Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

людей. Містер і місіс Візлі думають, що Гаррі страшенно перелякається, довідавшись правду. Але він цілковито погоджувався з місіс Візлі: там, де буде Дамблдор, Гаррі нічого не загрожує. Усі ж кажуть, що Дамблдор - єдиний, кого боявся лорд Волдеморт? А Блек - Волдемортова «права рука». Отже, і він його, мабуть, боїться.

А ще ті азкабанські вартові, про яких усі постійно говорять. Видно, вони навіюють на людей жах, тож тепер, коли їх розмістять довкола школи, Блек практично не матиме шансів туди прорватися.

Ні, хай там як, але значно більше Гаррі був стурбований тим, що тепер він навряд чи зможе відвідати Гоґсмід. Доки не зловлять Блека, ніхто не дозволить йому виходити з замку. Гаррі взагалі підозрював, що тепер стежитимуть за кожним його рухом.

Він похмуро втупився у темну стелю. Невже вони гадають, що він не може себе захистити? Він тричі виривався з Волдемортових лабетів, тож не такий він уже й безпомічний...

У його пам'яті раптом зринув образ таємничої потвори, яка ховалася в затінку алеї Магнолій. Що робити, коли знаєш, що в двері стукає біда...

- Мене ніхто не вб'є, - голосно промовив Гаррі.

- Браво, любий, - сонно озвалося дзеркало.

- РОЗДІЛ П'ЯТИЙ -

Дементор

Наступного ранку Том привітав Гаррі звичною беззубою усмішкою та чашкою чаю. Гаррі саме одягнувся й заходився переконувати невдоволену Гедвіґу залізти в клітку, коли в кімнату, натягаючи светра, увірвався Рон.

- Швидше б уже на поїзд! - роздратовано мовив він. - Принаймні у Гоґвортсі я зможу здихатися Персі. Тепер він причепився, ніби я розлив чай на фото Пенелопи Клірвотер. Це та його подружка, - скривився Рон, - ти її знаєш. Тільки вона сховалася за рамку, бо її ніс - весь у чайних плямах...

- Я мушу тобі щось сказати, - почав Гаррі, але тут увірвалися Фред і Джордж і голосно поздоровили Рона з тим, що він знову добряче дістав Персі.

Усі разом спустилися на сніданок. Містер Візлі, наморщивши лоба, читав першу сторінку «Щоденного віщуна», а місіс Візлі розповідала Джіні й Герміоні про любовне зілля, яке вона варила ще в юності. Усі троє весело хихотіли.

- То що ти хотів сказати? - запитав Рон, коли вони з Гаррі сіли за стіл.

- Пізніше, - буркнув Гаррі, бо якраз прибіг Персі.

Гаррі так і не мав нагоди поговорити з Роном чи Герміоною. Усі були заклопотані від'їздом: тягнули вузенькими сходами «Дірявого Казана» свої важезні валізи й складали їх біля дверей обабіч совиних кліток. Поруч з цією горою стояв невеличкий плетений кошик, з якого лунало гучне попирхування.

- Потерпи, Криволапику, - ласкаво вуркотіла до кошика Герміона, - в поїзді я тебе випущу.

- Ні! Ти що?! - вигукнув Рон. - А мій Скеберс?

Він показав собі на груди, де в кишені згорнувся калачиком Скеберс.

У дверях з'явилася голова містера Візлі, котрий зустрічав на вулиці міністерські машини.

- Приїхали, - повідомив він. - Давай, Гаррі.

Містер Візлі повів його до першої з двох старомодних темно-зелених машин, водіями яких були непомітні чарівники в костюмах зі смарагдового оксамиту.

- Сідай, Гаррі, - промовив містер Візлі і пильно оглянув заповнену людьми вуличку.

Гаррі вмостився на задньому сидінні, невдовзі до нього приєдналися Рон, Герміона, і, на превеликий Ронів жаль, Персі.

Порівняно з Гарріною мандрівкою на «Лицарському автобусі», поїздка до Кінґс-Кросу була абсолютно одноманітна. Машини з Міністерства магії майже не відрізнялися від маґлівських, хоч і прослизали крізь такі вузенькі шпарки, куди зроду не протиснеться нова машина дядька Вернона. Вони приїхали на вокзал за двадцять хвилин до відправлення. Міністерські водії знайшли візочки, вивантажили валізи, розшаркалися з містером Візлі і поїхали, невідомо як проскочивши в самий початок довжелезної черги перед світлофором.

Містер Візлі ні на крок не відходив від Гаррі.

- Гаразд, - сказав він, роззирнувшись довкола. - Розіб'ємося на пари, бо нас трохи забагато. Ми з Гаррі йдемо перші.

Містер Візлі рушив до перегородки між дев'ятою і десятою платформами, штовхаючи Гаррін візочок і не зводячи очей з поїзда «Міжмісто-125», що саме прибув на дев'яту платформу. Він багатозначно глянув на Гаррі, а тоді мовби між іншим притулився до перегородки.

Гаррі зробив так само.

Мить - і вони провалилися крізь металеву перегородку просто на платформу номер дев'ять і три чверті. Яскраво-червоний «Гоґвортський експрес» попахкував димом над платформою, заповненою дітьми та чаклунами, які їх проводжали.

За спиною в Гаррі виринули Персі та Джіні. Вони були захекані: мабуть, долали бар'єр з розгону.

- О, Пенелопа вже тут! - вигукнув Персі. Він почервонів, пригладив волосся і попрямував до дівчини з довгими кучерями, випинаючи груди, щоб вона неодмінно помітила його блискучий значок.

Джіні з Гаррі не витримали, і, відвернувшись, обоє пирснули сміхом. Незабаром підійшла й решта. Усі вони з Гаррі й містером Візлі на чолі пішли уздовж заповнених купе до вагона, котрий здавався порожнім. Затягли валізи, поставили Гедвіґу й Криволапика на поличку для багажу і вийшли попрощатися з містером і місіс Візлі.

Місіс Візлі розцілувала своїх дітей, Герміону, і насамкінець міцно притулила до себе Гаррі. Йому було трохи ніяково, але дуже приємно.

- Бережи себе, Гаррі, обіцяєш? - сказала вона, а її очі якось дивно заблищали. Тоді вона відкрила свою величезну торбину зі словами:

- Я вам зробила сендвічі. Тримай, Роне... ні, це не яловичина... Фреде? Де Фред? Ось, бери, любий...

- Гаррі! - шепнув містер Візлі, - підійди-но сюди на хвильку.

Вони відійшли за якусь колону, залишивши всіх з місіс Візлі.

- Перед від'їздом я мушу тобі щось сказати, - хвилюючись, промовив містер Візлі.

- Не турбуйтеся, містере Візлі, я все знаю.

- Знаєш? Звідки ти знаєш?

- Я... е-е... я чув учора вашу розмову з місіс Візлі. Випадково. - І поспіхом додав: - Вибачте, будь ласка...

- Не думав, що ти про це дізнаєшся таким ось чином, - розхвилювався містер Візлі.

- Але ж чесно - все нормально. І ви не порушили даного Фаджеві слова, і я вже все знаю.

- Гаррі, тобі, мабуть, дуже страшно...

- Ні, - щиро зізнався Гаррі. - Справді, - додав він, бо містер Візлі глянув на нього дещо недовірливо. - Я не роблю з себе героя, але ж серйозно - хіба Сіріус Блек може бути гірший за Волдеморта?

Почувши це ім'я, містер Візлі здригнувся, але знову опанував себе.

- Гаррі, я