Читати книгу - "Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні"

– Куме, та вже ж березень!

– Тому й поспішаю, не маю часу для розмов, жінка ж, мабуть, переживає…

Кум Іван іде від кума Петра, п’яний-п’янючий. Упав у калюжу. Підійшов до нього пес, лиже пику.

– Ой, куме Петре, і не просіть, і не цілуйте, більше за стіл не сяду.

– Тільки прийду додому, а бісова жінка відразу до мене: «Ану дихни!» Вже відвертаюся, відвертаюся, а вона все одно чує!

– А ви, куме, не відвертайтеся, дихніть на всі груди, як я!

– І що?

– Моя падає.

Кум Петро до хворого кума Івана завітав. Той лежить у ліжку, поруч на тумбочці пляшка, в ній горілки – на дні.

– Куме, невже це ваша остання втіха?

– Не переживайте, куме, в холодильнику ще одна є.

– Ніяк, куме, не розумію, по статистиці стали пити менше, а розлучень стало більше. Чому так?

– Все просто, куме, багато чоловіків уперше подивились на своїх жінок тверезими очима.

– Біда з моїм чоловіком, кумо, все ще сидить у пивному барі.

– Ой, кумо, краще би брав приклад з мого, його вже давно принесли.

– Куме, куди йдете?

– На репетицію хору.

– А що там на репетиції ви робите?

– Граємо в карти, в доміно, п’ємо горілочку.

– А співаєте коли?

– А коли вже додому йдемо.

Куми в магазині. Кум Петро:

– Дівчино, дайте, будь ласка, двісті грамів сиру… Ну цього… Ну, як його…

– Якого? – перепитує продавець.

– Куме, – кричить Петро через увесь магазин, – яким ти мене хріном обізвав учора?

– Голландським!

– От-от! Голландського!

Куми йдуть з гуляння. Ніч місячна, поперек дороги – тіні від телеграфних стовпів. Куми обережно через них переступають. Кум Іван:

– Куме, яка ж була буря, що всі стовпи повалила!

– Як ваше здоров’я, куме? Неважно виглядаєте…

– Що й казати, нема правди на світі! Все віддав людям, пив за їхнє здоров’я, а своє на тому втратив!

Куми знову йдуть з гуляння, як завжди, «гарненькі». Дійшли до кладки через річечку. Один пішов обережно по кладці, а другий махнув рукою і пішов убрід.

– Куме, ви що, здуріли?

– Все одно, куме, впаду і увесь буду мокрий. А так – тільки по пояс.

– Техніка, куме, прогресує. Пишуть он, що японці придумали такий телефонний апарат, який передає запах.

– Не знаю, як там у японців, я он по дротах дзвоню, а моя Марічка зразу ж: «Де ти, скотино, нализався!?»

– Кумо, ваш п’є?

– П’є.

– Що п’є?

– Ліки.

– Боже, коли вже я дочекаюсь, що мій питиме тільки ліки!

– Куме, ви мене поважаєте?

– Поважаю.

– Як помру, вінок купите?

– Куплю.

– Не треба, куме, вінок, давайте ті гроші краще зараз проп’ємо.

– От, куме, у мене проблема: скільки був на святах, на іменинах – жодного разу торт не попробував.

– Що, куме, не любите солодкого? – Люблю! Але ж подають тоді, коли я вже під столом.

Ідуть куми до магазину – старий Федір з паличкою і Степан, аж перед ними рівчак. Обходити далеко.

– Давай перескочимо, – каже Степан.

Стрибнули і впали на дно.

– Ох, старість, старість, – бідкається Федір.

– Та я й змолоду такий був, – піддакує Степан.

П’яний Петро повертається від кума пізно вночі.

– Де був? – прискіпується жінка.

– У кума, я ще засвітла вийшов.

– Що ти плетеш? Від кума до нас три короткі вулички!

– Короткі, але ж які широкі!

– Куме, коли починаєте пити, подумайте про жінку, про тещу…

– Е-е-е, куме, я коли починаю пити – страх щезає.