BooksUkraine.com » Фентезі » Американські боги 📚 - Українською

Читати книгу - "Американські боги"

157
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Американські боги" автора Ніл Гейман. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 170
Перейти на сторінку:
високого рудобородого чоловіка, а ще оплески і підбурювання задоволених глядачів.

— І хто переміг?

— Ти не пам’ятаєш, ге? — захихотів Середа.

— Як бачиш, — огризнувся Тінь. Вчорашні розмови стали поволі виринати в його свідомості. — Є ще кава?

Здоровило нахилився, вивудив з-під пасажирського сидіння і передав назад непочату пляшку води.

— На. В тебе зневоднення. Зараз вода тобі допоможе набагато більше, ніж кава. Зупинимося на наступній заправці і поснідаєш. А ще тобі треба очуняти. Бо виглядаєш, як в козла з горла.

— Яку корови з горла. Так кажуть, як в корови з горла.

— У козла. У здоровенного смердючого, зубастого козла.

Тінь відкрив пляшку і почав пити. В кишені куртки щось брязнуло. Він засунув руку до кишені і вийняв монету розміром завбільшки з п’ятдесят центів. Та була важкою, насичено-золотою на колір. А ще трохи липкою. Тінь переклав її у праву руку та затис долонею, звичним рухом, після чого взяв між середнім та підмізинним пальцями. Тоді затис монету вказівним і мізинцем та просунув два середніх пальці під нею — так, щоб вона опинилася з тильного боку долоні. Зрештою, він скинув її назад у ліву руку та поклав до кишені.

— Що я в біса вчора пив? — спитав Тінь. Уривки спогадів про вчорашні події заклубочилися в його пам’яті — поки що без форми чи особливого сенсу, але Тінь уже почав намацувати їхні обриси.

Середа звернув з магістралі під знаком, який обіцяв автозаправку, і натис на педаль газу.

— Не пам’ятаєш?

— Очевидно.

— Ти пив мед, — дуже широко вишкірився Середа.

Мед. Точно.

Тінь відкинувся на спинку сидіння, він попивав воду і дозволяв вчорашньому вечору розгортатись перед собою. Більшу його частину він уже пригадав. Дечого згадати не міг.

На заправці Тінь купив дорожній набір, до якого входили бритва, пакетик з гелем для гоління, гребінець, одноразова зубна щітка і крихітний тюбик зубної пасти. Потім пішов у туалет і подивився на себе в люстро.

Під оком красувався синець — він сильно заболів, коли Тінь спробував обережно потикати його пальцем. Нижня губа розпухла. Волосся було покуйовджене, та і загалом він скидався на людину, яка першу половину вчорашньої ночі з кимось билась, а другу — спала одягнена на задньому сидінні автівки. Музика, що грала на фоні, відлунювала набридливим металевим звуком: Тіні знадобилося кілька секунд, щоб розпізнати Fool on the Hill «Бітлів».

Тінь вимив обличчя рідким милом, яке було в туалеті, спінив гель для гоління і поголився. Змочив волосся водою і зачесав його назад. Почистив зуби. Змив з обличчя рештки мила і зубної пасти літньою водою. Втупився у власне відображення: чистий, поголений, але очі досі червоні і запухлі. Він виглядав старшим, ніж себе пам’ятав.

Цікаво, що сказала б Лора, якби побачила його зараз, подумав він — а тоді згадав, що Лора вже більше ніколи нічого не скаже, і зауважив, що обличчя в дзеркалі здригнулося, але тільки на мить.

Він вийшов.

— Я схожий на шмат лайна.

— Еге ж, — погодився Середа.

Середа нагріб різних перекусок і рушив до каси, заплатив за них і за бензин, двічі передумавши, платити карткою чи готівкою, що добряче розсердило молоду жінку, яка жувала жуйку за прилавком. Тінь спостерігав, як Середа розгублено просить пробачення. Раптом він здався Тіні дуже старим. Дівчина віддала йому готівку, тоді провела транзакцію по картці, тоді віддала чек, тоді взяла готівку, тоді повернула готівку і взяла іншу картку. Середа, без сумніву, був готовий от-от розплакатися: безпомічний старий чоловік у сучасному світі, де тріумфував пластик.

Тінь подивився на телефон-автомат: на ньому висіла табличка «не працює».

Вони вийшли з теплої автозаправки, і пара від їхнього дихання здійнялася в повітря.

— Хочеш, щоб я сів за кермо? — запитав Тінь.

— Боже збав.

Автомагістраль проносилася повз них. Пожовклі луки з обох боків. Голі і мертві дерева. Двійко чорних птахів розглядали їх, всівшись на телеграфному дроті.

— Чуєш, Середо.

— Га?

— Якщо я все правильно розгледів, ти так і не заплатив за бензин.

— Та невже?

— Ба більше, це касирка заплатила за високу честь мати тебе серед клієнтів своєї автозаправки. Як думаєш, до неї вже дійшло?

— До неї ніколи не дійде.

— То що ти, зрештою, таке? Якийсь третьосортний шахрай?

— Можна й так сказати, — кивнув Середа. — Серед іншого.

Він перелаштувався в ліву смугу, щоб обігнати вантажівку. Небо було тьмяного сірого кольору. Тінь змінив тему:

— Сніжитиме.

— Ага.

— Свіні. Він справді показав мені, як він провернув ті трюки з монетами?

— Ага, точно.

— Я не пам’ятаю.

— Ще згадаєш. Ніч була довгою.

Кілька дрібних сніжинок впали на вітрове скло і тут же розтали.

— Тіло твоєї жінки зараз лежить у Венделовому похоронному бюро, — продовжив Середа. — Після обіду її заберуть на цвинтар, щоб поховати.

— Звідки ти знаєш?

— Я зателефонував і поцікавився, поки ти був у сортирі. Ти знаєш, де те Венделове похоронне бюро?

Тінь кивнув. Сніжинки крутились-вертілись перед ними.

— Це наш поворот, — повідомив він. Машина звернула з магістралі і проїхала повз рядочок мотелів, які скупчилися на в’їзді до Іґл-Пойнта.

Минуло три роки. Інакше і не могло бути. Мотелю «Супер-вісімка» не було на місці, його знесли. Замість нього виріс ресторанчик з фастфудом. Побільшало вивісок із незнайомими назвами. Їм треба було далі, в центр міста. Біля «Біцепсового фільварку» Тінь попросив у Середи скинути швидкість. «Зачинено на невизначений термін», повідомляла написана від руки табличка на дверях, «у зв’язку з жалобою».

Вони звернули ліворуч уздовж центральної вулиці. Проминули новий тату-салон і пункт запису до армії, «Бургер кінг», знайому та незмінну аптеку Ольсена, і, зрештою, фасад Венделового похоронного бюро, викладений жовтою цеглою. Неонова вивіска над входом сповіщала, що тут розташований Дім спочинку. У вітрині під вивіскою красувалися чисті, непідписані і неосвячені могильні плити.

Середа зупинився на паркінгу.

— Хочеш, аби я зайшов з тобою?

— Не надто.

— Чудово, — спалахнула посмішка без радості, — мені якраз треба дещо залагодити. Я забронюю нам кімнати в мотелі «Америка». Зустрінемось там, коли покінчиш із прощанням.

Тінь вийшов із машини і провів її поглядом. Тоді зайшов у похоронне бюро. У тьмяно освітленому коридорі запах квітів і мастики для меблів приховував ледь відчутний дух формальдегіду і тління. В

1 ... 14 15 16 ... 170
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американські боги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американські боги"