Читати книгу - "Ерагон. Найстарший"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ерагон з радістю приєднався до бучного бенкету, прагнучи розвіяти смуток, що віднедавна поселився в його серці, хоча й не дозволив собі сп'яніти, пам'ятаючи про справи завтрашнього дня. Навіть Сапфіра скуштувала трішки меду — гноми прикотили для неї цілу діжку цього чарівного напою. Обережно схилившись над барилом, дракон за кілька ковтків його спорожнив, а потім задрав голову й випустив угору цівку яскравого полум'я. Ерагонові довелося докласти чималих зусиль, аби переконати гномів, що це не від злості, а від задоволення. Тоді ті викотили ще одну діжку.
Коли Сапфіра остаточно сп'яніла, її відчуття запанували у свідомості Ерагона. Усе, що відбувалося довкола, він побачив у зовсім інших кольорах і відтінках. Навіть запахи змінилися, стали різкішими.
А потім гноми заспівали хором. Похитуючись, Сапфіра й собі намагалася щось муркотіти, ревучи під час приспіву. Ерагон спробував був теж підспівувати, але замість мелодійних звуків із його горла лунало драконяче скавуління.
— Щось воно не теє, — похитав головою юнак. — Чи я просто п'яний?
Однак, вирішивши, що це не грає жодної ролі, він таки захотів доспівати всіх пісень. І йому було байдуже, чиїм саме голосом.
Тим часом до зали прибували все нові й нові гноми, адже звістка про відродження Ісідар Мітрім швидко розходилась по всьому місту. Вони поставили столи так, що ті утворили величезне коло, у центрі якого були Ерагон та Сапфіра. Орик покликав музикантів, які миттю випірнули з темного передпокою, загравши на арфах, лютнях і срібних флейтах, та так, що ноги самі починали танцювати.
Минуло чимало часу, аж доки всі вгамувались. Орик іще раз видерся на стіл, широко розставивши ноги для рівноваги й міцно тримаючи кухоль із медом.
— Слухайте, слухайте, слухайте! — загукав він громовим голосом. — Ми святкуємо так, як належить! Ургали втекли, Смерка вбито, а ми виграли!
Усі гноми знову заревли й загупали по столах кухлями, схвалюючи промову Орика.
— За Ерагона й Сапфіру! — весело гукнув гном, хлюпаючи медом на хмільні голови.
Ерагон устав і кілька разів схилився в поклоні, що викликало нову хвилю оплесків і радісного галасу. Слідом за господарем звелася й Сапфіра, намагаючись повторити його жест. Несподівано вона заточилась, аж гноми порозбігалися в різні боки, і розпласталася на бенкетному столі. Ерагона пройняв гострий біль, і він так само впав на підлогу біля свого дракона.
РЕКВІЄМ
— Прокидайся, Кнурлхейме! — почувся чийсь настирливий голос. — Годі вже спати. Без нас не можуть почати.
Ерагон насилу примусив себе розплющити одне око, відчувши нестерпний біль у голові.
— Що? — скривився він від огидного присмаку в роті.
— Прощання з Аджихадом, — сумно зітхнув Орик. — І ми мусимо бути там!
— Ні, я маю на увазі те, як ти мене назвав, — звівся на лікті Ерагон. Вони ще й досі були в порожній банкетній залі: він, Орик і Сапфіра, котра лежала неподалік між столами. Дракон ледь поворухнувся й підвів голову, ошелешено озираючись довкола.
— Кам'яна голова! — повторив гном. — Я назвав тебе Кам'яною Головою, бо вже цілу годину намагаюсь розбудити нашого переможця.
Юнак нарешті-таки звівся й зліз зі столу, на якому, як з'ясувалося, спав. Думки в його голові плутались.
— Як ти, Сапфіро? — спитав він, пробираючись до дракона між поперекиданими стільцями.
