Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви можете залишитися тут, у своїй окремій кімнаті, — сказав Великий князь.
— Я волів би мати свободу дій і не хочу компрометувати вас своєю присутністю.
— Іване Карповичу, ви зможете виходити через чорний хід у будь-який зручний для вас час. Стосовно компрометації, то за це не хвилюйтеся, — запевнив Великий князь. — Хочу тільки попросити вас тримати обставини справи в таємниці. Багато хто вважає, що не потрібно здіймати шум, бо звістку, що зникають майбутні зірки імператорських театрів, можуть використати вороги нашого Отєчєства.
— За таємницю можете не хвилюватися, — кивнув я.
— Іване Карповичу, будь ласка, допоможіть. Та дівчина була мені за доньку. Я тільки про неї й думаю всі два місяці. Знайдіть її, — знову попросила Матильда Феліксівна.
— Докладу всіх зусиль, — пообіцяв я.
Повернувся до кімнати. Великої, з вікном, зручним столом, кріслом і широким ліжком. Як хороший номер у готелі. До мене приставили слугу, який на прохання приносив чай і наїдки. Я всівся вивчати матеріали справи, яка мене вкрай здивувала. З декількох причин. По-перше, поліція провела справді ретельне розслідування. Мабуть, годі зробити краще. По-друге, не вдалося навіть трохи наблизитися до відповіді на питання, що ж сталося. Балерина Еліза Юркова просто зникла. Вранці мала піти на заняття до балетної школи, але не прийшла. Це було дивно, бо дівчина була дуже сумлінна, ніколи не запізнювалася. По неї послали до кімнати в прибутковий будинок, де вона жила сама (батьки її були дрібними чиновниками у Пскові). Дівчини вдома не було. Сусіди її востаннє бачили увечері. Перевірили її знайомих, але ніхто не знав, де Еліза. Ще трохи почекали, а вже по обіді звернулися до поліції. Там спочатку не хотіли шукати, казали, що молоді дівчата часто зникають через амурні справи, не шукайте, сама знайдеться. Але після втручання Великого князя шукати почали.
Не знайшли. Наступного дня до розслідування залучили найкращих слідчих столиці, які опитали та перевірили всіх знайомих Елізи. Розглядалися будь-які версії. Амурна — у дівчини, попри юний вік, уже були залицяльники. Однак усі вони мали алібі на час зникнення Елізи. Їх додаткова перевірка нічого не дала. Окремо прочесали столичні борделі, а також торгівців живим товаром. Останні надали списки всіх проданих за кордон дівчат. Я здивувався розміру списків, бо виявилося, що тільки з Петербурга до Європи щомісяця продавалося по кілька сотень білих рабинь. Але Елізи серед них не було. У цьому запевняли і самі торгівці, і їхні люди, яких прискіпливо допитували. Розглядалася і версія викрадення задля викупу. Батьки Елізи були небагаті, але викуп могли вимагати з покровителів балерини, тієї ж пані Кшесинської. Невдовзі лист із вимогою викупу справді надійшов, викуп повезли на вказане місце, де поліція зробила засідку. Арештували дрібного шахрая, який вирішив заробити грошей на рівному місці. Де Еліза, він не знав, на момент її викрадення сам сидів у холодній за п’яну бійку.
За відсутністю головної версії слідство перебирало всіх знайомих зниклої. Провели докладні допити, жоден із них нічого не дав. Дівчина просто зникла. Увечері прийшла з занять, перекинулася кількома словами з сусідкою, пішла до себе у кімнату. Більше її не бачили. Свідки казали, що того вечора і вночі не чули нічого підозрілого. Двері до кімнати було зачинено на ключ. У кімнаті нічого не зникло, окрім плаща та пари черевичків. Поліція, яка уважно обшукала кімнату, знайшла під ліжком схованку, де було 174 рублі та щоденник Елізи. Звідки у дівчини така досить велика сума, ніхто не знав. Але особливих питань не ставили, мабуть, думали, що подарував хтось із шанувальників. У щоденнику, судячи з записів у справі, нічого цікавого знайдено не було.
— Штабс-капітане, а можна подивитися сам щоденник зниклої? — спитав я у Тулякова.
— Зараз дізнаюся у поліції.
За дві години щоденник був у мене. Там справді не було нічого цікавого: записи про амурні хвилювання, шматки романтичних віршиків, скарги на подруг, суперечки з ними та примирення. Я перегортав щоденник раз, потім удруге. І на одній зі сторінок побачив невеличкий малюнок олівцем. Троянда. Дуже схожа на ті, що були витатуювані на подругах покійного Бревуса. Я скривився. Бо замирився з «Чорною трояндою» і не хотів починати війну. Занадто серйозна організація. Я не міг проти неї. Мене забирали до війська, мої дівчата на хуторі залишалися самі, я не міг підставляти їх під удар. Вирішив сказати Кшесинській, що все перевірив, але не знайшов. Бувають такі справи, які не під силу навіть Івану Карповичу. Це було правильне рішення. «Чорна троянда» була занадто впливовою організацією, яка б могла легко знищити і мене, і дівчат. Треба було відступити. Хоча б заради дівчат. Із цією гнилою думкою пішов із будинку Великого князя. Вийшов через чорний хід, прогулявся навколо, подивився, чи ніхто не стежить. Ніхто. Пішов до Яцека. Хотів із ним випити. Я завжди працював чесно, завжди розплутував справи і не дурив клієнтів. А зараз мусив поступитися принципами. Так, заради дівчат, але мені було огидно. Напитися. І забутися, хоча б до ранку. Я ніколи не шукав порятунку в питві, але й клієнтів ніколи не зраджував.
Спитав про Яцека, пішов до його дверей, постукав. Поляк визирнув, коли побачив мене, то аж зблід, затяг до себе у кімнату.
— На вас збирають людей, Іване Карповичу, — прошепотів Яцек.
— Що? Хто? — здивувався я.
— Муха, поважний злодій.
— Що хоче?
— Їхати до вас на хутір. І чекати вас там. Мене теж запросили. Ламати ваш сейф.
— На хутір. — Я скривився. — Там же дівчата! Якого біса?
— Я не знаю. Муха сказав, що добре заплатять. Він убивця, Іване Карповичу. — Яцек скривився і закрутив головою. — Я ніколи мокрими справами не займався, тому відмовився. Вони іншого ведмежатника узяли.
— Коли вони їдуть?
— Сьогодні увечері. Першим класом. Муха кожному обіцяє по сто рублів одразу і хорошу здобич на хуторі.
— Шикарно живе Муха. — Я аж зуби стиснув. — Де він зараз, знаєш?
— На хазі одній. Адресу не пам’ятаю, але показати можу.
— Показуй.
Ми узяли візника і поїхали. Я Петербург погано знав, не дуже розумів, куди їдемо. Приїхали на цвинтар.
— Тут, поруч, — пояснив Яцек. Міг він брехати і вести до того Мухи в засідку. Але спокійний же був. А зрадники завжди нервують. То вірив я, що не
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.