Читати книгу - "Таємничий острів"

Черв’яки, які гойдалися від посмикування волосіні, звернули на себе увагу птахів, і гострі їхні дзьоби схопили поживу. Три тетеруки, мабуть, дуже ненажерливі, жадібно проковтнули і черв’яків, і гачки. Пенкроф відразу підсік свої вудки, і гучне тріпотіння крил вказало йому, що птахи спіймалися.

— Ура! — закричав моряк і, кинувшись до тетеруків, миттю схопив спійману дичину.

Герберт заплескав у долоні. Вперше він бачив, як ловлять птахів на вудку. Але Пенкроф скромно сказав, що, хоча це й не перший його досвід, одначе заслуга такого винаходу належить не йому.

— Спосіб для нас дуже зручний, — зауважив він. — Та й чи доведеться щось придумувати в нашому становищі.

Тетеруків прив’язали за лапи, і Пенкроф, просяявши від думки, що з полювання він повернеться не голіруч, запропонував йти швидше додому, тому що вже починає сутеніти.

Дорогу до Нетрів знайти виявилося неважко. Потрібно було тільки не віддалятися від ріки і йти вниз за течією. Майже о шостій вечора Герберт і Пенкроф, втомлені, але задоволені, повернулися до свого притулку.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Наб усе ще не повертається. — Міркування Гедеона Спілета. — Вечеря. — Тривожна ніч. — Буря. — Пошуки нічної пори. — Боротьба з дощем і вітром. — За вісім миль від першого притулку

Гедеон Спілет нерухомо стояв на березі, схрестивши на грудях руки, і дивився, як над морем зі сходу швидко насувається чорна грозова хмара. Вітер дужчав, з настанням сутінок зробилося холодно. Небо виглядало якось лиховісно, все провіщало наближення шторму.

Герберт пішов у Нетрі, а Пенкроф попрямував на берег моря, до журналіста. Спілет, замислившись, не помітив, як він підійшов.

— Ох, вночі й непогода ж розіграється, містере Спілет! — сказав моряк. — Штормова, з дощем! На радість буревісникам.

Гедеон Спілет озирнувся і, побачивши Пенкрофа, раптом запитав:

— На вашу думку, на якій відстані від берега хвиля змила нашого товариша?

Пенкроф, який не очікував такого запитання, здивовано подивився на Спілета і, подумавши трохи, відповів:

— так не більше як за два кабельтових.

— А що таке кабельтов?

— Сто двадцять сажнів, або шістсот футів[8].

— так, виходить, Сайрес Сміт зник на відстані тисячі двохсот футів від берега?

— Начебто так.

— І собака зник разом з ним?

— І собака.

— Мене ось що дивує, — продовжував Спілет. — Припустимо, що наш товариш загинув, а разом з ним загинув і собака, — але як же це море не викинуло досі на берег ні труп собаки, ні мертве тіло хазяїна?

— Що ж отут дивного? Он яке хвилювання на морі, — відповів Пенкроф. — А можливо, їх віднесло течією далеко звідси.

— так ви вважаєте, що товариш наш потонув? — перепитав журналіст.

— По-моєму, потонув.

— А по-моєму — ні, — сказав Гедеон Спілет. — Хоча я з повагою ставлюся до вашої досвідченості, Пенкрофе, але це безслідне зникнення і Сайреса, і його собаки — живі вони чи мертві — мені здається просто незбагненним, неймовірним.

— Радий би погодитися з вами, — відповів Пенкроф, — але, на жаль, не можу!

Сказавши це, Пенкроф повернувся в Нетрі. Там у багатті вже горів яскравий вогонь, Герберт підкинув у нього оберемок сухого хмизу, і високі язики полум’я освітили всі темні завулки коридору.

Пенкроф негайно взявся готувати обід. Він вважав за необхідне нагодувати товаришів ситніше, знаючи, як їм потрібно підкріпити свої сили. Нанизаних на лозину пташок він залишив на завтра, але з трьох тетеруків двох общипав, попатрав, і незабаром представники сімейства курячих уже підсмажувалися на імпровізованому рожні.

О сьомій годині вечора Наба все ще не було. Відсутність його дуже турбувала Пенкрофа, — він боявся, як би не сталося з ним яке-небудь лихо на цій незнайомій землі. А що, коли бідолаха Наб у розпачі наклав на себе руки? Але Герберт робив зовсім інші висновки з довгої відсутності Наба. Він запевняв, що коли Наб не повертається, значить щось спонукало його продовжувати пошуки, значить з’явилися якісь обставини, звичайно, сприятливі для Сайреса Сміта. Чому Наб затримався? Звичайно, тому, що його надія зміцніла. Можливо, він знайшов на березі відбитки ніг Сайреса Сміта, обривок оболонки аеростата і веде далі свої розшуки. Можливо, він уже набрів на точний слід. Можливо, навіть знайшов свого хазяїна…

так міркував і так говорив Герберт. Супутники не заперечували юнакові. Журналіст навіть кивав головою на знак згоди. Але Пенкроф думав інакше — він вважав, що Наб під час пошуків зайшов ще далі, ніж учора, і тому не встиг повернутися засвітла.

Якісь нечіткі передчуття хвилювали Герберта, і він кілька разів поривався піти назустріч Набу. Але Пенкроф переконував його, що це марно: у такій темряві та ще в таку жахливу погоду неможливо знайти Наба, і найкраще почекати його в притулку. Якщо завтра вранці негр не повернеться, то Пенкроф без будь-яких розмов піде разом з Гербертом розшукувати Наба.

Гедеон Спілет підтримав моряка, говорячи, що їм не слід розлучатися, і Герберту довелося відмовитися від свого наміру, але зробив він це з прикрістю, з очей його покотилися сльози.

Журналіст не міг втриматися і поцілував великодушного юнака.

Тим часом дійсно розігралася негода. З дикою силою налетіли пориви південно-східного вітру.

У темряві чути було, як море, де наступив тоді відлив, ревіло й билося вдалині від берега, біля першої смуги рифів. Підхоплюючи струмені дощу, шквал дробив їх на водяний пил і мчав у простір хмарою холодної вологи. Берегом неначе повзли жмути сивих туманів; море з таким гуркотом перекочувало каміння, наче навкруги один за одним перекидалися вози, вантажені кругляками. Піднімаючи цілі хмари піску, вітер змішував їх з потоками зливи, і витримати його натиск було неможливе. Повітря просякло пісковим і дощовим пилом. Вдаряючись об прибережний гранітний вал, вітер кружляв вихором, не знаходячи собі іншого виходу, зі скаженою силою вривався в ущелину, відкіля випливала річка, і з диким виттям гнав назад її води, що здулися. Шалені пориви вітру раз у раз забивали назад у вузьку щілину, що служила димоходом, весь дим від вогнища, і в коридорах Нетрів нічим було дихати.

Тому Пенкроф, як тільки тетеруки засмажилися, загасив багаття і, залишивши лише кілька тліючих жаринок, прикрив їх попелом.

О восьмій вечора Наб ще не повернувся, але тепер цілком можна було припустити, що його затримала буря, йому довелося шукати собі пристановища в якій-небудь печері і він перечікує, коли скінчиться негода, або просто хоче дочекатися світанку. Нічого й думати йти йому назустріч.

Вечеря складалася тільки з однієї страви — смаженої дичини. Усі віддали їй належне, тим паче