— Та ніби все ціле, — покрутив головою той, роззираючись. — Правда, одне крило чогось болить… Мабуть, я саме на нього гепнулась. А в голові джмелі гудуть, ой!
— Там часом ніхто не постраждав, коли ми беркицьнулись? — захвилювався Ерагон.
— Хіба що ті, хто попадав під стіл від сміху, — зареготав Орик. — Адже твій дракон напився й кланявся їм! Схоже, про це складуть балади, яких співатимуть іще кілька десятиліть.
Сапфіра, поворухнувши крилами, спробувала вклонитись на знак удаваної подяки.
— Ми оце подумали й вирішили, що краще тебе залишити тут, Сапфіро, — додав гном. — І це, якщо чесно, неабияк злякало нашого кухаря, який подумки вже розпрощався з усіма запасами нашого вина. Адже ти спорожнила аж чотири барила!
— І ця істота сварила мене за якусь там чарчину! — жартома скривився Ерагон. — Якби я випив чотири барила, то точно б помер!
— Саме тому ти не дракон, — відповіла юнаку Сапфіра.
Тим часом Орик тицьнув Ерагонові вузлик з одягом.
— Тобі слід перевдягтися, — порадив він. — Це більше пасуватиме до похорону, ніж твоє вбрання. Але поквапся, бо в нас мало часу.
Юнак слухняно почав натягати на себе незвичне вбрання: тонку білу сорочку з бантами на манжетах, червону жилетку, гаптовану золотом, темні штани, важелезні чорні черевики та пелерину, яка трималася під горлом великою застібкою. А замість свого шкіряного ременя довелось почепити широкий пояс, прикрашений коштовним камінням, за який юнак запхав меча.
Потім Ерагон умився й спробував акуратно зачесати волосся. Нервуючи, Орик квапив хлопця, і вони, допомігши Сапфірі підвестися, рушили до південних воріт Тронжхейма.
— Починають звідти, — пояснив по дорозі гном, — оскільки саме там три дні тому зупинилась процесія з тілом Аджихада. Остання путь не може уриватися, інакше його дух не знатиме спокою.
— Дивний звичай, — мовила Сапфіра.
Ерагон мовчки погодився, помітивши, як дракона ще й досі трішки хитає під час ходи. У Карвахолі людей зазвичай ховали або біля їхньої оселі, або ж на цвинтарі. І єдиним ритуалом під час цього процесу були поховальні співи на поминках.
— Ти зможеш протриматися до кінця похорону? — спитав юнак у дракона, коли того знову помітно хитнуло.
— Зможу навіть до кінця Насуадиної церемонії, — запевнила Сапфіра. — Але потім мені треба буде добре поспати. Клятий мед!
Ерагон із розумінням кивнув і повернувся до Орика:
— А де Аджихада ховатимуть?
Гном несподівано зупинився й уважно глянув на юнака.
— Наші ватажки довго сперечалися з цього приводу, — зітхнув він. — Коли помирає гном, ми знаємо, що його треба замурувати в камені, інакше бідолаха ніколи не зустрінеться зі своїми пращурами… Мені важко про це говорити, та ви можете й не зрозуміти… але ми, гноми, дуже довго до цього йдемо. Той, хто не зможе поховати ближнього таким робом, на довгі віки зганьбить свою родину. — Якийсь час Орик сумно мовчав, а потім наважився продовжити. — Під Фартхен Дуром є печера, де ховають усіх гномів. Туди й понесуть Аджихада. Щоправда, він не зможе бути похований поруч із нашими пращурами, бо для людей існує окремий склеп. Там вардени зможуть вшановувати свого правителя, не турбуючи наших священних гротів.
— Твій король зробив багато чого корисного для варденів, — шанобливо додав Ерагон.
— Дехто вважає, що аж надто багато, — зітхнув гном.
Під брамою, піднятою для того, щоб упустити до Фартхен Дура бодай трохи денного світла, стояла мармурова труна.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон. Найстарший», після закриття браузера.