Читати книгу - "Наказано вижити"

Всі зв'язки з підпіллям у Греції й Югославії контролював віце-президент Бостонського банку. Найбільша в США рекламна фірма «Вальтер Томпсон едвертайзінг едженсі» висунула свою людину на пост голови планового відділу ВСС; цьому ж агентству Донован віддав пости резидента відділу моральних операцій у Лондоні, начальника групи ВСС у Каїрі і керівника бюро «чорної пропаганди» в Касабланці. «Стандарт ойл» вимагала собі резидентури ВСС в Іспанії і Швейцарії, щоб звідти налагодити зв'язок з підпіллям у Бухаресті й організувати там свою мережу для спостереження за нафтовими родовищами в Румунії[11].

«Парамоунт Пікчерз», одна з найбільших кінокомпаній США, зажадала собі місця в резидентурах ВСС у Швеції, бо саме через цю нейтральну країну — з чудовими зв'язками в Європі — можна буде про запас завоювати величезний ринок для збуту своєї продукції.

Банківська група «Гольдман і Закс» внесла на рахунок ВСС два мільйони доларів для допомоги Доновану в його роботі по створенню підпільних груп у Північній Африці: до війни ці банкіри мали там серйозні інтереси; за майбутнє треба платити — внесли наперед.

Банківська група Меллона вимагала для членів свого клану ключові пости в резидентурах ВСС у Люксембурзі, Мадріді, Женеві; було складено угоду: після того як союзники звільнять Париж, пост голови філіалу ВСС у Франції також віддадуть клану Меллонів. Аліса, сестра Пола Меллона, найбагатша жінка в світі, вийшла заміж за Дейвіда Брюса, сина сенатора, мільйонера, який був членом штабу ВСС і начальником резидентури в Лондоні, — ключовий пост американської розвідки.[12]

Оскільки ВСС було створено як дітище так званої «антинацистської тенденції Америки», оскільки росіяни були головною силою, що протистояла військам вермахту, оскільки саме ліве, тобто комуністичне й соціалістичне, підпілля відігравало провідну роль у партизанській боротьбі проти рейху, оскільки, нарешті, стосунки між Білим домом і Кремлем стали, як ніколи раніше, довірливими, корпорації вимагали створити противагу і «дикий Білл» зібрав у ВСС «російське угруповання», яке спиралося головним чином на емігрантів.

Але Гувер, не знаючи того, що знали керівники правих сил США, не вгамовувався; коли в січні 1942 року два молодих співробітники ВСС, підкупивши сторожу іспанського посольства, проникли в святая святих дипломатичної місії, в «захищену» кімнату шифрувальників, і почали фотографувати кодову книгу, Гувера розбудив його секретар — новина про «віроломство» Донована, що вліз у справи ФБР, була того варта. Гувер подзвонив своєму заступникові і сказав:

— Готуйте операцію проти «дикого Білла», досить, загрався!

І коли через кілька місяців люди Донована знову проникли в посольство Франко, машини ФБР оточили приміщення за наказом Гувера і ввімкнули сирени тривоги; агентів ВСС заарештували, операцію по декодуванню шифрів, що мали особливо важливе значення для формування політики США на піренейському напрямку, було зірвано.

Розлючений Донован примчав ранком у Білий дім.

Викликали Гувера; той світився дружелюбністю:

— Дорогий Білл, якби я знав, що в посольстві ваші люди! Я не міг собі уявити, що там працюють хлопці ВСС! Одне ваше слово, і все було б гаразд! Але ви зовсім забули свого давнього вірного друга Гувера…

Примирилися «вороги» лише через кілька місяців, коли Донован дозволив Гуверу дізнатися про ту операцію, з якої взагалі й почалася справжня оперативна робота ВСС за кордоном. Смисл цієї операції Донована полягав ось у чому: після того, як війська англо-американців висадилися в Північній Африці і почали наступ проти армій вермахту, головну увагу як Рузвельта, так і Черчілля було сфокусовано на тому, чи пропустить Франко німецькі війська через Іспанію, чи дозволить рейху вдарити у підчерев'я наступаючим англосаксам, відрізати їх від Північного узбережжя Африки і таким чином позбавити будь-якої підтримки з моря чи збереже нейтралітет. Звичайно, всі симпатії Франко були, як і завжди, на боці Німеччини, але він стояв перед дилемою: пропустивши вермахт, він міг втратити статут диктатора, а його держава перетворилася б в окуповану територію, хоч фюрер запевняв, що жоден німецький солдат не залишиться на іспанській землі; Франко теж розумів, що, відмовляючи Берліну, він — у якійсь мірі — вигравав Лондон, змушуючи англо-американців припинити бойкот режиму і визнати його, Франко, єдиним і законним виразником інтересів іспанської нації. Служби рейху все-таки продовжували натиск, та й у Мадріді було досить таких сил, які ненавиділи західні демократії, вважаючи, що майбутнє світу — лише націонал-соціалістське суспільство.

Тому сказати, який шлях зрештою обере Франко, було нелегко, але все-таки передбачити імовірність треба було заздалегідь.

Донован вирішив випередити події: він прийняв рішення не просто зрозуміти й вичислити можливі перспективи, але й наказав своїм агентам нав'язати Франко лінію поведінки, вигідну союзникам.

Граючи звичну для нього карту «противаги», Донован послав під дипломатичним «дахом» свого особистого представника в Мадрід, цією людиною був чікагський мільйонер Дональд Стіл, який зразу ж завів собі знайомих у вищому мадрідському світі, без упину повторюючи, що він — переконаний антикомуніст, воював з червоними у складі американського експедиційного корпусу, який було відправлено в Росію на допомогу білим арміям. Його змінив, діставши надійні зв'язки попередника, Грегорі Томас[13] — один з керівників парфюмерного концерну. Подарунки дамам світу він робив не вперше, духи — не хабар, а знак уваги; ніщо так високо не цінується за Піренеями, як знаки уваги, вони — ключ до сердець тих, хто має інформацію і може також передати нагору, Франко, те, що вважатиме за потрібне.

Резидент ВСС Доунс зустрівся в Лондоні з колишнім президентом республіканської Іспанії Негріном; той сказав йому: коли Франко приєднається до країн осі й пропустить війська Гітлера через Іспанію, в країні може спалахнути громадянська війна, а вже «масовий партизанський рух — просто неминучий».

Та оскільки в Іспанії нічого не було підготовлено, щоб розгорнути партизанську боротьбу, всіх людей Доунса заарештували, привезли в Мадрід, у підвали Пуерта дель Соль, і піддали третьому ступеню залякування. Кілька чоловік не витримали й призналися, що їх нелегально відправили з Марокко американці.

Міністр закордонних справ Іспанії[14] викликав американського посла Хайєса:

— Це безпрецедентний акт втручання в наші внутрішні справи! Це можна трактувати як крок до неспровокованої агресії! Ви готуєте в країні кровопролиття!

А в цей час люди ВСС у Мадріді, розвозячи по особняках коробки з духами, запустили точно вичислену дезінформацію: «Це тільки початок, інфільтрація буде продовжуватись, бо Білий дім побоюється, що Франко відкриє ворота Іспанії вермахту».

Франко, який боявся партизанської боротьби, знайшов можливість повідомити у Вашінгтон — через складний ланцюг контактів, — що він не