Читати книгу - "На краю вірності, JKatrin"

Віто

Сьогоднішній день починався звично. Я сидів за столом, перегортав звіти, переглядав маршрути — все рухалось так, як мало би бути. Все під контролем. Я завжди вважав, що контроль — це не про силу, а про передбачення. Якщо я знаю наступний крок кожного гравця, я виграю ще до того, як партія почалася.

Я навіть не підвів голови, коли двері різко розпахнулися. Я почув кроки Карло — він завжди ходить трохи швидше, ніж треба. Але зараз у його русі була не просто поспіх, а тривога.

— Віто, це важливо, — голос напружений. Я нарешті відклав планшет і підняв погляд.

— Що сталося?

Він мовчки простягнув мені телефон. Я не люблю, коли мені показують щось без пояснень, але я взяв. На екрані було відео. Камери спостереження. Мої машини. Моя поставка.

Я дивлюсь, як одна за одною вони вибухають. Чиста, злагоджена робота. Без хаосу, без помилок. Просто серія вибухів, яка знищує те, що я будував тижнями. Я не кліпав. Не зітхав. Не питав дурниць. Я просто дивився.

Всередині мене щось повільно стискалось. Не злість. Холодніше. Глибше.

— Звідки це відео? — мій голос був рівний. Занадто рівний.

— Відправлено на нашу пошту. Від невідомого. Ми намагалися відслідкувати… але не змогли.

Я відкинувся на спинку крісла, не випускаючи телефону з рук.

— Ви не знаєте, хто це зробив? — я подивився на Карло. Його очі не витримали мого погляду.

— Ми припускаємо… Це може бути Габріеле. Але вони не лишили підказок. Може бути Нокс. Але він не має ресурсів на таке. А може хтось інший.

Я повільно видихнув. Мене обіграли. Чисто. Тихо. І що найгірше — я не знаю, хто. Це не просто напад на мою поставку. Це виклик. Це хтось, хто добре знає, як я працюю.

— Нам потрібно дізнатися, — сказав я. Спокійно. Не було сенсу кричати. Не було сенсу ламати стіл. — Підніміть усіх. Перевірте все. Я хочу знати, хто це. І як вони це зробили.

Карло кивнув і вийшов, залишивши мене наодинці.

Я поклав телефон на стіл і стиснув кулаки так, що кісточки хруснули. Напруга пронизала плечі, щелепи зімкнулися до болю. Я вдивлявся в екран, у кадри, що повторювалися знову й знову. Вибухи полум’ям били мені в очі, а всередині все кипіло, готове вибухнути так само. Хтось кинув мені виклик. Хтось вирішив зламати мою гру.

Я не знаю, хто це. Ще не знаю.

Але дізнаюся.
І коли дізнаюся — відповім так, як я вмію.