Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Оскільки Маргарита не могла розповідати про свої справжні почуття і наводити справжні аргументи, вона обмежилася тільки тим, що дорікнула Флоріанові за балакучість:
~ Ти ж сказав, що все має бути в секреті! А сам таляпаєш язиком!
Було би справді надто довго і нудно в деталях переповідати читачам усю подальшу розмову, яка відбулася між Флоріаном і Маргаритою в парку на лавочці. Досить буде знати, що вона тривала ще добрі півгодини і не дала ніяких справжніх результатів. Флоріан стверджував, що розповів про свої стосунки з Маргаритою одній-єдиній живій душі – Александерові Гюберлю, і то лише малесенькими та дискретними натяками. А Маргарита наполягала на тому, що не вірить Флоріанові, почувається зрадженою і проданою, а тому не хоче нічого чути про продовження їхньої дружби. Раптом розмову перервала злива. Велетенськими рясними краплями почав періщити дощ. Маргарита скинула плащ і натягнула його на голову, як намет.
– Пусти і мене, – попросився Флоріан, і Маргарита вирішила, що в неї нема підстав відмовити однокласникові у більш-менш сухому місці під плащем. Вона підняла свій «дашок» і впустила під нього Флоріана.
Хлопець міцно притулився до Маргарити, і вона помітила, що їй це не неприємно. На коротесеньку мить у її голові навіть майнула фатальна думка: «Байдуже, бреше він чи ні, найголовніше, що зараз він поряд!»
У плащі-наметі Маргарита почувала себе дедалі ліпше. Тут було тепло і темно. Флоріан загорнувся у плащ і обняв Маргариту. Важко сказати, чи з любові та прихильності, чи просто тому, що інакше йому не було би куди подіти під плащем руки. Так чи інак, а Маргарита схилялася до того, щоби вважати ці обійми виявом прихильності.
– Побіжимо в якусь браму чи перечекаємо дощ тут? – спитав Флоріан.
Притуливши чоло до Флоріанової щоки, ніс – до Флоріа-нової шиї, а рот – до Флоріанової ключиці, Маргарита пробурмотіла:
~ Залишимося тут!
– Тобі не холодно? – запитав Флоріан. Він спробував притиснути Маргариту до себе ще трішечки міцніше, а оскільки робив це обіруч, то кінчики плаща, які він тримав однією рукою, вислизнули з його пальців, плащ зісковзнув, і голова Флоріана опинилася під зливою. Маргаритина голова, яка була набагато нижче, залишилася під плащем. Тільки кілька спанієлевих кучерів визирали з-під нього.
– Залазь назад, – гукнула Маргарита, – бо змокнеш, як хлющ.
– Ні! Так класно! – Флоріан майже кричав, а до Маргарити в її намет, по якому періщив дощ, долинало тільки якесь невиразне бурмотіння.
– Що класно? – перепитала Маргарита і вистромила голову з плаща-намета.
– Як дощ барабанить по черепу, – сказав Флоріан. З заплющеними очима, піднявши голову до неба, Флоріан посміхався, і це виглядало зовсім навіть не дурнувато, а радше замислено й урочисто. Принаймні це виглядало так, що Маргариті теж захотілося. Так вони і просиділи на лавочці, міцно притулившись
одне до одного, аж поки не скінчився дощ. Після цього вони були такі мокрі, ніби їх щойно виловила з Дунайського каналу служба порятунку.
– Гарно було, – сказала Маргарита. Флоріан кивнув. Він витер руками мокре волосся, яке прилипло йому до голови, мов шапочка. Маргарита струсила свої спанієлеві кучері. З них на всі боки посипалися бризки.
– У тебе гарне волосся – сказав Флоріан. – Як у Ванесси Редґрейв*.
Почувши такий комплімент, Маргарита зніяковіла, а оскільки їй здавалося, що зніяковіло стояти справляє краще враження, ніж зніяковіло сидіти, вона підскочила.
* Ванеса Редґрейв (Уапезза КесІ^гауе) – британська акторка театру та кіно, володарка Оскара, правозахисниця (нар. 1937 р.).
Характерною ознакою мокрої наскрізь футболки є те, що вона прилипає до тіла. Кожна зморщечка шкіри, кожна ковбаска сала і, звичайно ж, пипки грудей, видніються під нею так, ніби ти гола.
– Віддай мені мій плащ, – попросила Маргарита. Флоріан зазначив, що Маргариті не слід одягати плащ, бо
мокрий плащ неприємно вбирати на мокру сорочинку, тіло починає парувати, і можна легко підхопити застуду. Проте Маргарита наполягала на тому, що хоче негайно вбрати плащ.
– Бо інакше я змерзну, – злукавила вона.
– Та ж зовсім не холодно! – здивувався Флоріан і висловив припущення, що, можливо, в неї вже починається застуда, якщо теплий вересневий вечір здається їй надто холодним. Промовляючи це, він уважно приглядався до Маргарити, причому в такий спосіб, який у романах із життя аристократів часто окреслювали словами: ВІН РОЗДЯГАВ її ПОГЛЯДОМ. Маргарита простягнула руку по плащ.
– От побачиш, – сказав він, – ти точно захворієш. І чого ти така вперта?
Маргарита обтягнула плащ і знову стала почуватися набагато впевненіше.
– Я мушу йти додому, – пробурмотів Флоріан. – До мене має прийти репетитор із англійської. Старий зануда приходить рівно о четвертій!
Він стурбовано зиркнув на годинник. До четвертої залишалося п'ятнадцять хвилин.
– Вибач, – сказав Флоріан, – але я мушу бігти! Боюся спізнитися, бо батько мені завжди вираховує, що той старий зануда обходиться йому в три шилінги на хвилину!
Маргарита кивнула.
– Ну, то біжи! – сказала вона.
– Побігли разом! – запропонував Флоріан. – Заодно по дорозі й обсохнеш!
Маргарита похитала головою. Обсохнеш! Така пропозиція видалася їй нечемною нісенітницею.
– Та не будь така гнила! – Флоріан схопив Маргариту за руку. Маргарита висмикнула її.
– Облиш мене! – сказала вона. – Не хочу!
– Ну, то бувай! – гукнув Флоріан і помчав.
Маргарита подивилася йому вслід. Вона схрестила руки на грудях і зітхнула. Тепер знову нічого не зрозуміло! Брехун він чи все-таки ні? Вона йому таки подобається чи не
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маргаритко, моя квітко», після закриття браузера.