Читати книгу - "Зашморг"

— Ви мене, чи що? — неголосно запитує вона.

Стара незадоволено відступається, і жінка заходить до кімнати, нерішуче і злякано дивиться на нас, смикаючи кінці хустки.

— Де ваш чоловік, Ганно Сергіївно? — запитую я. — Він нам дуже потрібний.

— Немає його… — тихо відповідає вона, опускаючи очі. — Ось уже третій день, як немає.

— А за речами його хто приходив? — несподівано запитує Гриша.

— Та Іван.

— Ну от, значить, він у Івана.

— Ні, що ви, що ви!.. — чомусь лякається Ганна Сергіївна. — Немає їх там…

— Ти, Ганно, розпатякалась вельми, — сердито перебиває її стара. — Нічого не варить дурна твоя макітра.

— Так вони ж питають…

— Мало що вони питають. А в тебе самої отут що, полова? — Стара щосили б'є жінку по чолу, і та злякано відсахується від неї. — Вони хто? Чужі люди, невідомі. А він тобі — чоловік рідний…

— Ну, гаразд, — втручається Гриша. — Ви, мамашо, не дуже рукам волю давайте. І язикові, до речі, теж. Не дурніша за вас Ганна Сергіївна. — І повертається до дружини Мухіна: — Ви нам дозволите Федора почекати? Ми вам не будемо заважати.

Він розмовляє з нею підкреслено шанобливо, з відтінком явного співчуття, навіть симпатії. І це, по-моєму, особливо сердить стару.

— Будь ласка, — тихо відповідає Ганна Сергіївна. — Чекайте, коли треба.

Гриша дивиться на мене, і я киваю у відповідь.

— Це доки ж ви чекатимете? — грізно запитує стара, впираючись кулаками в боки.

— Скільки доведеться, хоч до ранку.

— Та я тут сплю, іроде!

— То ми на кухні посидимо. Й умова, — суворо попереджує Гриша, — хоч би хто постукав, відчиняти будемо ми.

— Та ти хто такий, щоб командувати? — звискує стара і грізно насувається всім своїм огрядним тілом на Гришу.

Невисокий, худорлявий Гриша здається поряд із нею хлопчаком, і чубок на потилиці в нього стирчить зовсім по-хлоп'ячому.

— Кінчайте, мамашо, шуміти, — каже він. — Ось уже одинадцята година. Спати вам пора.

Ми отаборилися на кухні. У хаті поступово все завмирає. В одній кімнаті спить Ганна Сергіївна з дітьми, у другій — стара. Злюща стара ще довго щось люто бурмоче про себе, крекче і лається. Але нарешті засинає і вона; клекотливе, голосне хропіння долітає з її кімнати.

Ми не спимо. Куримо, п'ємо воду і впівголоса розмовляємо.

Чого тільки у ці тихі напружені нічні години не розкажеш другові, який сидить поруч. Я розповідаю Гриші про Свєтку, про близьке наше весілля і про різні проблеми, пов'язані з ним. А Гриша оповідає, як минулого року пішла від нього дружина. Вперше поїхала на курорт у Крим і там закохалася у якогось льотчика. Так додому і не повернулася. Тільки лист надіслала: прощай, мовляв, і надішли речі у Миколаїв. А крім речей, до речі, залишилися дві дівчинки: одній чотири роки, другій — сім, першокласниця. До Гриші після цього приїхала мати дружини. І живуть вони тепер разом. А на листи дочки теща не відповідає. От яка ситуація. А дівчатка, до речі, розумненькі та кмітливенькі, ще й гарні. Гриша з такою ніжністю говорить про своїх дочок, що зовсім по-іншому відкривається мені раптом ця людина.

— Нам би годинки до сьомої ранку впоратися, — зітхає Гриша, — я б Натку у школу встиг відвести перед роботою. Бо Марія Зіновіївна ніяк не встигає. І Ніночка ще спить.

