Читати книгу - "Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні"

– Пам’ятаєте, куме, як я в молодості віз із снопами піднімав?

– Брешете, куме, не було такого!

– А давай на спір, що було?

Вдарили по руках.

– Програли ви, куме. Я ж піднімав той віз. Піднімав, піднімав, але так і не підняв…

Кум Петро, чекаючи в гості кума Івана, знімає з полиці книги і ховає їх.

– Ти що, боїшся, що кум їх вкраде? – питає жінка.

– Боюсь, що кум їх впізнає…

– Я чув, куме, що ваша жінка вчора дуже сварилася.

– То вона на пса розізлилася.

– Бідний пес. То вона в нього відбере ключ?

Кум Степан виграв у лотерею сто тисяч гривень.

– Що будете робити з грошима, куме?

– Віддам борги.

– А решта?

– А решта зачекає.

Заводить кум кума в нову хату, показує:

– Ось тут вітальня для гостей. Одночасно за стіл може сісти, не дай Боже, двадцять чоловік…

– Куме, ви вчора були на зборах?

– Ні, я вдома спав.

– Кумо, ваші два синочки знову залізли на мою яблуню! Коли це вже нарешті закінчиться?!

– От біда! А де ж мій третій? Грицю, ти чому не з братами? Де тебе носило?!

– Куме, позичте магнітофон.

– Хочете потанцювати?

– Ні, хочу трохи поспати.

Іван прийшов додому п’яний. Жінка до нього:

– Знову всі гроші пропив?

– Я пив за чужі!

– За чиї?

– Кума Миколи!

– А де твої?

– Кум Микола пропив.

Зайшов кум Петро до кума Івана в гості. Вечір. Трохи випивають, закусюють. Кум Іван вимкнув світло.

– Чому це ти? – питає кум Іван.

– Щоб електрику не палити.

Чує кум Іван – щось шарудить.

– Що ви там робите, куме?

– Штани скидаю, щоб не протирати.

– Куме, а коли почалися непорозуміння між вами і вашою Наталкою?

– 20 липня 1980 року.

– Звідки така точність?

– А це день нашого одруження.

– Кумо, що було причиною смерті вашого чоловіка?

– Лікарі, кумо.

П’яні куми вночі ледве зайшли до хати одного з них. Рухаються помаленьку далі.

– Оце, куме, сіни. Оце – вітальня. Оце – спальня. Он – ліжко, моя жінка спить, поруч з нею я…

Орав кум Іван город. Кобила раптом впала посеред борозни. Покинув її Іван і побіг до кума Петра.

– Петре, – гукає, – давай свого гнідого поміняєш на мою кобилу.

– Згоден, – киває Петро.

Вдарили по руках.

– Моя кобила лежить в борозні. А де твій Гнідко?

– А мій гнідий здох у вівторок, шкіру можеш забрати в коморі.

Кум за доброю чаркою розповідає, як замолоду вони з кумом в Афганістані примусили побігти 50 душманів.

– Не може бути! – дивуються приятелі.

– Та може їх було й більше… Та ще й як бігли! Ледве-ледве нас не догнали…

Кум Петро і кум Іван їдуть в автобусі після гарних посиденьок у пивному барі.

– Я доїду до вокзалу? – питає кум Петро в кондуктора.

– Доїдете.

– А я? – питає кум Іван.

– А чому ви, куме, коли п’єте горілку, очі закриваєте?

– Я поклявся жінці, що на горілку й дивитися не буду.

– Куме, ходімо вип’ємо.

– Не можу.

– Чому?

– По-перше, горілка шкідлива для здоров’я, по-друге, лікар мені суворо заборонив пити, а по-третє, куме, я вже п’яний.

– Куме, куди йдеш?

– Повертаюсь з гостей додому. Новий рік зустрічав.