають.

— Це дуже дивно, як на мене, доне Хуане. Навіщо сновидцям це робити?

— Новизною для нас є неорганічні істоти. А для них новизна — коли хтось нашого роду перетинає кордони їхньої сфери. Від сьогодні ти маєш собі затямити: органічні істоти з їхньою надзвичайною свідомістю мають колосальний вплив на сновидців і здатні легко переносити їх у світи, яких неможливо описати. Маги прадавніх часів використовували їх, вони ж і вигадали прізвисько «союзники», їхні «союзники» навчили їх переносити точку збирання за межі «яйця» у нелюдський всесвіт. Тож коли вони переміщують мага, вони переміщують його до світів за межами людської сфери.

Доки я слухав його, мене роздирали дивні страхи й побоювання, і він миттєво це усвідомив.

— Ти — до крайнощів релігійна людина, — розсміявся він. — Тепер ти відчуваєш, що диявол дихає тобі в потилицю. Думай про сновидіння в такій формі: сновидіння — це сприйняття більшого, ніж ми вважаємо за можливе сприймати.

Коли не спав, я побоювався, що свідомі неорганічні істоти реально існують. Однак уві сні мої усвідомлені тривоги не мали особливого впливу. Напади фізичного страху тривали, та коли б вони не траплялися, за ними завжди слідував дивний спокій — спокій, який заволодівав мною і дозволяв продовжувати так, наче страху взагалі не було.

На той час здавалося, ніби кожен прорив у моїх сновидіннях ставався раптово, без попередження. Присутність неорганічних істот у моїх снах не була винятком. Це сталося, коли мені наснився цирк, знайомий мені з дитинства. Оточення нагадувало місто в горах Аризони. Я почав спостерігати за людьми з неясною надією, яка ніколи не полишала мене, що я знов побачу тих, кого бачив першого разу, коли дон Хуан змусив мене ввійти до другої уваги.

Спостерігаючи за ними, я відчув значний напад нервозності в глибині живота — це було наче удар. Напад відвернув мою увагу, і я втратив з поля зору людей, цирк і гірське місто в Аризоні. На їхньому місці стояли дві химерного вигляду фігури. Вони були худі — менше фута завширшки, але завдовжки, мабуть, футів сім.[2] Вони височіли наді мною, наче два гігантські земляні хробаки.

Я знав, що це сон, але знав також, що саме переді мною. Дон Хуан обговорював зі мною бачення у звичайній свідомості, і в другій увазі теж. Хоч я не здатен був пережити це особисто, я гадав, що зрозумів ідею безпосереднього сприйняття енергії. У тому сні, споглядаючи ті два дивних видіння, я збагнув, що бачу енергетичну сутність чогось неймовірного.

Я залишався дуже спокійним. Я не рухався. Найбільш визначним для мене було те, що вони не розтанули й не перетворилися на щось інше. Вони були цілісними істотами, які зберігали свою свічкоподібну форму. Щось у них змушувало мене тримати їхню форму перед очима. Я знав це, бо щось підказувало мені, що коли я не ворухнуся, вони теж не рухатимуться.

Усе це скінчилося в одну мить, коли я прокинувся від жаху. Мене миттєво обсіли страхи. Глибока тривога заволоділа мною. Це була не психологічна тривога — радше відчуття тілесної муки, смутку без очевидної підстави.

Відтоді дві дивні фігури з’являлися мені під час кожного сеансу сновидінь. Зрештою почало здаватися, що я засинаю лише для того, щоб стикнутися з ними. Вони ніколи не намагалися підійти до мене чи зачепити в будь-який спосіб. Просто стояли переді мною, нерухомі, стільки, скільки тривав мій сон. Я не лише ніколи не намагався змінювати свої сни — я навіть забув початкову мету, з якою займався сновидіннями.

Коли нарешті я обговорив з доном Хуаном те, що зі мною сталося, я вже кілька місяців як споглядав винятково ці дві фігури.

— Ти застряг на небезпечному перехресті, — сказав дон Хуан. — Неправильно відганяти цих створінь, але неправильно також і дозволити їм залишитися. На цю мить їхня присутність становить перешкоду твоїм сновидінням.

— Що я можу зробити, доне Хуане?

— Подивися їм в обличчя просто зараз, у світі повсякденного життя, і скажи, щоб повернулись пізніше, коли матимеш більше сили для сновидінь.

— Як мені подивитися їм в обличчя?

— Це непросто, але можливо. Від тебе вимагається лише достатньо витримки, котру, звісно, ти маєш.

Не чекаючи, доки я скажу йому, що не маю взагалі ніякої витримки, він повіз мене в гори. Він жив тоді у північній Мексиці й справив на мене загальне враження самітника-чаклуна, старого, усіма забутого й викинутого за межі основного потоку людських справ. Однак я припускав, що він розумний над міру. І через це я готовий був миритися з тим, що наполовину вважав простою ексцентричністю.

Хитрість магів, виплекана століттями, була визначною рисою дона Хуана. Він переймався, аби все, що можна, я зрозумів у звичайній свідомості, і в той самий час дбав про те, щоб я входив до другої уваги, де розумів чи хоча б пристрасно слухав усе, чого він мене навчав. Таким чином, він наче розділив мене надвоє. У своїй звичайній свідомості я не міг збагнути, як і чому я більше ніж погоджуюся сприймати його ексцентричність серйозно. У другій увазі це все набувало сенсу для мене.

Його точка зору полягала в тому, що друга увага доступна нам усім, але, вольовим зусиллям чіпляючись за свою недалеку раціональність (дехто з нас — завзятіше за інших), ми тримаємо другу увагу на відстані витягнутої руки. Він вважав, що сон ламає бар’єри, які оточують і відокремлюють другу увагу.

Того дня, коли він відвіз мене в гори в пустелі Сонора на зустріч з неорганічними істотами, я