Я киваю. Еге ж, непогано було б упоратися до ранку.

Хоч як неприємно в цьому признатися, але, здається, Кузьмич мав рацію. Мухін швидше за все не заявиться додому. І стара завтра рознесе по всій околиці звістку про нічних гостей. А якщо це дійде до Мухіна, то він, дивись, взагалі з Москви втече. Шукай тоді його!

Нескінченно тягнеться ця клята ніч. Тихо у домі. Навіть стара вже не хропе. Чути тільки, як капає в умивальнику вода.

Ми вже потроху куняємо. Я дивлюсь на годинник. Третя. Найважчий час, середина ночі. Треба зробити по кухні хоч декілька обережних кроків та підбадьоритися. Гриша сонно стежить за мною.

Раптом ледве чутно риплять двері на кухні. Прочиняються. На порозі стоїть Ганна Сергіївна. На нічну сорочку вона напнула пальто. Обличчя в неї зовсім бліде, і губи тремтять. Однією рукою притримує на грудях вилоги пальта.

Ганна Сергіївна зупиняється на порозі і тихо, пошепки запитує тремтячим голосом:

— Ви правду скажіть, ви не з міліції?

Гриша серйозно та співчутливо дивиться на неї і теж тихо відповідає:

— Так, ми з міліції, Ганно Сергіївно.

Жінка раптом прикладає руку до рота і мовчки плаче, ледве чутно схлипуючи та втягуючи ротом сльози, що котяться по щоках.

— Ну що ви, Гайно Сергіївно… Ну, що ви. Та заспокойтесь, — навперебій говоримо ми, підхопившись зі своїх табуреток.

Гриша підсовує їй свою.

— Та висідайте…

Ганна Сергіївна незграбно опускається на табуретку, намагається загорнути поли пальто.

— Ви… забрати його… прийшли?… — ковтаючи сльози, запитує вона.

Долоня її вже не затуляє рота, вона опустилася нижче і схопилася за горло, немовби намагаючись перепинити слова, що рвуться звідти.

— Ні, — відповідає Гриша. — Поки що нам треба тільки поговорити.

Але вона у відчаї трясе головою.

— Що ви! З ним не можна говорити! Це звір. Він і слів не розуміє!.. Звичайних слів!.. Я ж… до ніг йому падала. Я благала… не пий, не пий! Сім'я ж у тебе, діти… Як він знущається над ними, наді мною… ви бачили б тільки… Заберіть!.. Христом-богом прошу, заберіть… сил моїх більше немає так жити…

— Заспокойтесь, Ганно Сергіївно, — хвилюючись, говорить Гриша. — Я вас прошу, заспокойтесь, не можна так.

Я квапливо подаю їй склянку води.

— Випийте…

Але вона нічого не бачить, нічого не чує. Вона немов марить і не може зупинитися.

— Я б уже давно… але як без батька? Адже два хлопчики… І ця відьма ще… кружляє, кружляє… А мені він остогид, ну, зовсім… З острахом його чекаю кожну ніч, жахаюсь… П'яний, брудний лізе в постіль… Скотина чистіша, лагідніша… Тремчу вся… Я вас прошу… — Вона раптом сповзає з табуретки на підлогу і простягає до нас руки. — Ну, люди ви чи ні?.. І діти ж…

Гриша метнувся, щоб підняти її. Але в що мить двері на кухні з виляском розчиняються, і вбігає стара. Вона підлітає до Ганни Сергіївни і з розмаху б'є її по обличчю, раз, другий…

— А-а-а, суко, на чоловіка рідного? — верещить вона. — Та я тебе… уб'ю!.. Своєю рукою уб'ю!.. Юшкою вмиєшся!..

Приборкати, стару, виявляється, не так просто. Вона видирається, кидається на всі боки, плюється, кусається і вергає на всіх брутальну лайку. Як на мене, то краще