Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

На Майдані Незалежності відбулося пер­ше 2014 року народне віче. Зібралося 150 тисяч осіб. Із боку Європейської площі зранку шикувалися машини Автомайдану, щоб зробити черговий автопробіг до резиденції Януковича.

Віче розпочалося з молитви і виступів священнослужителів різних конфесій. Потім виступили активісти Автомайдану, повідомили про свої плани на сьогодні. Виступи політиків і активістів закінчилися нормальним рок-концертом за участю гуртів «Mad Heads», «Мандри», «Атмосфера» та інших.

Зранку було дивно і підозріло тихо.

І не дарма! Годині о десятій кілька десятків людей із однаковими пов’язками на рукавах — синьо-жовтими з червоною смужкою, що розділяла ці два кольори, — напевно, щоб вони відрізняли один одного від активістів Майдану, які носять просто синьо-жовті пов’язки на рукавах — спробували розбирати барикади з боку Бессарабки і ЦУМу. Один із них через гучномовець заявив, що на Майдані зібралися бездомні та безробітні й киянам цей бардак набрид! Цих «активістів» охороняв загін «спортсменів». Одначе навіть почати розбирати барикади їм не вдалося, бо до охоронців цієї барикади відразу прийшли на допомогу кілька сотень майданівців із Майдану Незалежності. Вони відтіснили «представників киян». «Спортсмени» в конфлікт не втручалися. Після два­дцяти хвилин взаємних образ і словесних перепалок «представники киян» пішли разом зі своєю охороною.

Учора ж увечері з майстерні через забарикадований Майдан пішов на Шовковичну до нашої подру­ги Галі пояснювати, що ми не візьмемо у неї ліжко в село. На трибуні Майдану хтось говорив про річницю вільню­ських подій. Слухачів — сотні три-чотири. На боці готелю «Україна» майданівець, який вийшов із намету, спробував мене зупинити, але настрою в мене не було, і я пройшов далі. Вгору. Садову й досі перекрито автобусами та КамАЗами, відрізок Шовковичної в бік Грушевського теж перекрито КамАЗами. Стоять «беркутівці». Та й сама Інститутська част­ково перекрита, залишено вузький проїзд для машин, і даішник під охороною «Беркута» розрулює рух.

Падав сніг, красивий, пухнастий. Телефон Галі не відповідав. Я стояв під дверима парадного. Незабаром з’явилася вона. Сказала, що телефон із собою не носить, тому дзвони­ти їй на мобільний треба тільки рано-вранці та пізно ввечері. Удома майже закінчено ремонт і завезли ові меблі від «Лори Ешлі», завтра мають привезти ще буфет і ліжко. Вона складає тепер гроші тільки на «Лору Ешлі» та замовляє меблі за каталогом. У квартирі мене зустріли ті ж два папуги корели — Кузя і Маша. Тільки один з них — Кузя — вже ерзац першого, померлого Кузі. «Кузі» довго не живуть, на відміну від «Маш».

Дивився на ліжко, яке обіцяв забрати, а потім відмовився. Сфотографував. Галя була засмучена моєю відмовою брати ліжко в подарунок на дачу. Я пообіцяв іще раз подумати і порадитися з Лізою. Несподівано Галя вирішила подарувати мені пилосос. Сказала, що пилососити більше не буде в квартирі — тільки вологе прибирання. Я взяв, аби не засмучувати її ще раз. Вона точно хотіла полегшити і без того не перевантажену речами квартиру. Коробку з-під пилососа я вирішив не брати — надто велика. Галя знайшла мішок, в який ми і засунули пилосос разом із трубою і довгою телескопічною «ногою». Я йшов із пилососом повз «беркутів» і курсантів. Пилосос був у рожевому мішку, його трубка випирала з мішка і мусила б викликати підозру в міліції, тим більше, що йшов я у бік Майдану. Але ніхто мене не зупинив, не поцікавився, не просив показати, що там, у мішку. А сніг падав і падав. І на мене, і на Майдан, і на асфальт. На Майдані горіли вогнища в бочках. Навколо них грілися люди. Все було, як зазвичай.

Коли мені не вистачає слів, рука сама тягнеться до книг. Останнім часом відчуття нестачі слів виникає все частіше. Або життя стає багатшим, або з нього вимиваються слова, здатні його описати. Скоріше за все друге. Люди все менше користуються словами і все більше вигуками та жестами.

Учора ввечері я, нарешті, купив Антону обіцяний на Новий рік комп’ютер. Продавці спробували мені підсунути «Майкрософт офіс» із ліцензією на 365 днів. Бандитизм Біла Ґейтса? Ще місяць тому можна було купити цю «оболонку» навічно, тобто просто на один комп’ютер. Шукатиму варіанти. Морозець на вулиці триває.

На Майдані неспокійно, в інтернеті повно повідомлень про те, що влада звозить до Києва все більше солдатів внутрішніх військ і загонів «Беркут». ДАІ тероризує учасників Автомайдану. Вони виписали 900 протоколів на вилучення водійських прав у автомайданщиків за «не зупинку на вимогу співробітників ДАІ», всі протоколи «під копірку», підписані нерозбірливо, так, що навіть важко визначити, хто з даішників їх оформляв.

Межигір’я перекрито «Беркутом» з усіх боків, дорогами туди проїхати не можна, їх перегороджено автобусами, вантажівками. І тепер навіть пішки по дорозі не пройти. Місцеві селяни пробиваються до себе додому через ряди «Беркута» з боями. Від них вимагають показувати паспорт із пропискою в селі Межигір’я. Одного старого, який не но­сить із собою паспорт, міцно побили кийками за спробу пройти до себе в село без документа. XXI століття на Україні нагадує середину XIX до скасування селянського рабст­ва—кріпацтва.

Вечір. На телеканалах обговорюють інтерв’ю кардинала Української греко-католицької церкви Любомира Гузара. Він заявив, що в разі використання владою зайвої сили народ має право на збройний опір. Політологи, які обслуговують Партію регіонів і Януковича, вже щосили кричать, що це провокація! Що треба скаржитися на кардинала Папі Рим­ському і вимагати, щоб Українська греко-католицька церква перестала брати участь у політичних акціях. Цікаво, а чому Українській православній церкві Московського патріархату — найбільшій церкві в Україні — можна постійно займатися політикою й агітувати під час церковних служб перед виборами до парламенту або перед президентськими за Партію регіонів і Януковича, а греко-католицьким священикам не можна проводити меси на Майдані? У православних Московського патріархату — мільйони парафіян, у греко-католиків — сотні тисяч. Хто кого мусить у цій ситуації боятись?! Я знайшов це інтерв’ю, і ось точна цитата: «Бувають ситуації, коли збройний опір може бути дозволено. Коли влада використовує зайву силу, народ має право захищатися зі зброєю в руках. Кожне з нас має право захищатися. Не потрібно це прописувати в конституціях — це закон природи.