Читати книгу - "Старо-світські батюшки та матушки"

За Терлецькою ввійшла в світлицю горбата Килина й винесла на тарілці дві тонесенькі скибки паляниці та з ложку масла в маслянці. Терлецький налив в малесеньку чарку горілки, поздоровкався з гостем, випив сам, почастував гостя й заткнув графин затичкою, неначе давав знати, що він більше не буде вже частувати. Балабуха випив, навіть гаразд не розкоштувавши, і взяв в руки скибку паляниці. Скибка світилась наскрізь.

– А ми тут, паніматко, розбалакались з Марком Павловичем про академію та так налякали Килину цими згадками, що вона впустила тарілку та й розбила,– сказав Терле-цький до жінки.

– Similis simili gaudet7,– обізвався Балабуха.– Ми колись грали в академії комедії та почали пригадувати з отцем Петром деяку давнину.

– Ви грали комедії? – спитала Олеся. – Ото коли б мені довелося на віку хоч раз побачити комедію. Сидиш тут у Хохітві й людей не бачиш.

– Де вже ти хотіла в Хохітві побачити комедію,– сказав Терлецький.– Це чудо показує тільки наша Київська «alma mater»8.

– Папа кажуть, що й вони грали,– сміливо обертаючись до Балабухи, промовила Олеся. – Та ще й убирались за панну.

Стара Терлецька трохи осміхнулась, глянувши на бороду та вуса свого чоловіка.

– Колись убирався за панну, а тепер вже не вберусь,– сказав Терлецький.

– Може, й ви убирались за панну? – сказала Олеся, обертаючись до Балабухи.

– Ні, я раз убирався за... Славу,– знехотя сказав Балабуха,– а другий раз за прекрасного Іосифа.

– Ото як би я хотіла побачити, як ви вбирались за прекрасного Іосифа,– сказала Олеся, спідлоба поглядаючи на Балабуху.– Мабуть, воно вийшло дуже гарно.

Балабуха оговтався й перестав втягувати шию в комір. Сміливість Олесі, привітність Терлецької одбили в його охоту тікати в пасіку та в чорнобиль.

Балабуха не дуже сподобався Олесі з лиця, але його зріст, велика постать, вченість і латина звернули її увагу, сподобались їй тим більше, що до неї приїжджали невчені прості поповичі, на котрих вона не хотіла й дивитись і навіть не виходила до їх. Мати так само була привітна до Балабухи, бо вже був час видавати Олесю заміж.

Килина одхилила двері й щось шепнула до Терлецької. Олеся зірвалась з стільця й побігла в двері так швидко, що трохи не звалила Килини з ніг. Балабуха дивився їй вслід: йому сподобалося, як Олеся бігає швидко, прудко, легко, як на їй гадюками в'ються червоні стрічки.

За Олесею вийшла Терлецька. В кімната, було чути біганину, вештання. Забряжчали ложечки, задзвеніли стакани та блюдечка, застукотіли шухляди коло камоди та столів; одчинились двері, й горбата Килина внесла в світлицю високого та тонкого самовара й поставила на столі, неначе яке диво. То був перший самовар в околиці.

З дверей вибігла Олеся з ложечками й чайником в руках, за нею мати, за матір'ю Килина. Вони виходили, й приходили, й знов вибігали: виносили стакани та наряддя до самовара. Самовар спершу шипів, потім запарував і заклекотів так, що не стало чуть, як дерчав маятник коло часів. Кругом самовара чигали та панькались, неначе урядник кругом свого начальника. Балабуха з того дива поглядав то на самовар, то на дам.

Почалося наливання чаю в стакани, бряжчання ложечками об посуд, неначе хто віз цілу балагулу битого скла. Сама Терлецька подала Балабусі стакан чаю. Килина знов винесла на тарілці купку тоненьких скибочок паляниці. Балабуха випив чай, з'їв прозору скибочку хліба; його розібрав апетит. Їсти схотілось здорово, а господар навіть не просив випити по другій чарці горілки.

– А налий і мені, паніматко, стакан того зілля, – сказав Терлецький, – хоч, сказати правду, не дуже я хвалю це зілля. Нема в світі, як добра чарка горілки,– прохопився господар.

«Коли б же добра чарка, а не така як наперсток»,– подумав Балабуха, поглядаючи на малесеньку чарку.

Терлецька сердито кинула очима на чоловіка: він замовк і не розвивав далі тієї теми.

Випили чай. Килина винесла самовар, котрого в кімнаті опали менші дочки, неначе мухи мед.

– Візьми лишень, дочко, гітару та заграй або й заспівай нам якої,– сказав Терлецький, достаючи гітару з косого столика в кутку й подаючи Олесі.

– Я вже давно грала й, мабуть, чисто все позабувала,– пишаючись, промовила Олеся.

Вона взяла гітару, направила її, натягуючи струни, й несміливо почала перебирати пальцями.

– Ви не граєте на гуслях? – спитав Терлецький в Балабухи.

– Ні, не граю,– обізвався Балабуха.

– Шкода. Я колись грав, та вже забув. От мій сусіда, богуславський батюшка, як утне на гуслях, то аж поміст дрижить. Е, що то за гарний інструмент! – сказав Терлецький.

Олеся програла кільки козачків. Їй хотілось заспівати, та вона сама не сміла почати й ждала, щоб будлі-хто попросив.

– Заспівайте, коли ваша ласка,– несміливо попросив її Балабуха.

– Заспівай, дочко, про Хлою, або про Нарциза, або краще про студента.

Олеся осміхнулась, заспівала тонесеньким голоском про Хлою, потім про Нарциса, а далі затягла й про студента:

Ой велела меня мать

За купчика отдать.

А купчик как идёть,

Сундук денег несёть.

«Сундук денег не прыйму,

За купчика не пойду!»

Ой велела меня мать

За студента отдать.

А студент как идеть,

Пучок розок несёть.

«Пучок розок прыйму,

За студента пойду!»

– Ага! – промовив, прицмокуючи, Терлецький.

– За битого двох небитих дають,– сказав Балабуха.

Олеся ще довго співала та грала на гітарі. Терлецький розфантазувався й почав пригадувати давні вірші й складати свої, але дуже недоладні.

– Співай, дочко, поки молоденька, бо як мине твоя весна, то перестанеш співати:

Наслаждайся дней своих,

Все-бо вмале состарыем.

В одно лито с козеняты

Стався кудлатый цап!

І я колись співав і вірші складав, як був козеням, а як став старим та кудлатим, то вже й пісні в голову не лізуть,– промовив Терлецький, ходячи по світлиці.

Тим часом, як Олеся грала та співала, Ба-лабуха почував, що в його животі грають інші музики. Надворі вечоріло, а полуднувати не давали. Пляшка з горілкою стояла ніби запечатана. Балабуха поглядав на двері, чи не винесуть чого закусити, а двері не одчинялись. А сирени в животі в Балабухи співали так голосно, що їх було чути на всю хату, і йому було аж ніяково.

Вже сонце зайшло, вже надворі сутеніло. Терлецька встала й вийшла в кімнату. За нею вибігла Олеся. В кімнаті знов почалась біганина. Забряжчали ключі, застукали двері, задзвеніли ложки й