Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"

ще пізніше 13 квітня 1918 р. свою резолюцію виніс Совет робітничих депутатів [14, с. 3]. До обурених висловом «красная тряпка» приєдналась навіть Керовнича рада Єлисавета разом з українськими партіями соціал-демократів та соціал-революціонерів. Керовнича рада 12 квітня засудила «непорозуміння, яке шкодить українській справі», та заявила, що вчинок Базилевича, який позбавлений елементарної ввічливості, знижує авторитет Української республіки [13, с. 3]. За обуреннями, які були викликані словами Базилевича, які він не говорив, втратилась суть його заяви, а саме вимога вивісити синьо-жовтий прапор.

Очікувано, що опонент Базилевича — міський голова Крамаренко — виніс питання прапора на розгляд міської думи 11 квітня 1918 р. [2, с. 89-91]. На засіданні Крамаренко повідомив про формальні приводи для того, щоб не вивішувати жовто-блакитний прапор. Згідно з Законом УНР прапор обов'язково мав вивішуватись у дні національних свят. Під час розгляду питання звучали різні заяви: засудження австро-німецької окупації, глузування над українською владою, підтримка федерації у складі Росії та звернення до ЦР з проханням усунути Базилевича. Натомість фракція «Народної свободи» закликала гласних не ставати на захист червоного прапора, адже саме під ним більшовики скоювали свої злочини. Інші вказували, що дума не приймала рішення стосовно вивішування червоного прапора і водночас жоден закон УНР не забороняє його вивішувати. Непередбачуваним виявився підсумок обговорення. Міська дума, замість того, щоб поставити на голосування питання про підняття українського прапора, вирішила вивісити червоний прапор більших розмірів. Заяву гласного Гайсинського про те, що «...над зданием Думы должно водрузить большое знамя, а не тот клочок, который там имеется» [2, с. 91], підтримали 36 гласних, проти — 2, утримався — 1 [2, с. 91 зв.].

Незважаючи на видиму одностайність у засудженні некоректного виразу «красная тряпка», оцінка значимості червоного прапора відрізнялась як серед гласних міської думи, так і серед тодішніх засобів масової інформації. У відповідь на численні статті стосовно прапора у газеті «Известия елисаветградских комитетов социалистических партий», яка була підконтрольна міському голові Крамаренку, в іншій газеті, «Новий шлях», яку видавала Керовнича рада Єлисавета, вийшла стаття «Кривавою стежкою» про злочини, які були зроблені під червоним прапором, з висновком, що жовто-блакитний прапор червоніший за червоний [12, с. 2].

Однак вже 17 квітня 1918 року міська дума знову розглянула питання підняття державного прапора. Цього разу питання було розглянуте на прохання головного комісара уряду УНР Коморного, який відвідав місто після виникнення скандалу з прапором та який мав необмежені повноваження в питаннях діяльності органів місцевого самоврядування. Цього разу питання було вирішено швидко, оскільки за словами головуючого Метта «прохання Коморного було зроблене у коректній формі». У розмові з міським головою Коморний заявив, що хоче аби міська влада працювала у контакті з центральною українською владою, та просив на знак співпраці вивісити жовто-синій прапор, а вислів Базилевича просив вважати непорозумінням. Заяву Гайсинського, який цього разу наполягав на тому, щоб прапор вивішували лише в дні національних свят, не підтримали. За те, щоб вивісити жовто-синій прапор, проголосувало 47 гласних, утрималось 5 [2, с. 105 зв.].

Може здатися, що міська дума була налаштована «проукраїнськи», а відмовились виконати прохання Базилевича через бажання продемонструвати власну значимість перед представником української влади та через несприйняття Базилевича як особистості. Але насправді міська дума жила у своїй паралельній реальності, яка значно відставала від подій, що стрімко змінювались. Підтвердженням цього є те, що жовто-блакитний прапор був піднятий поряд з червоним, адже за висловом члена управи Волотковського саме червоний прапор символізував єдність «всіх народів Росії» [2, с. 105 зв.]. Для більшості гласних міської думи червоний прапор продовжував лишатись ознакою інтернаціональної боротьби, хоча з 8 квітня 1918 року він став офіційним прапором іншої держави — Росії — замість триколора [15, с. 3]. Паралельна реальність була причиною того, чому міська дума та управа продовжували використовувати печатки, на яких двоголовий орел (герб Російської імперії) був поєднаний з імперською назвою Єлисаветград [3, с. 141 зв.], ігноруючи офіційно затверджені законами УНР тризуб [4, с. 165-166] та назву Єлисавет [4, с. 181-182], які беззастережно використовували всі без винятку українські органи влади. Через паралельну реальність у своєму діловодстві міська дума та управа використовували російську мову, а документи, надіслані українською мовою, обов'язково перекладали російською. Українську мову міська управа та дума використовували у виняткових випадках для перекладу своїх російськомовних листів особливого значення, які адресувались українським владним органам [5, с. 9, 10, 12, 13].

Доба гетьманату
квітень-грудень 1918
Глава 1.
М.Сінченко, Ю. Митрофаненко.
Конфлікт прапорів або Дума проти гетьманату

29 квітня 1918 р. у Києві відбувся державний переворот. За підтримки німців та відповідно до рішення з'їзду хліборобів-землевласників влада в Києві перейшла до гетьмана Павла Скоропадського. Центральну Раду було розпущено, а УНР та її законодавство ліквідовано. В Україні встановився режим монархічної влади Павла Скоропадського, а замість УНР було проголошено Українську Державу.

С. Шевченко в книзі «Кавалерія» звернув увагу, що для єлисаветградців доба Гетьманату розпочалася святом 1 травня. Зранку за хорошої погоди сюди прибули з червоними прапорами представники профспілок, партій і робітничих організацій. Лунали промови про врятування завоювань революції, про інтернаціоналізм, линули мелодії «Марсельєзи», спів «гімну свободи». Один з промовців запропонував перейменувати Кавалерійський плац на майдан Перемоги. Але його опонент Яків Броун (член міської думи) заперечив: «Перемога над ким? Однієї частини трудового народу над іншою? Ні. Це майдан поразки, майдан кривавого розколу всередині трудової сім'ї і цей розкол поклав початок кінця революції». Потім процесія попрямувала до фортечних валів, де біля могил знову виголошувалися промови.

Максим Сінченко описав цікавий епізод, який стався 1 травня 1918 року (в УНР цей день був як вихідний. П. Скоропадський встиг скасувати УНР, а вихідний — ні! — Ю. М.). Тому в Єлисаветі пройшла святкова демонстрація за маршрутом Кавалерійський плац (Ковалівський парк) — Фортечні вали. Коли